Оборона промзони Сєвєродонецька може стати героїчною самопожертвою. Інтервʼю військового журналіста Юрія Бутусова /Фото Getty Images
Категорія
Картина дня
Дата

Оборона промзони Сєвєродонецька може стати героїчною самопожертвою. Інтервʼю військового журналіста Юрія Бутусова

Зруйнований вщент квартал у містечку Привілля, яке розташоване за кілька кілометрів від Лисичанська та Сєвєродонецька Фото Getty Images

Наприкінці травня армія РФ почала атакувати Сєвєродонецьк Луганської області. Після тривалих боїв за місто українська армія відійшла до околиць. Хімічне підприємство «Азот», де в укриттях ховаються 500–600 місцевих мешканців, регулярно бомбардують, а російська пропаганда говорить, що українське угруповання потрапило в оточення.

Про те, наскільки критична ситуація у місті, Forbes запитав у військового журналіста Юрія Бутусова.

Що зараз відбувається в Сєвєродонецьку?

Бої відсунулися до промзони, яку обороняють українські війська. Ситуація ускладнюється тим, що противник вивів з ладу мости і завдає постійних ударів у районі можливих переправ від Лисичанська до Сєвєродонецька, щоб не дати українській армії отримати постачання. Відсутність шляхів сталого забезпечення – це велика загроза для українських військових. 

Російська армія довгий час використовує багато дронів, бачить обстановку та має можливість ретельно коригувати вогонь, що ще більше ускладнює оборону.

Проте паніки та відчаю серед українських бійців немає. Армія зберігає керованість, хоча обстановка для нас там абсолютно невигідна. Оборона в таких умовах є дуже важкою – операція потребує надзусиль і вимагає чимало жертв. 

Оборона промзони Сєвєродонецька може стати героїчною самопожертвою. Інтервʼю військового журналіста Юрія Бутусова /Фото 1

Юрій Бутусов, особистий архів

Сергій Гайдай запевняє, що українські військові не заблоковані, залишається можливість відходу. Російська пропаганда говорить про котел, в який потрапило 2500 бійців.

Котла там немає, і організувати його російська армія не зможе. Промзона Сєвєродонецька примикає до Лисичанська, їх відділяє річка Сіверський Донець. Берег Лисичанська вищий, ніж з боку Сєвєродонецька, з нього українські підрозділи можуть спостерігати підступи до річки. 

У наших військ є можливість для відходу, складність ситуації саме в обороні. Обороні потрібні не тільки люди, обороні потрібна бойова техніка, важке озброєння. Отримувати це без налагодженого постачання складно. 

За необхідності українські військові зможуть переплисти річку та вийти у бік Лисичанська. Але питання в тому, щоб якісно організувати оборону, а не плавати. Вплав неможливо передавати боєприпаси. 

Тобто навіть у випадку критичної ситуації ми зможемо вивести війська, щоб не повторити долю «Азовсталі»?

Я не бачу зараз можливості у російської армії зненацька щось прорвати. Бої там не мають одностороннього характеру. На відміну від «Азовсталі», певні можливості постачання, хоч і дуже обмежені, залишилися. Ми контролюємо берег, через Сіверський Донець можна щось перетягнути. Але противник веде постійний вогонь, і оборона Сєвєродонецька зараз дуже дорого коштує. 

Ситуація важка, але порівнювати її з Маріуполем не можна. Хоча вже зараз мають бути прийняті тактичні рішення.

Оборона промзони Сєвєродонецька може стати героїчною самопожертвою. Інтервʼю військового журналіста Юрія Бутусова /Фото 2

Вид на кілька стовпів диму, що піднімаються над Сєвєродонецьком. Вид з Лисичанська,10 червня 2022 року

Які рішення? Що потрібно зробити військовому командуванню, щоб змінити ситуацію?

Найголовніше, потрібно визначити логіку дій української армії у місті. Якщо військове керівництво ставить завдання обороняти промзону, тоді це завдання має бути забезпечене. Потрібно організувати контрбатарейну боротьбу, щоб противник не міг однобічно розстрілювати наші позиції. Потрібна достатня кількість артилерії, боєприпасів, танків, протиповітряна оборона, яка б не дозволила російській армії багато годин коригувати вогонь. 

Хіба можливо зробити це в таких умовах ведення бою?

Це треба зробити, якщо в таких умовах ставиться завдання оборони. Інакше цей бій може стати одностороннім, яким він і став у Маріуполі. Для військових це перестає бути боєм і перетворюється на героїчну самопожертву. 

Якщо Україна хоче перемагати, не варто повторювати невдалий досвід, коли героїзмом бійців заміняють неправильну тактику ведення бою. 

У Маріуполі ми втратили дві бригади, які поставили в абсолютно невигідне технічне становище. Це сталося не з вини бійців та командирів на місці, а тому що їм дали наказ триматися в оточенні без будь-якої можливості отримати стале постачання. Україна втратила в Маріуполі дві бригади підготовлених фахових військових. Такого не можна більше допустити. Люди не замінні на відміну від озброєння та цегли. 

Якщо триматися тільки на героїзмі, тягнути час, то треба розуміти, для чого, що ми маємо виграти на цій невеликій ділянці фронту.

Яке значення для розвитку бойових дій має Сєвєродонецьк? Якщо він буде захоплений повністю, що зміниться на цій ділянці фронту?

З тактичної точки зору для української армії нічого не зміниться. Сєвєродонецьк зараз повністю прострілюється з усіх видів озброєння. Перевага росіян буде лише в тому, що вони отримують доступ до більш високого берега Сіверського Донця біля Лисичанська. Цей берег зараз є основним українським оборонним рубежем. 

Тобто бої за місто мають тактичний, а не стратегічний вплив?

Абсолютно. Битва за місто не має визначального значення для подальшого розвитку подій. Сєвєродонецьк не є напрямком основних зусиль російських ударних угруповань. Там зосереджена артилерія, боєприпаси, але основні російські сили зараз атакують поблизу Бахмута, в районі Словʼянська і Тошківського. 

Після того, як росіяни захопили більшу частину міста, облаштували зручні позиції в міській забудові, для української оборони тримати промзону Сєвєродонецька стало невигідно. 

Ще два тижні тому було зрозуміло, що ситуація складеться таким чином. Тяжкі бої за місто можна було передбачити і спрацювати на випередження. 

Чи залишилась можливість вивезти мирних мешканців, які залишаються на території «Азоту»?

Така можливість є, але людей потрібно вивозити примусово. Вони не хочуть виїжджати. Хтось вважає, що війна його не зачепить і можна пересидіти, щоб потім повернутися до своєї оселі. Хтось фізично не може пересуватися. Ці люди багато разів могли евакуюватися, вони там перебувають не один тиждень. 

Це велика проблема – страждають не тільки місцеві мешканці, а й військові. Мирні люди ускладнюють логістику та забезпечення, кинути їх військові не можуть, підтримувати їхнє життя в укриттях дуже важко. Тому я й кажу про примусову евакуацію. 

 

Матеріали по темі