Донори, міжнародні організації та уряди європейських країн захочуть допомогти відновлювати Україну після війни з Росією. На які суми можна розраховувати, розмірковує Петро Чернишов
Щоб реалізувати «План Маршалла» для України, потрібно відповісти на три запитання:
1.Звідки взяти гроші.
2.На що давати гроші.
3.Як зробити так, щоб гроші насправді дійшли туди, куди треба.
Звідки брати гроші
(Наприкінці кожного пункту оцінка ймовірності сценарію)
1. Після закінчення війни відбудеться Конференція донорів, на яку приїдуть усі західні країни. Разом вони підпишуться на виділення Україні $30–50 млрд, але із серйозними умовами. (90% ймовірності)
2. Якщо Україна швидко йтиме до Євросоюзу, нам, найімовірніше, вдасться отримати доступ до структурних фондів ЄС. Гроші таких фондів виділялися країнам Східної Європи, щоб вони привели свою інфраструктуру (дороги, аеропорти, залізниці) до стандартів ЄС. Йдеться про кілька десятків мільярдів доларів. (40% ймовірності)
3. Фінанси міжнародних організацій (типу МВФ). Вони мають SDR (спеціальні права запозичення) – зараз там приблизно $650 млрд.
Вони були розподілені для боротьби з наслідками COVID-19 між країнами-учасницями пропорційно їхнім квотам у МВФ. Україна має невелику квоту і отримала $2,7 млрд, які вже проїла. При цьому низка розвинених країн не повністю використала отримані від МВФ гроші. Тут усе залежатиме від доброї волі країн-партнерів України та переговорних умінь уряду та міністра фінансів України.
Поки що важко сказати, що нададуть Україні: ґрант чи дешевий кредит (дорогих у МВФ не буває), але точно гроші виділятимуться під серйозні умови щодо витрачання. (70% ймовірності)
4. Прямі внески чи своп-лінії з Нацбанком України, щоб підтримати курс гривні. Це найшвидше і найпростіше рішення. Але ці гроші не можна буде витрачати на відновлення економіки, вони лежатимуть у резерві НБУ. Йдеться приблизно про $20 млрд, яких має вистачити на стабільність курсу. (90% ймовірності)
5. Заморожені гроші російських олігархів – велика сума близько $30 млрд. Щоб перенаправити ці гроші Україні, треба їх не просто заморозити, а конфіскувати через суд. Проблема в тому, що досі всі конфісковані активи диктаторів поверталися до їхніх же країн після проведення там демократичних виборів. До того ж у російських олігархів залишилося достатньо грошей, щоб найняти хороших адвокатів. (20% ймовірності)
6. Заморожені активи Центробанку Росії – йдеться про супервелику суму – близько $400 млрд. Ці гроші складно буде передати Україні без згоди Росії (нереально). Як альтернатива – довгий міжнародний суд, а ймовірніше, ланцюжок судів, які затягнуться щонайменше на 10 років без гарантії успіху. Як, наприклад, суди з компенсації відібраних Росією активів компанії «Юкос» Михайла Ходорковського, що йдуть з 2003 року. Поки що, крім величезних витрат сторін на адвокатів, жодного «зворотного» руху грошей не сталося. (10% ймовірності)
7. Oil&Gas tax on Russia – нові умови торгівлі нафтою та газом із Росією після війни, коли, наприклад, 10% від суми йтиме до фонду відновлення України. Це може бути навіть на користь Росії, тому що зараз вона змушена продавати нафту з дисконтом до 40%, яку мало хто згоден купувати на спотовому ринку.
Також може запрацювати програма, подібна до Oil-for-Food, як було з Іраком після його поразки в першій війні зі США за Кувейт. Ймовірно, така програма порадує російських та німецьких політиків – можна буде купувати російський газ, віддаючи частину доходів Україні.
Росія розуміє: якщо її виженуть з європейського ринку газу, повернутися туди буде складно. Наразі РФ продає Європі нафти та газу на 1 млрд євро на день. Після падіння цін внаслідок підписання мирного договору сума може впасти до 500 млн євро, але все одно – навіть 10% буде гарною сумою для України. (50% ймовірності)
Окремі проєкти
Мабуть, буде багато окремих проєктів фінансової допомоги Україні. Українські міста Буча, Бородянка, Маріуполь стали настільки відомими, що багато країн захочуть допомогти їх відбудувати.
Невеликій країні (наприклад Литві чи Фінляндії) під силу заново відбудувати Бучу, а великій – Маріуполь і зробити з цього власний національний проєкт. Такі проєкти будуть популярними серед виборців цих країн, а значить, парламенти охоче виділятимуть гроші на відновлення.
Буде багато і дрібніших проєктів. Наприклад, зруйнований стадіон у Чернігові готові відновити уряд Німеччини та Дортмундський футбольний клуб.
Вільна торгівля
Окрім фінансової допомоги потрібно просити союзників підписати договори про вільну торгівлю з Україною. У них, з одного боку, український експорт негайно звільняється від мит та регуляторних обмежень у країні імпортері, а з іншого – торговельні відносини стають симетричними не одразу, а, наприклад, із перепочинком на три–пʼять років.
Ці договори – по суті ті самі гроші. Багато країн чинить опір вільній торгівлі, захищаючи своїх, часто не дуже ефективних внутрішніх виробників. Наприклад, досі немає договору про вільну торгівлю між США та Британією.
Поки є політична воля допомогти Україні і внутрішнім лобістам «непристойно» говорити про захист від українських експортерів, треба починати «пробивати» ці договори важливими ринками.
Але найголовніше зараз – це підписання мирного договору з гарантіями безпеки від країн із сильними арміями. Без цього Україні навряд чи вдасться переконати Захід витрачати багато грошей на відновлення доріг та аеропортів.
А поки що варто подумати над таким питанням: як зробити так, щоб іноземний інвестор захотів побудувати новий завод під Харковом? Якщо ми не знайдемо відповіді на це питання, то відновлення країни не буде. Немає випадків економічного дива без зростання промислового виробництва.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
