26 та 27 травня у Лондонській школі економіки (LSE) відбувся Ukraine Recovery Forum. 45 економістів та топчиновників із десятка країн дискутували про те, як правильно відновлювати Україну після війни з Росією. Серед учасників – представники Єврокомісії, МВФ, бізнес-асоціацій та українського уряду. Forbes поговорив про підсумки форуму з Валерією Гонтаревою, 57, котра брала участь як представник LSE (голова НБУ у 2014–2017 роках).
«Якщо після Другої світової війни лише США допомагали відновленню всієї Європи, то зараз увесь цивілізований світ готовий допомагати Україні», – каже Гонтарева.
Вона очолила НБУ влітку 2014 року. Під її керівництвом Нацбанк одночасно готував реформи та вчився бути ефективним під тиском воєнного часу. Після вторгнення РФ в Україну 2022-го НБУ скористався саме тим екстреним планом, який Гонтарева з колегами по Нацбанку почала готувати ще 2015-го – після боїв за Дебальцеве.
Разом із великою війною Україна здобула ще один шанс на те, щоб побудувати нову країну. Як не втратити його?
Це скорочена й відредагована для ясності версія інтерв'ю Валерії Гонтаревої.
Ukraine Recovery Forum – що це було, про що ця ініціатива?
Форум, ідеологом та організатором якого став Влад Рашкован із МВФ, присвячений питанню, як правильно організувати «План Маршалла» для України, аби він був ефективним. Це одне із ключових питань для майбутнього України. Бо коментарі, які іноді можна почути від представників української влади, в дусі, що «нам потрібен трильйон доларів», викликають у наших партнерів подив. Один із представників великого донора України зауважив, що світова спільнота, коли, наприклад, допомагає країні, яка постраждала внаслідок стихійного лиха, не дає просто гроші (а трильйон – це сім довоєнних ВВП України), а допомагає відбудуватися у потрібному руслі.
Підхід, коли ми говоримо, що у нас є не лише фізичні втрати, а й недоотриманий прибуток, який нам мають компенсувати на п'ять років уперед, – не найрозумніше рішення. «Дайте нам трильйон – і ми за ці гроші збудуємо місто-сад», – це так не працює. Нам хочуть допомогти, але при цьому ніхто нічого не винен. Винна Росія. Але це вже інша історія на тему репарацій.
Чи є у вас розуміння, хто з боку України займається «Планом Маршалла»?
На форумі в LSE Україну представляло Мінекономіки на чолі з міністеркою Юлією Свириденко. Але взагалі є National Recovery Council (Національна рада з відновлення України. – Forbes), структура при президентові, яку очолюють прем'єр та голова Офісу президента.
Щиро кажучи, ця структура виглядає досить мертвонародженою історією.
Це нормально, коли утворення зі словом «національний» у назві очолюють президент та прем'єр – це держава, і від цього нікуди не дітися. Важливий момент у тому, що ця структура має окремий Advisory board, до якого входять серйозні люди міжнародного рівня, наприклад Влад Рашкован.
Хто має лідирувати у процесі відновлення, на вашу думку?
Я б підтримала структуру, коли лідером, що об'єднує й інших донорів, виступає Єврокомісія, яка при цьому веде Україну до якнайшвидшого вступу до ЄС. На форумі, до речі, йшлося про те, що зазвичай цей шлях займає вісім років, але для України можна говорити про прискорений трек у два роки. Я побачила, що Єврокомісія справді хоче бачити Україну членом ЄС і готова докласти до цього максимум зусиль.
Чи потрібно окремо порушувати питання щодо контролю за виконанням плану з боку донорів?
Цьому питанню на форумі приділили багато часу. Зарубіжні коментатори не забувають, незважаючи на масштаби цієї війни, що у нас у країні, як і раніше, немає rule of law, немає незалежних судів і так далі. Тому в уже розроблених базових засадах, які прописували представники ЄС, прямо сказано, що мова має йти про допомогу в обмін на реформи.
Ніхто не хоче допустити, щоб донорські кошти розкрадалися і за їхній рахунок у країні з'явилися нові олігархи, як це було після повоєнного відновлення в деяких інших країнах. Україна теж має не дуже добрий досвід, коли ми ухвалюємо закони, щоб отримати гроші, приміром від МВФ, але потім не виконуємо їх.
Як на бажання донорів контролювати процес реконструкції реагують офіційні українські особи?
Риторика явно почала змінюватися. Меседж партнерів зрозумілий. З одного боку, для допомоги Україні вони дають гроші своїх платників податків, але з іншого – бачать тут практично безподаткову зону, ввезення якихось автомобілів тощо. Тому нам слід поступово повертатися до довоєнних податкових практик. Про це вже кажуть і Мінфін, і НБУ. Регулятор правильно заявляє: не варто розраховувати, що лише Нацбанк фінансуватиме держбюджет. Основний принцип, який використовуватиметься під час реалізації «Плану Маршалла», є таким: Україні важливо бути reasonable, ставити реалістичні цілі. Тобто це складніша історія, ніж просто «дайте нам трильйон».
Усі сторони визнають, що йтиметься про сто і більше мільярдів, але гроші даватимуть на конкретні проєкти та програми, а не просто Україні.
Чи вже є розуміння, якою має бути архітектура майбутньої допомоги Україні?
Спільне бачення вже є. Далі – питання, як учасники цієї платформи домовляться між собою. Наприклад, обговорювалося питання створення окремої інституції – Українського банку реконструкції та розвитку, сфокусованого лише на Україні, акціонерами якого будуть усі стейкхолдери відновлення. Найближчі приклади таких інституцій – МВФ та ЄБРР.
Ми говоримо про дуже великий пакет завдань, тому між донорами важливо побудувати ефективну взаємодію. У 2014–2015 роках ми в НБУ навіть створили окремий підрозділ, який лише тим і займався, що координував міжнародну допомогу Україні. Треба розуміти, що кожен із донорів має свої особливості та бачення майбутнього, тому не виключені нестиковки.
Що далі? Чи плануються нові зустрічі у такому ж форматі?
У липні планується велика конференція щодо України в Лугано. Що стосується конкретних кроків, то під час лондонської зустрічі ми провели таку вправу: кожна із шести груп написала, якою хоче бачити Україну у 2030 році. Наша група, наприклад, починала з того, що Україна входить до ЄС, НБУ – член Європейського центробанку, Мінекономіки немає взагалі, щоб воно не заважало, тощо.
Далі постало питання, хто і що робитиме просто зараз, аби наблизити ці цілі. Тому я вирішила зібрати ініціативу, яка називається Business Support Program. Мене бентежить, що про бізнес майже немає жодних предметних обговорень. І навіть на цій зустрічі від великих українських підприємців був лише Андрій Ставніцер. Тому я збираю групу бізнесменів і з їхньою допомогою хочу скласти матрицю проблем та рішень для українських компаній.
Чи існує базовий сценарій із прогнозом, коли закінчиться війна і можна буде починати відновлення?
Дискусія відбувалася у тому ключі, що recovery треба розпочинати вже зараз. Як мінімум тому, що є необхідність будівництва тимчасових будинків для переселенців. З іншого боку, це ще не запуск великого плану. Тому справді, у нас має бути певна точка, ймовірно, мирного договору, коли ми говоримо решті світу, що починаємо відновлення. Може, в цьому сенсі щось проясниться після наступних чотирьох місяців.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
