Після 24 лютого чисельність української армії виросла втроє. Вчити новачків планувати бойові завдання часу не було, та й іноземні інструктори виїхали з країни. Де військові здобувають менеджерські навички й чому це критично важливо на війні?
«Розбити 13-ту та 14-ту тактичні групи дивізії; охороняти ключові населені пункти та охороняти об’єкти життєзабезпечення населення», – так звучить приклад бойового завдання, яке батальйон отримує від вищого командного штабу.
Військові не кидаються його виконувати. Пройде від кількох годин до кількох тижнів, перш ніж наказ спуститься на поле бою до сержантів, що керують відділеннями по 10–40 осіб. Час потрібен штабу батальйону на планування. Від нього залежить, чи виконає підрозділ бойове завдання і якою ціною.
До повномасштабного вторгнення плануванню навчали іноземні військові інструктори. «Після 24 лютого разом із посольствами з України виїжджали військовослужбовці різних країн», – каже співрозмовник у дипломатичних колах, який попросив не називати його ім’я.
Збройні сили виросли більш ніж утричі – до 700 000 осіб, а кваліфікованих сержантів і взводних командирів не вистачало. «Загроза ракетних ударів обмежує можливості місць підготовки. А за рахунок частини викладачів та інструкторів сформовано бойові підрозділи», – говорить офіцер із Міноборони на умовах анонімності.
З часом прогалину почали закривати навчанням за кордоном. Свій внесок роблять і волонтерські школи. Одна з них – ГО «Військова школа «Боривітер» – запустила два курси: з планування і з лідерства для сержантів.
«Наша армія зараз – марафонець, який біжить довгу дистанцію і якому водночас роблять операцію на серці», – розповідає про потребу співзасновник школи Орест Білоус. Як військові здобувають управлінські навички й чому це критично важливо на війні?
Школа «Боривітер»
Школа «Боривітер»
Підходи НАТО замість «радянщини»
Студенти курсу «Військовий процес планування та прийняття рішень» (MDMP – Military Decision Making Process) школи «Боривітер» на першому заняття одразу отримують бойове завдання. Щоб спланувати його виконання, мають до 14 днів – саме стільки зараз триває курс. «Це вікно, яке ми маємо, коли підрозділ прибуває на відновлення, доукомплектування чи перепідготовку», – каже Білоус. До лютого такі курси тривали один-два місяці.
Навчання проходять до 30 осіб – штаб батальйону, який повністю займається плануванням бойового завдання. Батальйон ділиться на сім секцій: відділ персоналу, розвідка, логістичне забезпечення, зв’язок тощо.
Як військові планують операції
У «Боривітер» навчають планувати й приймати рішення так, як роблять армії країн НАТО. Підхід складається з семи кроків:
- отримання бойового завдання;
- аналіз умов, сил та засобів своїх і противника, потенційних загроз;
- розробка мінімум трьох варіантів дій;
- розіграш варіантів на макеті місцевості з урахуванням різних умов;
- розгляд найбільш імовірних, небезпечних та ефективних варіантів дій;
- заслуховування результатів командою з командиром;
- прийняття рішення, підготовка й видача наказів до виконання.
Кожна секція має свій штат і напрацювання за напрямками. «У них відбувається щось на кшталт бізнесових meet-up – звітують колегам з інших відділів і командиру. У результаті колективної роботи приймають рішення», – каже Білоус.
Відсилання до бізнесу не випадкова. Із мобілізацією до військ потрапили професійні менеджери, чиї навички з мирного життя допомагають керувати і в армії. У продакт-менеджера Uklon Олега Берестового нині в підпорядкуванні три відділення – всього 15 військових. «Кожен із них має свою конкретну роботу, але має підхопити роботу побратима, якщо з тим щось станеться, і виконати місію», – говорить Берестовий.
«Мирні» практики на службі військових менеджерів
- Брейншторм. «Перед завданням кожен висловлює свою думку, як він це бачить. Я на основі ідей команди ухвалюю рішення», – розповідає Берестовий.
- One-to-one зустрічі. «Протягом тижня військовий може підійти до мене й висловити будь-які пропозиції, рекомендації тощо. Але лише one-to-one. Це не має бути на загал, щоб не підривати мій авторитет перед іншими»
- SMART-задачі. «Дуже важливо ставити чітко описані задачі. Якщо солдат знає конкретно, що він має зробити, о котрій прийти, коли завершити місію, то більша імовірність, що наказ буде виконаний ефективно».
- Fuckup Nights. «Щонеділі я даю простір військовим висловитися, що було протягом тижня не так, що вибісило, з чим не погоджуються. Це дозволяє випустити пар один до одного й до мене також – покритикувати мене, бо я цього прошу».
- Аналіз виконаного завдання. «В армії є життєво необхідна практика – розбирати зроблену роботу: хто якої помилки припустився, чому, як не зробити її наступного разу».
- Off Day. «Тут немає проблем із мотивацією, але є інша проблема – втома бути не вдома, не з сім’єю, бачити щодня одних людей, робити одне й те саме, не бачити чіткого результату роботи, чекати наступного завдання. Тому даю можливість бійцю один день не робити нічого».
Такі підходи не схожі на спадок радянської армії. «У всіх бойових статутах радянської армії були слова про «единологичные» прийняття рішення командиром», – згадує свою службу співрозмовник із Міноборони. І додає ще один ключовий лозунг «радянщини» – «задля перемоги….ми за ціною не постоїмо».
Школа отримала запити на курс із планування від 20 підрозділів різного рівня. Відібрали сім батальйонів і планують навчити їх до кінця року. «Хочемо, щоб Україна могла самостійно забезпечувати військовий вишкіл», – говорить про глобальний задум Білоус.
Чому держава не масштабує модель згори? Не всім підрозділам вистачає засобів: програмне забезпечення АСУВ, захищена система звʼязку, засоби розвідки тощо. «Цього у нас, на жаль, у достатній кількості немає, – говорить військовий із Міноборони. – У той же час наразі ЗСУ поступово отримують необхідні засоби, вчаться «з коліс».
Виконати план
«Завдання може бути ідеально сплановане, але без якісного лідера на місці стає відірваним від реальності», – каже Білоус. Виконавці на місцях – відділи до 40 осіб на чолі з сержантами. Вони перебувають безпосередньо на полі бою й ведуть за собою солдат.
«Місія військового лідера Збройних Сил України будь-якого рівня військового управління — «Бути. Знати. Вести», – зазначається в Доктрині розвитку військового лідерства у ЗС України за 2020 рік. Держава намагалася реформувати це на вищому рівні.
Ефективні зміни почалися лише у 2014–2015 роках. Запровадили лідерські курси для офіцерів та сержантів, доповнили програми в університетах, створили центри підготовки сержантського складу тощо. Але застарілі статути ЗСУ зв’язують руки. «Командирам важко прийняти відповідальне рішення, якщо контрольні органи можуть законно спитати, чому воно йде всупереч із чинним законодавством», – пояснює полковник.
Утім рішення на місці все одно потрібно приймати та підтримувати солдат. Сержант має бути свого роду психологом, розуміти своїх підлеглих і сприяти їхньому розвитку. Підтягувати їх з тих тем, де вони слабші, каже Білоус. Цьому також потрібно навчати. Курс «Боривітру» з лідерства для сержантського і старшинського складу за неповний день отримав понад 300 заявок.
У школі проводять лекції й практичні заняття про те, як пояснювати підлеглим бойове завдання, мотивувати, вирішувати конфлікти. Не менш важливий напрям – вчити підлеглих бути лідерами. «Мені точно треба, щоб усі 10 осіб пройшли курс», – пише в запиті командир взводу з позивним «Скрін».
Потужності школи дають можливість навчити 300–400 сержантів до кінця року. Тож навчання армії необхідно розширювати. «Треба додати ще чіткий розподіл повноважень щодо прийняття рішень, певний рівень довіри між командирами та підлеглими, відповідальне ставлення до майбутнього результату, й отримаємо безперечну перевагу над ворогом», – зауважує співрозмовник з оборонного відомства.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
