Чи став перший саміт миру у Швейцарії успішним для України? Інтерв’ю з Олександром Харою, дипломатом та експертом Центру оборонних стратегій
Формула миру президента Володимира Зеленського передбачає 10 пунктів, зокрема виведення військ РФ, виплату Росією репарацій і суд над воєнними злочинцями.
Але українська влада намагалася залучити якнайбільше країн, особливо з Глобального Півдня. Тож на перший саміт у Швейцарії винесли лише три пункти, які викликають найменше суперечок у світі: обмін всіма полоненими, ядерна та продовольча безпека.
Результатом стало спільне комюніке. У ньому є підтримка трьох пунктів, зокрема згадується про повернення Запорізької АЕС під контроль України. Документ підтримали 78 учасників. Не було підписів Бразилії, Індії, Саудівської Аравії. Китай взагалі проігнорував саміт. США представляли віцепрезидентка Камала Гарріс і радник з нацбезпеки Джейк Салліван.
Після саміту учасники на рівні радників і міністрів мають напрацювати плани з кожного із трьох пунктів. План може бути передано РФ. Але Росія буде на другому саміті миру, якщо справді захоче закінчити війну і встановити мир, наголосив Зеленський. «Боремося за те, щоби її змусив світ», – додав президент.
Чи став саміт успіхом та які перспективи формули миру? Розповідає Олександр Хара.
Про досягнення саміту
Наша влада і Джейк Салліван називають саміт успіхом. Яке основне досягнення?
Те, що зібралася більша частина країн – членів ООН. Шкода, не було деяких великих країн, які фактично стали на бік агресора, попри риторику про прихильність до міжнародного права.
Хотілося б залучити більше держав, щоб тиснути на РФ. Але саміт успішний: 80 країн та організацій підписали комюніке. Стали на бік міжнародного права та України.
Які ще три досягнення України з цього саміту?
Перше – показати, що у нас є план, який відповідає міжнародному праву. Бо пропозиції Росії міжнародному праву суперечать. Друге – вкотре дати поштовх партнерам, які нас підтримують. Третє – залучити до процесу країни, які до останнього часу не були активними.
Ми застовпили підтримку принаймні за трьома пунктами і робитимемо це з іншими пунктами. Не просто Україна каже, що готова на такі умови. А 80 країн сказали, що ці пункти правильно сформульовані. І Росія має їх виконувати.
РФ, звичайно, не буде цього робити. Але нам ця формула дає можливість заохочувати бути на нашому боці партнерів, які раніше нічого не робили.
На саміті обговорювалося лише три найменш дискусійних пункти формули миру з 10. Чи вдасться зібрати стільки ж країн, коли говоритимемо про виведення військ РФ, репарації, суд над воєнними злочинцями? Чи будемо змушені відступити від деяких пунктів?
Це новація України. Мирний план – як меню, з якого країни можуть обрати пункти, над якими працюватимуть. Не всі країни готові підписуватися під усіма пунктами.
Три пункти із саміту – в інтересах 99% країн. Крім Росії, Ірану, КНДР і, як виявилося, Китаю, Бразилії та деяких інших. Це дратувало наших ворогів. Недарма Путін оголосив свої вимоги, які суперечать міжнародному праву.
Наступні пункти передбачають більше тиску на Росію. Вони будуть отримувати менше підписів. Але важливо, що процес запустили, і переважна більшість країн світу на боці України та міжнародного права.
Як вплинув рівень представництва США?
Віцепрезидент – це гідний рівень. З функціонального погляду найкращим учасником був би держсекретар США. Це висока посада. І Ентоні Блінкен – яструб в адміністрації Байдена з питань Росії та підтримки України.
Звичайно, було б добре, якби був президент США. Але відсутність Байдена не зменшила важливість, яку надавали саміту американці. Гарріс не є потужною фігурою в політиці США, але це все ж друга особа в країні. Розумію, чому Байден прийняв таке рішення.
Чому?
Внутрішні політичні справи цікавлять його зараз найбільше. Він поступово наздоганяє Трампа в соціологічних опитуваннях, але над цим треба працювати щодня.
Якби було гарантовано, що на саміт приїдуть Китай та інші країни, то, можливо, Байден і приїхав би. Але це здогадки.
Чи не було поступок з боку України на саміті?
Поступок не бачу. В комюніке перелічені резолюції Генасамблеї ООН, які засуджують РФ. Є важливі речі, особливо про неможливість застосування ядерної зброї, повернення ЗАЕС.
І дуже просторове формулювання про залучення інших сторін. «Ми вважаємо, що досягнення миру вимагає залучення та діалогу між усіма сторонами». Це можна трактувати як завгодно. Партнери, які просили це записати, мали на увазі Росію. Але ми можемо трактувати як запрошення Китаю, Бразилії, інших країн.
Абсолютно нормальне комюніке. Хотілося б кращого, звичайно. З вимогою до РФ негайно припинити війну. Але від самого початку очікування не були високими.
Про Китай і поділ світу
Чи не показав саміт фрагментацію світу? Жодного голосу за комюніке від країн BRICS, в останню мить умовили їхати Саудівську Аравію, яка теж не підтримала комюніке.
Так, абсолютно. Це добре видно на картах, де позначені країни, які були на саміті та голосували за комюніке. Це умовний поділ між країнами, які стоять на засадах міжнародного права. І тими, хто мовчазно підтримує його порушення.
Треба аналізувати окремо, чому конкретна країна прийняла таке рішення. Китайці та росіяни кажуть про Глобальний Південь. Але такого утворення немає і не може бути. Не може бути збігу ключових інтересів Індії та Китаю, які мають територіальні суперечки.
Саміт дійсно зафіксував поділ. З іншого боку, є позитивні приклади. Комюніке підписав Катар – важлива країна, яка бере участь у звільненні полонених і дітей.
В обміни залучена і Саудівська Аравія. Але, думаю, на неї вплинув Китай – найбільший покупець саудівської нафти. Плюс до кінця не нормалізовані відносини саудитів зі США, є контекст Гази. Тому вони вирішили утриматися.
Ідея формули миру – зібрати разом весь світ, поділити між країнами пункти, напрацювати мирний план і представити його Росії. Не від імені Заходу, а від імені усього світу. Як ця схема може працювати без Китаю, Індії, Бразилії, ПАР?
Діємо в умовах, які є. Наші логічні та правильні аргументи можуть не працювати, бо є інтереси країн. Китай не хоче руйнувати міжнародний порядок. Але не може дозволити, щоб РФ опинилася в ізоляції та програла війну.
Україна зафіксувала широку підтримку нашого бачення миру. Подивимося, нехай Китай спробує зібрати саміт на свої шість пунктів. І скільки буде підтримки у нього.
Зеленський абсолютно нормально заявив, що ми не вважаємо Китай ворогом. Але хотіли б бачити серед друзів, які підтримують Україну. Бо Україна не вимагає нічого більше за відновлення дії міжнародного права.
Путін намагався торпедувати саміт. Розповідав про Стамбульські, буцімто, домовленості, New York Times публікував тексти документів. Але нічого у РФ не вдалося. Практично всі лідери – учасники саміту стали на наш бік, казали про безальтернативність української формули миру.
Для нас дуже важливо, що у нас є формула, ми готові до діалогу. Навіть натякаємо на залучення Росії. Зрозуміло, що на цьому етапі немає про що із РФ розмовляти. Але такі натяки потрібні, щоб показувати українську конструктивність.
Зеленський навіть казав, що заява Путіна навпаки допомогла.
Так. Вона показує відірваність Путіна від реальності. Він міг би сказати більш розмито: що Росія готова говорити з Україною, війну спровокували США та іншу пропаганду. Тоді недруги України мали б аргументи говорити, що дарма не покликали на саміт Росію. А так Путін фактично підтвердив, що Росія веде і хоче продовжувати загарбницьку війну.
Все ж як можна залучити до формули миру країни BRICS? Чи є взагалі шанс на це?
Головне – щоб китайці не постачали РФ зброю, реагували на загрозу вторинних санкцій США і прикручували експорт товарів подвійного призначення й мікроелектроніки до Росії.
Точно не вдасться залучити Китай, щоб він підштовхнув Росію до поразки. Китай не є нашим ворогом, бо він не постачає РФ озброєння. Але він точно не є нашим другом.
Тиснути можна. Казати про безальтернативність української формули. Вести переговори з китайцями, як вони бачать реалізацію своїх пунктів плану. Як вони розуміють переговори з РФ, яка не збирається припиняти війну та вимагає капітуляції. А ми не в тій ситуації, щоб погоджуватися.
Про залучення Росії
На саміті були заклики залучити РФ до переговорів. Від тієї самої Саудівської Аравії. Який ризик, що нас змусять на другий саміт покликати Росію?
Не бачу ризиків. У цьому немає особливого сенсу. Зеленський точно не погодиться на Стамбульські домовленості, втрату 20% території, обмеження воєнного потенціалу та перспектив у НАТО. Жоден український політик не погодився б.
Участь Росії просто буде деструктивна. Неможливо зробити жодного комюніке, бо позиція РФ суперечить міжнародному праву. Тому умови не склалися, щоб кликати Росію.
Коли Путін зрозуміє, що втрачає більше сил, ніж він може згенерувати, тоді замислиться про паузу, щоб підготуватися до наступного етапу війни. Але зараз йому здається, що він може розхитувати ситуацію всередині України, чекати приходу Трампа чи зміни позиції інших країн.
Не бачу можливості, щоб росіяни погодилися. Вони вимагатимуть, щоб ми відмовилися від нашого мирного плану і починали розмовляти з «усвідомленням ситуації на землі». А це для нас неприйнятно. Як і для переважної більшості інших країн.
Якою ви бачите перспективу треку з українською формулою миру? Чи не стане він просто деклараціями на папері, якщо не вдасться повноцінно залучити Китай, Індію, Бразилію?
Резолюціями, комюніке та мирними самітами не можна припинити геноцидну війну. Найголовніше – ми показуємо налаштованість на мир. Що є агресія РФ, яка порушує міжнародне право. І Україну треба підтримувати на цьому шляху.
Ці речі конвертовані в те, що 80 країн погодилися з тиском на Росію, певною ізоляцією РФ. Щоб вона погодилася з цими пунктами мирного плану.
Наші партнери в Європі та Америці продовжуватимуть підтримувати нас грошима, зброєю, дипломатично. І в них є аргументація, що Україна – конструктивна, прагне миру, на відміну від РФ, яка приготувалася до тривалої війни.
Наш саміт і мирний план не приведуть до припинення війни. Але допомагають як інструмент дипломатії та політики.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
