Вісім економістів світового рівня, серед яких Кеннет Рогофф, Юрій Городніченко, Баррі Айхенгрін та Сергій Гурієв, написали пролог до українського «Плану Маршалла» – «Нарис про відбудову України». На 36 сторінках автори виклали основні принципи, на яких повинно базуватися майбутнє відновлення країни після руйнувань, спричинених нападом Росії.
Хто і як має керувати та координувати відбудову, як правильно розставити пріоритети та яких помилок післявоєнної реконструкції інших країн необхідно уникнути? Forbes публікує стислий переказ документу.
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Через війну Україна вже втратила щонайменше 30–50% виробничих потужностей, переважно на сході країни. Третина сільгоспкультур не були посіяними. 94 кораблі з агропродукцією на експорт заблоковані в Чорному морі росіянами. Лише 1% українських компаній досі не понесли збитків унаслідок воєнних дій.
Відбудова післявоєнної України матиме більше спільного з відновленням Європи після Другої світової війни, аніж з відбудовою країн, що постраждали від більш сучасних війн, наприклад Афганістану.
Основна риса – державні інституції продовжують працювати, країна має високоосвічену робочу силу, а близько 80% біженців, ймовірно, повернуться після завершення гарячої фази війни. Додаткова суттєва відмінність від країн Близького Сходу, Африки та Центральної Азії – перспектива членства в ЄС. Навряд чи це відбудеться найближчим часом, але Україна може розраховувати на суттєву підтримку Європи на цьому шляху.
Обсяг ймовірної міжнародної допомоги на реконструкцію може сягати від €200 млрд до €500 млрд.
Хто автори
(Щоб відкрити повний текст натисніть «Читати більше»)
Торбйорн Бекер, Інститут перехідних економік при Стокгольмській школі економіки. Доктор економіки, спеціаліст з ринків, що розвиваються. Працював старшим дослідником у МВФ.
Баррі Айхенгрін, Університет Каліфорнії – Берклі. Доктор економіки, професор. Спеціаліст з міжнародної валютної системи. У 1990-х очолював групу радників при МВФ.
Юрій Городніченко, Університет Каліфорнії – Берклі. Прикладний макроекономіст, співредактор Journal of Monetary Economics. Визнавався найкращим молодим економістом світу за версією RePEc.
Сергєй Гурієв, паризька Школа політичних наук Sciences Po. Російський економіст, 2013 року емігрував до Франції. Екс-головний економіст ЄБРР. Член наукової ради дослідного інституту BRUEGEL (Бельгія).
Саймон Джонсон, Массачусетський технологічний університет. Професор. Екс-головний економіст МВФ. Спеціалізується на глобальній економіці. Входить до групи радників Congressional Budget Office.
Тимофій Милованов, Київська школа економіки. Ексміністр економіки України. Професор Піттсбурзького університету, позаштатний радник голови Офісу президента України. Спеціалізується на теорії ігор.
Кеннет Рогофф, Гарвардський університет. Макроекономіст. Професор економіки, член Національної академії наук США. Колишній головний економіст МВФ. Шаховий гросмейстер.
Беатріче Ведер ді Мауро, Вища школа міжнародних та розвиткових досліджень. Швейцарська економістка, професорка. Спеціалізується на міжнародній економіці та фінансових кризах. Ексрадниця канцлерів Німеччини Герхарда Шрьодера та Ангели Меркель у складі Німецької ради економічних експертів.
Підготовка до Плану
План Маршалла для післявоєнної Європи був створений надто пізно – лише за три роки після встановлення остаточного миру на континенті.
Відновлення України має складатися з чотирьох фаз, перша з яких повинна вже розпочатися та включати підготовку до негайного старту реконструкції після завершення бойових дій.
Одне з ключових завдань наразі – підтримка бізнесу, що переїхав до інших регіонів із прифронтових зон. Для цього потрібні програми зайнятості для переселенців, технічна допомога підприємцям із фінансами, логістикою та звʼязком та створення спеціальних економічних зон у регіонах глибокого тилу.
Окремий напрям – будівництво додаткового житла (акцент – на сучасних модульних конструкціях, такі будинки потім можна буде приватизувати). Проблему дефіциту житлових умов повоєнна Європа вирішувала 10 років. Цей фактор суттєво обмежував розвиток Східної Німеччини після обʼєднання з ФРН, адже стримував повернення робочої сили, перш за все кваліфікованої.
Міжнародна агенція з відбудови України
Вже на теперішній стадії потрібно мобілізувати міжнародну підтримку для участі в першій фазі реконструкції. Через складність завдань та велику кількість джерел допомоги відбудову України повинна координувати окрема спеціально створена міжнародна структура. Схожі функції виконувала Адміністрація економічної співпраці (Economic Cooperation Administration, ECA), яка адмініструвала План Маршалла для Європи.
Ця агенція має бути афілійованою з ЄС (ECA була заснована як самостійна агенція уряду США, але не як частина Держдепу) та мати чіткі терміни існування. Проєкти з невизначеним періодом реалізації, наприклад Програма полегшення та реабілітації ООН після Другої світової війни або Трастовий фонд реконструкції Афганістану, були не надто ефективними.
Агенція повинна отримати автономію в прийнятті рішень. Наприклад, надавати уряду фінансування без погодження з іншими міжнародними політиками та структурами або, навпаки, зупиняти, як було у випадку, коли ECA відкликала допомогу для післявоєнної Греції, яка використала гроші не за призначенням.
Важлива умова – Україна є «власником реконструкції»: план відновлення (для початку п’ятирічний) розробляє місцева влада, але за активної допомоги агенції, у тому числі з інвентаризацією збитків. Уряд фінансує частину витрат та формулює заявки, які затверджує агенція. До розробки плану варто залучати місцевих фахівців: цього не було в Іраку, що стало однією з причин провалу програми відновлення.
Велику роль у відбудові відіграє приватний сектор: «План Маршалла» передбачає, що уряди можуть продавати бізнесу сировину та інші товари, отримані в рамках зовнішньої допомоги. Ці кошти направлялися на окремий рахунок, їх подальше спрямування контролював уряд США.
Пріоритети для економіки
Економіка повернеться до нормального життя, але в деяких аспектах уряду варто діяти інакше.
- Після закінчення війни НБУ повернеться до інфляційного таргетування та відпустить курс гривні. Вірогідно, доведеться відновити механізм довгострокового рефінансування банків за аналогією до запущеного у 2020 році під час коронакризи. Ймовірно, ці послаблення будуть супроводжуватися девальвацією, тож частина валютних обмежень залишиться, а коливання курсу можна пом’якшувати за рахунок резервів Нацбанку.
- Уряд може провести переговори з кредиторами, щоб знизити боргове навантаження. Після 2003 року Ірак отримав резолюцію ООН, що створила імунітет від дефолту для уряду країни.
- Україні варто інвестувати в диверсифікацію джерел поставки енергоносіїв. Наприклад, збільшити пропускну здатність газогонів, що повʼязують Україну та ЄС, розпочати будівництво терміналів зрідженого газу, відмовитися від купівлі ядерного палива в Росії, відбудовати/модернізувати нафтові термінали на Чорному морі.
- Блокада українських портів Росією виявила вразливість українських торговельних маршрутів. Україна повинна мати більш стійкий транспортний звʼязок з ЄС (залізниця, автобани, трубопроводи, мости). Прогрес можна пришвидшити за допомогою концесій та спільних підприємств.
- Міста Харків, Маріуполь, Чернігів та інші потрібно відбудовувати повністю, практично з нуля. Реконструкція повинна базуватися на новітніх технологіях. Наприклад, громадський транспорт має складатися з електричних автобусів, модернізованих трамвайних ліній тощо.
- Під час реконструкції можна спланувати оптимальну мережу аеропортів: не потрібно робити повітряне сполучення між містами, якщо швидкісний потяг долає цю відстань за три-чотири години. Одночасно з ремонтом залізничних колій потрібно будувати нові колії, придатні для запуску швидкісних потягів. Запровадження євроколії може значно розширити можливості використання залізниці для експорту українських товарів до ЄС.
Боротьба з корупцією
Досвід упровадження Плану Маршалла свідчить, що навіть в Італії, країні на той час із доволі високим рівнем корупції, вдалося ефективно використати міжнародну допомогу. Перш за все завдяки високому запиту суспільства на реконструкцію.
Важливе завдання – швидко залучити іноземних інвесторів. Для цього знадобиться система суттєвих стимулів. Зокрема, уряди та міжнародні інституції, наприклад ЄІБ, ЄБРР, Світовий банк, можуть субсидіювати компанії (зниження податків, субсидовані кредити, доступ до експортно-імпортних кредитів, страхування в зв’язку з підвищеним військовим ризиком), які інвестують в Україну.
Для вирішення спорів уряд та інвестори можуть тимчасово скористатися правовим полем країн ЄС.
Від Іраку та Кувейту до Польщі та Німеччини. Приклади реконструкції в світі
(Щоб відкрити повний текст натисніть «Читати більше»)
Обʼєднання Німеччини коштувало €2 трлн євро, в тому числі €300 млрд – на модернізацію інфраструктури Східної Німеччини. У перші роки після обʼєднання доходи в східній частині швидко росли й наблизилися до 70% доходів на заході. Однак згодом «зближення» припинилося, й навіть після 30 років розрив залишається доволі значним.
Реконструкція Афганістану. Лише уряд США витратив $145 млрд. Реконструкція страждала від нереалістичних графіків, корупції, слабкого нагляду та планування, проблем із персоналом, незалученості місцевих громадян та проблем безпеки.
Реконструкція Іраку. Міжнародна коаліція витратила близько $220 млрд. Програма не була успішною, зокрема через слабку координацію (якщо не суперництво) між донорами.
Реконструкція Кувейту. Країна (2,2 млн людей) покладалася на власні ресурси. Програму реконструкції завершили за рік, бо збитки виявилися не такими великими. Головні повоєнні витрати: компенсації за операцію «Буря в пустелі», високі оборонні витрати, що залишилися надовго, та безнадійні кредити в економіці (уряд купив увесь кредитний портфель іракських банків приблизно за $20 млрд). Ірак виплатив понад $50 млрд репарацій.
Посткомуністична Польща. Реконструкції допомагало не лише пряме фінансування з фондів ЄС, а й очікування прискореного зростання країни. Упродовж перших 15 років після входження до ЄС Польща отримала понад 160 млрд євро фінансування, яке дехто називав свого роду «Планом Маршалла» для Польщі. З 2003-го до 2017-го ВВП країни на душу населення виріс на понад 80%.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
