Всесвітній економічний форум у Давосі оголив не лише кризу міжнародного права, а й глибокі розломи всередині Заходу – між уявленням про діалог і реальністю сили, між очікуваннями безпеки та браком рішень. У світі, що дедалі більше нагадує «війну всіх проти всіх», постає ключове питання: де ж в ньому місце Україні? Експертка з міжнародного правосуддя та юридичного аналізу Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська ділиться своїми рефлексіями зі щорічного форуму
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Учасники з понад 130 держав – стільки об’єднав під своїм дахом 56-й Всесвітній економічний форум в Давосі. Частина з них, як і ті, хто спостерігав за подіями та зустрічами форуму онлайн, здається, призабули, яке його призначення. Хтось хибно ототожнював з місією Мюнхенської конференції з безпеки, інші очікували, що це другий раунд Глобального саміту миру для України.
Цьогорічна зустріч ВЕФ під гаслом «Дух діалогу» цілком відповідала його напрямам: зростання, стійкість та інновації. Водночас як вдало підкреслив тимчасовий співголова керівної ради ВЕФ Ларрі Фінк на Українському сніданку в Давосі, інвестиції та капітал слідують за можливостями, а ті – безпосередньо пов’язані з безпекою. Тож природно, що низка дискусій, як і виступів світових лідерів, були зосереджені на її гарантуванні.
Крах ілюзій та світові ринки
Глобальна спільнота відчуває крах ілюзій стосовно спроможності чинного міжнародного права сприяти безпеці та миру. Крім політиків, громадянського суспільства, постраждалих від збройних конфліктів та внутрішніх заворушень, це відчувають також світові ринки.
Усе частіше боротьба за лідерство підштовхує до маніпуляцій з використанням категорій безпекових загроз та національних інтересів і, як результат, обумовлює глобальну недовіру та неефективність чинних регуляторів міжнародних відносин.
Хтось вдається до шантажу шляхом введенням мит і нетарифних обмежень задля досягнення протиправного в сучасному світопорядку результату, як-от захоплення території іншої держави. Інші намагаються подолати легітимні обмеження шляхом обходу санкцій.
З трибуни ВЕФ низка президентів та прем’єр-міністрів різними словами говорили про одне й те ж: змінюватися необхідно тут і зараз. Change or die. І хоча, за задумом, мав панувати «дух діалогу», виступи політиків з претензією на глобальне чи регіональне домінування розкривали, наскільки розділеними сьогодні є світ, НАТО, Європа.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Звідси «шлях Канади», тупиковий консенсус усередині ЄС, «Рада миру» президента США Дональда Трампа й інші феномени, які покликані пролікувати окремі симптоми хвороби, але, навряд чи, призведуть до видужання й такого омріяного процвітання. У цьому контексті Україна не є проблемою. Україна – є частиною рішення.
Україна як трендсетер та охоронець Європи
ВЕФ об’єднав цілу низку заходів стосовно ролі України в подоланні сучасних викликів. Від того, що Україна може запропонувати світу у сфері інновацій та стійкості, до повоєнної трансформації самої України. Від реципієнта допомоги до трендсетера та охоронця Європи – такими є українські амбіції.
«Якщо не на фронті, то для фронту», – це не тільки гасло багатьох громадян України, але й основа, з якої ці амбіції виросли. Слова президента Володимира Зеленського про готовність «розвʼязати проблему з російськими суднами» біля Гренландії – не патетика, а констатація національної спроможності. І далі має бути більше. Для цього слід виконати «домашнє завдання» та почати спрямовувати Європу не ззовні, а зсередини – на повноправних засадах.
Замість сили права – право сили
«Слабкість Європи» – не у неспроможності надіслати війська в Україну для віддзеркалення агресії РФ. І не в страху симетрично відреагувати на територіальний спір у її північному прикордонні. Слабкість Європи – в її надповільному русі від заперечення та гніву до прийняття та належних дій.
Сьогодні частина членів ЄС досі не поховала мертве міжнародне право, тішачи себе ілюзіями, що те спить. Дратуючись, що його «взяли в заручники» світові поліціянти. Але правда в тому, що як раніше – більше не буде. Втім, це не означає, що не може стати краще.
Замість миру ми отримаємо «війну всіх проти всіх», якщо:
- далі продовжувати відмовлятися перепрофільовувати заморожені російські активи з посиланням на примарне порушення міжнародного права,
- говорити про силу й не відображати це у грошовому еквіваленті видатків на оборону,
- називати компромісом міжнародні злочини, а далі обговорювати амністію за них,
- вірити в силу консенсусу, який гальмує прогрес.
Замість сили права ми матимемо право сили. Уже маємо. У темному провулку з серійним убивцею малоефективно домовлятися, цитуючи статті з Кримінального кодексу. «Бий або біжи».
На шляху до Українського дому в Давосі з великого бігборда виднілися слова про те, що світ змінить не штучний інтелект, а люди, які його використовують. І хоча ми часто ототожнюємо економічні можливості й процвітання з грошима, рушіями прогресу залишаються люди.
«Хтось має сидіти в окопі», – так українцям найлегше пояснити екзистенційну важливість для нації її громадян. Не робочої сили, не технологій, не капіталу. Хоча вони теж необхідні для перемоги України. Бачила її демоверсію на власні очі: військові не на фронті, військові – на відпочинку.
Одна з дискусій у Давосі стосувалася стратегії росіян стосовно «вбивства» майбутнього України. Розмова була про викрадених українських дітей як спробу агресора досягти його геноцидних цілей. Цей захід увібрав у себе весь символізм і суть ВЕФ-2026: ми маємо продовжити боротьбу за майбутнє і пам’ятати, для чого.
Для світу, який ми захочемо залишити своїм дітям. Для дітей, які матимуть безпечне середовище для життя та можливості для зростання.
