Категорія
Картина дня
Дата

Чому підвищення облікової ставки на 25% – це правильне рішення. Пояснює економіст Дмитро Боярчук

У НБУ було два сценарія реагування на кризу — палити валютні резерви, накачувати економіку друкованою гривнею або збільшити вартість грошей, різко піднявши облікову ставку на 25%. Жодний з цих варіантів неможливо назвати хорошим, але в першу чергу варто захистити заощадження українів і убезпечити банки від падіння

За три місяці війни чи не найбільша проблема, з якою зіткнулись українці в економічному плані, — це труднощі із паливом на заправках. У магазинах є продукти, банківська система працює (майже) як звично, гроші з бюджету виплачуються вчасно і навіть щедро.  

Проте така зовнішня картинка оманлива і зіграла з українцями злий жарт, примусивши повірити, що основне питання, яке стоїть в економіці – це вирішити як відбудовувати країну після війни (хоча це питання теж дуже важливе).

Реальність у тому, що економіка значно пошкоджена, а перші місяці війни Україна трималася на довоєнних запасах та на миттєвій масштабній підтримці іноземних партнерів.  

Ми підходимо до точки, коли довоєнний жирок вичерпується, а західні партнери не дуже хочуть брати українців на повне утримання. Скільки буде тривати війна – ніхто не знає, з кожним днем економічна ситуація ускладнюється. І те, що немає офіційної статистики про стан промисловості, стан торгівлі та стан сільського господарства — не надто позитивний знак.  

Для чого такий розлогий вступ? Бо є період коли потрібно максимізувати прибутки, а є інший — коли головне мінімізувати збитки. Зараз саме той час, коли ми повинні зберегти, що можемо.

Чому облікова ставка 25% — правильне рішення

Саме з цієї точки зору потрібно розглядати останнє рішення НБУ підняти облікову ставку до 25%. Центробанк взяв курс на збереження вартості грошової одиниці, заощаджень громадян та життєздатності банківської системи в умовах, коли про розвиток економіки (навіть найдоступнішим кредитуванням) взагалі не йдеться.

Починаючи з березня видатки бюджету стабільно перевищують доходи приблизно на $2-3 млрд. Це шалена сума для української економіки — 1-1.5% довоєнного ВВП. І це щомісяця. 

Певна частина дефіциту фінансувалась валютними находженнями від західних партнерів. Але цих грошей недостатньо. НБУ був змушений почати масштабну емісію, щоб покрити значні видатки. Щоб переміщені особи, бюджетники і пенсіонери отримували свої гроші.  

За три місяці НБУ надрукував 118.5 млрд грн, що за офіційним курсом складає близько $4.1 млрд. Свої виплати люди отримали, але складність полягає в тому, що значна частина цих коштів тепер абсолютно законно витікає за кордон (витрати наших біженців) і це давить на валютні резерви. Левова частина надрукованих гривень миттєво конвертується у валюту.

НБУ на початку війни прийняв правильне рішення зафіксувати обмінний курс. Бо якщо до усіх проблем, які впали на голову українцям після 24-го лютого, ще додався б валютний шок, то соціальні наслідки взагалі було б важко передбачити.  

Проте, фіксований курс коштує дуже дорого в поточних умовах. У березні та квітні він вартував НБУ трохи більше $2 млрд на місяць, а у травні — вже $3.4 млрд.  

З такою динамікою втрат валюти на горизонті зʼявилися обриси валютного шоку. Навіть найщедріша міжнародна підтримка не змогла б відвернути такий розвиток подій. А зростаюче розуміння в суспільстві, що війна погано впливає на гривню, тільки пришвидшувало неминучий обвал національної валюти.

Два сценарії розвитку подій

Перед НБУ чітко окреслились два сценарії розвитку подій. В першому варіанті регулятор міг робити вигляд, що все чудово, підкачуючи надруковану гривню у бюджет. У такому разі валюта пришвидшеними темпами витікає з валютних резервів. Одного дня відбувається валютний шок (орієнтовно він міг трапитися у вересні), що тягне за собою ще більшу потребу дофінансовувати бюджет, а також потребу багатомільярдної докапіталізації державних банків, чиї баланси значно постраждають від сплеску поганих кредитів внаслідок війни та валютного шоку. Також до цих витрат додадуться «мертві» банки, чиї депозитні зобов’язання перейдуть у Фонд гарантування вкладів і також потребуватимуть свіжої гривні.  

Тобто залишивши ситуацію як є НБУ дає зелене світло валютному шоку, який виллється в кілька девальваційних хвиль з усіма наслідками, добре усім знайомим з 2014-2016 років. На якому рівні довелося б ловити гривню важко навіть спрогнозувати. Про кредитування, розвиток та відновлення економіки в такому вихорі подій говорити взагалі не доводиться.

Другий сценарій – це стати на позицію захисту вартості грошей. Підняття ставки – це один із ключових інструментів на цьому шляху. За такого сценарію ті гривні, які є у кишенях громадян зберігають свою певну вартість, заощадження теж не зникають. Банки правда страждають від погіршення кредитного портфелю, але лише від наслідків війни (без девальваційного шоку) і, можливо, навіть більшість банків залишається на плаву до закінчення війни.  

Проте дістати нові гривні (заробити їх чи позичити) стає набагато складніше. Власне в цьому і суть захисту вартості грошей – ускладнити отримання нових грошей. Мінфіну доведеться піднімати ставки для розміщення ОВДП, це збільшення витрат на обслуговування боргу у майбутньому, але фінансування бюджету перестає бути емісійним. Також доведеться відновити довоєнні податки для залучення доходів. Доступ до кредитування, фактично, повністю закривається. Іншими словами, в цьому сценарії хорошого мало і про створення робочих місць чи можливості підтримувати/ розвивати виробництво взагалі не йдеться.

У виборі між цими двома сценаріями – немає граного рішення. Це вибір між поганим сценарієм і ще гіршим. Тези про ускладнення життя для бізнесу в і так важких умовах абсолютно слушні. Проте якщо ми чесно визнаємо, що до завершення війни не буде розвитку економіки, приймаємо реальність де треба в першу чергу думати про мінімізацію збитків, то рішення захищати заощадження українців та попередити нову хвилю банкрутств банків – це єдине правильне рішення з боку монетарної влади.

 

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]