Важко знайти в Україні міста, менш схожі одне на одного, ніж Львів і Маріуполь. Що їх об’єднує

Фестивальний рух у столиці Галичини стартував 2008 року, аби привабити туристів. Столиця українського Донбасу підхопила естафету 2016‑го, щоб позбавити містян страху й бажання тікати світ за очі.

Львів і Маріуполь доводять: коли дуже захотіти, зміни на краще можливі. Перший стабільно приймає понад 2 млн туристів на рік. У другому – у два з гаком рази зросла частка випускників середніх шкіл, які залишаються в рідному місті, – з 30% у 2015 році до 65% у 2019‑му.

Обидва міста шукають своє місце в мінливому світі. На цьому подібність закінчується і починаються відмінності.

Після Революції гідності Маріуполь пережив вуличні бої й артобстріли. Львів залишався острівцем спокою і магнітом для туристів. У Львові немає великої промисловості, найбільші платники податків – «Укрзалізниця» і Львівська політехніка. Третина економічно активних маріупольців працюють на заводах групи «Метінвест» – головного платника податків міста. Фестивалі в Маріуполі найчастіше організовує міськрада. Більшість заходів у Львові – приватні.

Львів’яни та маріупольці по‑різному ставляться до демократії й геополітичного вибору. Для 63% маріупольців, за даними групи «Рейтинг», 2019 року добробут був важливіший за демократію. У Львові, навпаки, демократія пріоритетна для 57% населення. 50% маріупольців тепло ставляться до Росії і тільки 28% – до Євросоюзу. 58% львів’ян симпатизують ЄС і лише 5% – Росії.

Російська агресія проти України змусила заново шукати себе і Маріуполь, і далекий від фронтової лінії Львів. Перший зализує рани, щоб стати «вітриною українського Донбасу». Другий шукає баланс між інтересами туристичної індустрії і звичайних містян. Яка кінцева мета? «Створити Європу в Маріуполі», – говорить мер Вадим Бойченко, 43. «Мудре місто» (smart city) – формула львівського мера Андрія Садового, 51.

•••

У січні 2015 року проросійські бойовики обстріляли із системи «Град» мікрорайон Східний. 31 людей загинули, 117 були поранені. Постраждали 27 приватних будинків, 22 багатоповерхівки, ринки, магазини, пошта, СТО тощо. За вісім місяців «прилетіло» в передмістя Маріуполя – селище Сартана. Загинули двоє, шестеро осіб поранили, постраждали понад 50 приватних будинків.

Відновлювати руйнування в обох випадках допомагав «Метінвест» – робочими руками, будматеріалами і грошима (2,2 млн грн для жителів Східного). Керував роботами Вадим Бойченко – випускник INSEAD і директор Маріупольського меткомбінату імені Ілліча з персоналу.

Восени 2015‑го Бойченко здобув 73% голосів на виборах мера. Люди хотіли змін, пояснює Костянтин Батозський, який працював у команді ексгубернатора Донецької області Сергія Тарути. Попередній градоначальник Юрій Хотлубей з перервами керував Маріуполем з 1989 року, відколи очолив міськком КПРС.

Більшу частину команди новий мер набрав зі структур Ріната Ахметова, де раніше працювали семеро з восьми його заступників. Зате в «Метінвест» влаштувалася дружина Бойченка Галина, яка до його обрання ніде не працювала. Її зарплата 2019 року перевищувала, за даними декларації Бойченка, 1 млн грн на місяць.

Головною проблемою прифронтового міста був всеосяжний страх. У 2015 році, за даними групи «Рейтинг», безпечно почувалися тільки 37% мешканців. Люди просто боялися виходити з дому, розповідає Бойченко.

Фестивалі мали вивести маріупольців на вулиці. Система розумних камер UASC, яку почали встановлювати 2017‑го, – прибрати звідти злочинців. Камери, інтегровані з базами даних поліції, розпізнають обличчя і номери машин. Якщо камера «побачить» підозрюваного, що перебуває в розшуку, – вона подає сигнал на центральний пульт управління.

Розумних камер спершу було мало й ефект від них був невеликий, розповідає офіцер прикордонних військ, який просив не називати його імені в статті. Хоча МВС і відзвітувало про падіння злочинності в Маріуполі у 2017 році на 19%, тоді як в Україні показник знизився на 13,6%, на думку прикордонника, швидше за все спрацювала присутність у місті великої кількості військовослужбовців. Але з часом система почала приносити реальну користь. Торік за допомогою смарт‑камер поліція за два дні розкрила загадкове вбивство водія на пішохідному переході. Частка маріупольців, які відчувають себе в безпеці, зросла 2020 року до 56%.

Наступним кроком було приведення міста до ладу. Той, хто побував у Маріуполі у 2015 році, сьогодні його не впізнає, розповідає місцевий підприємець Євген Сосновський. Дві головні площі, Театральну і Грецьку, відремонтували й засадили квітами. «У Театральному сквері з’явилися газони, на яких можна розлягтися, і, як у Люксембурзькому саду в Парижі, послухати вуличних музикантів або цілі оркестри, що грають тут у вихідні», – розповідає Сосновський. Мерія реконструювала парк «Веселка» на околиці з квітковими полями, мініозером і дитячими майданчиками. У центрі, за словами Сосновського, тепер регулярно прибирають, тротуари чистять спеціальними машинами. Мерія повністю оновила парк громадського транспорту, практично витіснивши старі маршрутки.

Бойченко форсує створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Коли мешканці контролюють надання комунальних послуг самі, без посередників, їхня якість зростає, вартість знижується, у міської влади меншає головного болю. До кінця 2020 року 50% житлового фонду перейде під управління ОСББ, а це 1030 будинків, обіцяє Бойченко. З 2016‑го таких об’єднань було всього 72. За чотири роки місто витратило на цю програму 535 млн грн.

Показати маріупольцям, що Європа не «десь там», а тут, у рідному місті, – пояснює свою стратегію Бойченко. Європа не залишається осторонь. З 2016 року Маріуполь залучив із міжнародних фінансових інститутів майже €200 млн. Найбільший проєкт, підтриманий Францією та Європейським інвестиційним банком, має розв’язати застарілу проблему – низьку якість питної води. У нові водоочисні споруди та мережу інвестують майже €100 млн.

З 2018 року в місті проходять два загальнонаціональних фестивалі – театральний «ГогольFest» і молодіжний MRPL.City. Обидва заходи фінансує «Метінвест», який у 2017–2019 роках вклав у Маріуполь €14,4 млн. Гроші пішли на благоустрій парків, площ, дворів, ремонт лікарень і центрів адмінпослуг. План на 2020‑й – ще €5 млн. Два роки тому в Маріуполі зареєструвалися ще дві структури Ахметова. Керівна компанія СКМ і футбольний клуб «Шахтар» 2019‑го заплатили до міського бюджету 310 млн грн.

Ахметов зазнав фіаско в Донецьку, і тепер йому потрібно закріпитися в місті, де розташовані його основні металургійні активи, пояснює мотиви олігарха Батозський. Є і більш прозаїчне пояснення. Завдання «Метінвесту» – втримати від трудової міграції жителів міст, у яких побудовані його підприємства, говорив автору цієї статті колишній HR‑директор групи Олександр Пімкін на початку 2019 року. Якщо відтік працездатного населення триватиме минулими темпами, дефіцит робочої сили на підприємствах групи сягне 10 000 осіб (чисельність робочої сили на двох великих ГЗК – «Північному» і «Центральному»), підрахували в «Метінвесті». Минулого року в місті з’явилися білборди із закликом привести друга на роботу в «Метінвест». Раніше подібні кампанії можна було побачити лише у Західній Україні.

Підготовлену нову стратегію мерії Маріуполя можна коротко описати так: «модне місто біля моря» – з освітнім, медичним та IT‑кластерами, із сучасними зонами відпочинку. Щоб ця картинка стала реальністю, місто має розв’язати дві проблеми, над якими Маріуполь не владний.

Перша проблема – традиційно погана екологія. У 2019‑му викиди в міську атмосферу від стаціонарних джерел збільшилися, за даними обласного управління статистики, на 4,3%, до 330 000 тонн. Найбільші в місті стаціонарні джерела – два заводи «Метінвесту», «Азовсталь» і ММК імені Ілліча. З їхніх труб вилітає 98% викидів, каже Максим Бородін, депутат міськради від опозиційної партії «Сила людей». Через невдале розташування виробництв викиди «Азовсталі» та коксохімічного виробництва ММК зносить вітром у центр міста. Міськрада прийняла екологічну програму, з урахуванням модернізації заводів «Метінвеста», але Бородіна це не обнадіює. Розповідає, що це вже не перша, попердні корпорація не виконувала.

Друга проблема – транспорт. Маріуполь позбавлений зручного сполучення з рештою України. Поїзд з Києва йде 15 годин. Найшвидший спосіб потрапити сюди зі столиці – летіти в Запоріжжя, а звідти 200 км по відремонтованій у 2019 році трасі. Заступник маріупольського мера Олександр Кочурін обіцяє запустити за кілька місяців «шатл» із запорізького аеропорту, розклад якого прив’яжуть до авіарейсів.

Міський аеропорт з 2014 року закритий для цивільних перевезень, і відкривати його уряд не збирається: мовляв, занадто близько до зони бойових дій. Аргументи міської влади, що за такою логікою головний аеропорт Ізраїлю «Бен Гуріон» теж не має працювати, у Києві не розуміють.

•••

У другій половині 2010‑х львівська влада зіткнулися з проблемою, про яку 2008‑го могли тільки мріяти. Місто зробило тоді ставку на розвиток туризму.

Криза 2014–2015 років підвищила туристичну привабливість міста. Девальвація гривні зробила його цікавішим для іноземців, а війна на сході й анексія Криму – для внутрішніх туристів. Якщо 2014‑го кількість мандрівників залишилася на довоєнному рівні, то 2015‑го зросла з 1,7 млн до 2 млн людей, а у 2016‑му підскочила до 2,6 млн.

«У великі свята Львів почав інфраструктурно задихатися від потоку туристів», – розповідає підприємець Андрій Сидор, власник креативного агентства «Дік‑арт». За його словами, похитнувся баланс між інтересами львів’ян і турбізнесу.

З такою проблемою стикаються всі туристичні міста – від Дубровника до Барселони. Одні підвищують податки і вводять додаткові обмеження для подорожувальників, інші шукають спосіб залучити заможніших мандрівників. Ідеться насамперед про учасників симпозіумів та конференцій. Діловий турист користується конференц‑сервісом, живе у дорогих готелях і харчується в гарних ресторанах. За нього, як правило, платить роботодавець. За оцінкою Польської туристичної організації, такий візитер витрачає в місті у п’ять разів більше, ніж звичайний відпочивальник.

Львів пішов другим шляхом. Мерія створила конференц‑бюро, завдання якого – промотувати місто на міжнародних виставках, брати участь у тендерах, допомагати організаторам конференцій з підбором житла, локацій, ресторанів. Працівники бюро розшукують у Львові тих, хто міг би і хотів би запросити конференцію в місто. Ось як це працює.

Європейська асоціація ветеринарної фармакології й токсикології вибирала місце для проведення 15‑го конгресу. Член асоціації, заступник директора НДІ ветеринарних препаратів і кормових добавок Юрій Косенко не раз брав участь у подібних заходах, але про те, що конгрес можна провести у Львові, дізнався тільки від співробітників міського конференц‑бюро. Президент асоціації Ллойд Рів‑Джонсон побував у Львові, заявку було схвалено. Влітку 2021‑го приблизно 500 учасників конгресу зберуться в столиці Галичини.

Минулого року конференц‑бюро подало заявки на 23 міжнародні конференції. Вісім із них затвердили. У 2017–2019 роках кількість конференцій у Львові зросла в два з гаком рази – з 397 до 812.

Ушляхетнення профілю туриста – не єдине нововведення, яке має примирити львів’ян зі змінами. «Ми вільне місто», – говорить Садовий, що керує Львовом з 2006 року. Львів’яни не люблять ходити строєм, зате полюбляють критикувати і висловлювати власну думку.

Одесит Олександр Кобзарєв з 2010 року працює директором львівського Інституту міста. У 2018– 2019‑му йому довелося намотати десятки кілометрів вулицею Степана Бандери в центрі міста. Кобзарєв сходив її взад‑вперед, щоб взяти інтерв’ю у мешканців навколишніх будинків, бізнесменів, студентів Львівської політехніки, у якої тут корпуси, музикантів із філармонії. Кобзарєва цікавило, чи подобається його містянам проєкт ремонту вулиці, розроблений мерією.

Такий підхід він «підгледів» у німецьких містах. Там не просто докладно обговорюють проєкти муніципалітету з мешканцями, а й принципово інакше підходять до об’єкта реконструкції – ремонтують не дороги, а вулиці, розповідає Кобзарєв. «Ти думаєш, що людям це треба, тоді покажи їм спочатку – а раптом їм це не потрібно»,– пояснює підхід міста Садовий.

Такий самий принцип – спершу запитати жителів, потім робити – ліг в основу транспортної стратегії Львова, яку схвалили в лютому цього року. Вона відповідає на питання, як оптимізувати місто, щоб пересування львів’ян по ньому були ефективними з точки зору комфорту, часу, ціни і здоров’я? До фокус‑груп спеціально залучали мешканців, благополуччя яких значною мірою залежить від зручності переміщень по місту – багатодітних батьків, студентів, маломобільних львів’ян і тих, хто довго дістається на роботу. Сухий залишок: Львів – місто для пішоходів, а не для приватного автотранспорту.

•••

Хоча пам’ятник Леніну в Маріуполі знесли у 2014‑му, місцеві комуністи збиралися у вихідні біля вакантного постаменту до 2018 року, доки мерія не затіяла реконструкцію площі.

Львів живе без пам’ятника засновнику СРСР із 1990 року.

У 2016 році Маріуполь був найбільш «нелюбленим» містом в Україні: за даними групи «Рейтинг», тільки 66% його мешканців гордилися, що вони маріупольці. У 2020‑му Маріуполем пишаються вже 82% містян. До Львова з його 95% ще далеко, але розрив скорочується.

Опубліковано в третьому номері журналу Forbes (вересень 2020)