Майкл Сміт побудував порт для імпорту газу в США. Як ця дорога помилка зробила підприємця мільярдером /Фото Getty Images
Категорія
Найбагатші
Дата

Майкл Сміт побудував порт для імпорту газу в США. Як ця дорога помилка зробила підприємця мільярдером

Майкл Сміт, засновник Freeport LNG. Фото Getty Images

На початку 2000-х Майкл Сміт гадав, що у США скоро буде дефіцит енергоносіїв, і побудував морський термінал для імпорту скрапленого природного газу. Ця дорога помилка дала життя одному з найбільших у світі проєктів експорту сланцевого газу і зробила Сміта мільярдером

Острів Квінтана – 15-кілометрова смуга землі неподалік від техаського Фріпорта. Від суші Квінтану відокремлює гирло річки Бразос, що впадає в Мексиканську затоку. 200 років тому мексиканці побудували там форпост, який перетворився на жвавий морський порт. Перші техаські фермери відправляли з Квінтани бавовну в Європу. Під час громадянської війни флот півничан обстрілював конфедератів, що окопалися на острові. У 1900-му над регіоном прокотився Галвестонський буревій, який стер з лиця землі будинки і забрав життя 11 000 людей. 

Коли в 2002-му Майкл Сміт приїхав на Квінтану, острів перебував у занепаді. Кілька десятків старих будинків, державний заказник перелітних птахів, пляж і занедбані резервуари на насипу з ґрунту, вичерпаного з судноплавних каналів. «Острів потопав у бруді», – розповідає Сміт. 

Бізнесмен вписав в історію острова нову сторінку. Витративши $14 млрд, він володіє компанією Freeport LNG, яка експортує 56 млн кубометрів скрапленого природного газу на день. Це переважно сланцевий газ, видобутий шляхом гідророзриву пласта. За ринковими цінами цей добовий експорт коштує близько $14 млн, з яких Freeport щодня дістається $5 млн як плата за переробку. «Ми беремо чистий природний газ, зріджуємо його і експортуємо в енергодефіцитні країни як альтернативу чадному вугіллю», – говорить він. 

З моменту запуску СПГ-терміналу у вересні 2019-го Freeport LNG відвантажила в Японію, Південну Корею і Хорватію 200 партій газу. Кожна може задовольнити річну потребу десятків тисяч людей. Цього року Freeport експортує близько 15 млн т газу і одержить виторг $2,5 млрд. Сміт володіє 63% Freeport, що робить його мільярдером. 

Метан – основний компонент природного газу, його скраплюють, охолоджуючи до -160 ℃. Потім скраплений газ перекачують у танкери і відправляють покупцям по всьому світу. Щоб бізнес став ефективним, Freeport LNG побудувала один із найпотужніших у світі комплексів із виробництва СПГ. У пухкий ґрунт Квінтани довелося забити 36 000 паль і залити 496 000 т бетону. На цьому фундаменті звели конструкції зі сталі, якої вистачило б для шести Ейфелевих веж. Потім проклали 300 км трубопроводів. Дивно, але все це побудував не транснаціональний енергетичний гігант, а затятий Майкл Сміт із Бронкса. 

Мільярдер визнає, що спочатку зробив велику помилку. У 2002-му, коли будівництво на Квінтані тільки починалося, Сміт хотів не експортувати СПГ, а навпаки – ввозити його. У той час він вважав, що США скоро зіткнуться з дефіцитом газу. Для будівництва імпортного терміналу він залучив $800 млн. У 2008-му, ще до завершення робіт, проєкт втратив сенс. 

Те, що Сміт першим пішов хибним шляхом, зіграло йому на руку: він швидко вирішив змінити курс з імпорту СПГ на експорт. Для цього потрібно було залучити $14 млрд, отримати всі потрібні дозволи і реалізувати один із найбільших у світі будівельних проєктів. «Наші капітальні витрати зросли вдвічі. Але спочатку ми не знали, що так буде», – згадує Сміт. 10 років по тому завдяки сланцевій революції Сполучені Штати щодня експортують 280 млн кубометрів газу – десяту частину внутрішнього видобутку. 

У свої 66, незважаючи на кілька операцій із заміни суглобів, високий на зріст Сміт катається на лижах і займається дайвінгом. У мільярдера травма носа, і він розмовляє з характерним акцентом уродженця Бронкса. Його батько переробляв сміття на паливні брикети. Сміт навчався на медика в Університеті штату Колорадо, але на останньому курсі «зрозумів, що обрав професію лікаря з помилкових мотивів». «Я не знав, чим хочу займатися», – визнає бізнесмен. Юнак покинув навчання і поїхав у Вейл кататися на гірських лижах.

У 1978-му Сміт отримав ліцензію агента з нерухомості і продавав ділянки під комерційні проєкти у Форт-Коллінзі. Він набув важливих навичок у роботі з контрактами, будівельними планами і дозволами, які пізніше допомогли йому стати успішним. Наприкінці 1970-х років ціни на нафту підскочили і Сміт орендував кілька ділянок під буріння поруч з майданчиками, на яких великі оператори вже побудували бурові установки. «Зайнявшись бурінням, я днював і ночував на свердловинах разом із робітниками, які не вирізнялися вишуканістю манер, – розповідає Сміт. – Зʼясувалося, що я маю розуміння технічних основ цього бізнесу». Сміт вирішив не наймати інженерів і всі розрахунки виконував сам на простенькому калькуляторі Hewlett-Packard. 

«Я завжди був оптимістом, – продовжує він. – Але боявся, що мені бракує знань у таких речах, як, наприклад, волатильність цін». Коли наприкінці 1980-х ціни на нафту обвалилися, Сміт дешево викупив частку у свого партнера. Щоб заощадити, він оплачував послуги сервісних компаній на кшталт Halliburton і Maverick Tube пайовою участю у видобутку на нових свердловинах. У 1992-му його компанія Basin Exploration вийшла на біржу. Знаходити багаті нафтою ділянки ставало дедалі складніше, тому він провів реорганізацію, продав свердловини в Скелястих горах і скоротив штат. Basin переїхала у Хʼюстон і почала буріння газових свердловин у районі Мексиканської затоки. Результати розчарували, і Сміт вирішив, що запаси природного газу в США вичерпуються. У 2000-му він продав Basin компанії Stone Energy за $410 млн, заробивши на операції $60 млн.

Сміт розбагатів, але у свої 45 виявився не готовим з головою зануритися в неробство на гірськолижних курортах. У 2001-му він познайомився з колишнім інвестбанкіром і ресторатором Шаріфом Сукі, який володів невеликою газовою компанією Cheniere Energy. Обидва вірили, що незабаром США почнуть імпортувати природний газ. Сукі шукав на узбережжі Мексиканської затоки місця під СПГ-термінали і накинув оком на три ділянки, зокрема й на Фріпорт. Сміт міг би спробувати щастя разом із Сукі, але захотів зіграти власну партію. Він купив 60% ділянки у Фріпорті за $14 млн. 

Перша відгрузка газу в рамках проєкту Freeport LNG Project в Кавагоє, Японія. /Фото Getty Images

Перша відгрузка газу в рамках проєкту Freeport LNG Project в Кавагоє, Японія. Фото Getty Images

Сміту стали в пригоді навички, отримані в торгівлі нерухомістю і енергетиці. Він окупив початкові вкладення, переконавши Dow Chemical і ConocoPhillips внести депозити і підписати контракти на послуги регазифікації СПГ у Фріпорті. Один із головних орендарів, ConocoPhillips, вклав у будівництво імпортного терміналу понад пів мільярда доларів і звів кілька гігантських резервуарів, у кожному з яких вмістився б трансконтинентальний авіалайнер. «Якби я заздалегідь знав, у скільки нам це обійдеться, пристав би на пропозицію Шаріфа, а потім закрив би проєкт і пішов своїм шляхом», – зізнається Сміт. 

До 2008-го стало зрозуміло, що через бум сланцевого газу імпортний термінал – мертвонароджений проєкт. Але завдяки контрактам на 20 років Freeport LNG заробляла по $25 млн на рік на тому, що фактично нічого не робила. «Комплекс ми побудували, проте ніколи його не використали», – пояснює Сміт. 

Тоді Смітові спало на думку змінити призначення терміналу – з імпортного на експортний. Завдяки технологіям гідророзриву пласта видобуток газу в США зріс протягом 20 років на 74%, до 934 млрд кубометрів на рік. «Хлопці швидко усвідомили, що потужності, які простоюють, тільки й чекають, щоб їх перепрофілювали», – говорить аналітик консалтингової компанії Poten & Partners Джейсон Фір. Сміт знову залучив інвесторів і продав 20-річні контракти на послуги зі скраплення газу BP і японським Osaka Gas і Jera. Він також продав частки в технологічних установках. Половину першого комплексу зрідження газу придбали дві японські компанії за $1,25 млрд. Австралійський фонд прямих інвестицій IFM Investors викупив 56% другого комплексу за $1,3 млрд. У 2014-му гігант прямих інвестицій GIP придбав 25% компанії за $850 млн. Діставши солідну підтримку, Сміт узяв величезні кредити. 

Freeport LNG залагодила більшість спорів за ділянки з місцевими жителям, викупивши близько 60 будинків під знесення. Найбільшою проблемою став буревій «Харві»: в 2017-му на острів обрушилися потужні зливи, які знищили обладнання. У 2019-му термінал ввели в експлуатацію. «Він побудував його. Він зміг. Сміт провів величезну роботу і домігся феноменального успіху. Жодних будівельних ризиків тепер немає. Його бізнес-модель – найбезпечніша. І сьогодні її ніхто не зможе повторити», – говорить товариш і конкурент Сміта Шаріф Сукі, який у 2015-му пішов з Cheniere і заснував компанію Tellurian Energy з виробництва СПГ. 

Боргове навантаження Freeport LNG досягає $13 млрд, але це підйомна сума. Компанія має гарантованих покупців на 20 років уперед, і вони платитимуть Сміту по $2,5 млрд щороку. Цього досить для погашення боргу, експлуатації комплексів і виплат дивідендів Сміту з партнерами. 

На початку 2000-х Майкл Сміт гадав, що у США скоро буде дефіцит енергоносіїв, і побудував морський термінал для імпорту скрапленого природного газу. Фото MATTHEW MAHON FOR FORBES

На початку 2000-х Майкл Сміт гадав, що у США скоро буде дефіцит енергоносіїв, і побудував морський термінал для імпорту скрапленого природного газу. Фото MATTHEW MAHON FOR FORBES

Без проблем не обійшлося. Не встигла Freeport LNG запустити всі три виробничі лінії, як епідемія COVID-19 зменшила попит на природний газ. Клієнти почали відмовлятися від партій СПГ, ціни на нього торік улітку впали до $3,40 за млн BTU. У січні цього року ціна в Азії злетіла до рекордних $18,50 за млн BTU, а потім впала до $7. Така волатильність може прискорити укладення угод. «Це привід підписувати 20-річні контракти на постачання. Японські енергетики хочуть бути впевненими, що не залишаться без газу, – вважає аналітик консалтингової компанії Wood Mackenzie Алекс Мантон. – А Freeport має бути впевнена, що не залишиться без покупця». 

Сміт уже отримав дозволи на будівництво четвертого комплексу. Freeport LNG планує пропонувати його як ще більш екологічне паливо, ніж звичайний СПГ. Звучить як реклама, але покупцям подобається. Freeport LNG закуповує електроенергію у техаських вітроенергетичних компаній. А це означає, що на скраплення піде електрика, вироблена за допомогою чистих технологій, а не викопного палива. 

Газ екологічніший за вугілля. За оцінкою Міністерства енергетики США, половина скорочення атмосферних викидів у країні обумовлена використанням сланцевого газу замість вугілля. Вугільних електростанцій ще багато, тому «перехід на відновлювальні джерела енергії забере багато часу, хоч як швидко ми рухатимемось, – говорить Сміт. – Природний газ, як і раніше, відіграватиме велику роль». Він упевнений, що до 2030-го ринок СПГ зросте на 50% і танкери заходитимуть на Квінтану ще багато десятиліть.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків