Володимир Путін сам загнав себе в український парадокс. Повномасштабний наступ Росії призведе до посилення НАТО, потужних санкцій проти Москви та ізоляцї РФ
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Вашингтон не припиняє попереджати про реальність повномасштабної війни в Україні. Якщо нападу не буде, то Білий дім і НАТО заслужено припишуть собі відвернення конфлікту, адже вони зайняли непохитну дипломатичну позицію і продовжили стояти разом перед обличчям кризи.
Втім, є ще одна можлива причина ненападу, яка може бути значно вагомішою, але якій Захід не приділяв достатньо уваги.
Володимир Путін зіткнувся із українським парадоксом, який він не може розвʼязати, нацькувавши свою армію на колишню республіку Радянського Союзу. Представивши ключові інтереси національної безпеки у вигляді чотирьох вимог, Путін створив внутрішні конфлікти, які зроблять вторгнення в Україну такою ж катастрофою для Росії, яким було вторгнення в Афганістан для Радянського Союзу.
Чого хоче Путін? Для Росії вигідна безпекова ситуація в Європі, що відповідала б політичним умовам до 1997 року: НАТО погоджується зупинити своє розширення, а Україна залишається відкритою для впливу Москви. Чому ж він тоді просто так і не сказав, адже тоді можна було б не вступати в конфлікт із НАТО і не створювати потужну опозицію проти себе?
Натомість Путін висунув неприйнятні вимоги, серед яких вимога до НАТО вивести свої сили і зброю зі східних країн-членів Альянсу, які приєдналися після 1997 року. Він наголосив на юридичній угоді, за якою НАТО зобовʼязується скасувати свою політику «відкритих дверей» і припинити будь-яке подальше розширення. Путін також висуває вимогу про те, що Україна ніколи не матиме змоги вступити в НАТО або розташовувати на своїй території атомну зброю.
Якби Кремль придивився уважніше до цих вимог, то побачив би в них стільки суперечностей, що будь-який марксист або ленініст не знав би, з чого почати.
Вимога повернутися до умов 1997-го вплине і на Росію. В той час у неї не було збройних сил в Україні чи Грузії. Виходить, Путін виведе звідти свої війська? Калінінград, російський анклав на Балтійському морі, що межує із Польщею і Литвою, також зазнає змін. Адже «Іскандер» та інші сучасніші ракетні системи повинні будуть піти звідти за умовами угоди, яку Росія запропонувала НАТО.
Якщо ж говорити про НАТО, то Путін зі своєю юридичною освітою знає, що ніяка юридична угода не гарантує, що НАТО відмовиться від розширення. Низка скасованих угод між США і СРСР/Росією мали б це довести. Договори «Про обмеження систем протиракетної оборони», «Про відкрите небо» і «Про ліквідацію ракет середньої та малої дальності» більше не чинні. Така гонитва за угодою, виконання якої неможливо гарантувати, є суперечністю. Як Путін її вирішить і навіщо на цьому наполягати, якщо ця вимога не має сенсу?
Зворотна сторона нападу
Стосовно України, то Путін теж знає, що будь-який збройний напад або агресивне застосування зброї призведе до того, що досягнення двох вищезазначених цілей буде таким само вірогідним, як висадка людини на Сонці. Йому також відомо, що ціна війни для Росії та для нього особисто буде високою, а можливо і непідйомною. Санкції та подальша ізоляція завдадуть шкоди країні.
Війна, масштабна чи ні, зведе до нуля шанси, що НАТО розгляне навіть частину вимог Росії. Реакція Альянсу на повномасштабний напад Росії буде безпрецедентною. Альянс розширить свою військову потужність і кількість військ, що знаходяться в Європі. Це повна протилежність тому, що хоче Путін. Члени НАТО розроблять і поширять більш просунуту зброю, серед якої нові класи ракет із ядерними боєголовками малої потужності.
НАТО відчайдушно потрібна нова стратегічна структура (іронічно, але Путін тут майже має рацію). Якщо в Україні почнеться війна, Альянс точно запровадить нову структуру, вживши деякі із вищезазначених заходів і оголосивши про це під час саміту в Мадриді у червні – ще один результат, який аж ніяк не сподобається Путіну.
В разі ескалації Захід накладе більш суворі і жорсткі санкції, ніж раніше. Наскільки це вплине на російську економіку або путінське внутрішнє коло, невідомо. Але «Північний потік – 2», найімовірніше, не запрацює, що зробить дірку в енергетичному секторі Росії. Який би кредит довіри не був у Путіна, він втратить його, враховуючи його «велику брехню» з приводу ненападу на Україну. Звісно, Росія звинуватить Захід у провокації насилля, яке вимагає «відповідної реакції». Але до цього готові і в Україні, і в США.
Якщо буде здійснена подальша окупація України, навіть лише її частини, мішки з тілами потоками повертатимуться в Росію. А яка у Путіна стратегія виходу? Очевидного плану немає, окрім як розгортання Холодної війни ХХІ століття, але у цій версії Москва використовує значну силу, чим заганяє себе до ще більшої ізоляції. Це може бути вироком для правління Путіна, яким для першого секретаря СРСР Микити Хрущова стала Карибська криза жовтня 1962-го – його звільнили за два роки після неї.
Вигідна патова ситуація
Запитання на мільярд рублів: як закінчиться ця криза? Припущення з приводу вторгнення варіюються в діапазоні від масивного повітряного, морського і піхотного нападу до комбінації, що включає кібератаки, використання спецпризначенців і несилових методів. Якщо Путін не зрозуміє, у яку халепу себе заганяє, то можливі обмежені дії на Донбасі або захоплення наземного мосту у Крим, адже це потягне за собою найменші ризики і втрати.
Далі він зможе слідкувати за реакцією НАТО і чекати. Але майже точно Путін накличе цим на себе такі само наслідки, як коли б він захопив Київ й окупував більшу частину країни.
Якщо припустити, що вторгнення не буде, то у Путіна два варіанти дій.
Перший: він може продовжити кризу, нарощуючи сили на кордоні з Україною. Це буде дорого і знесилить його військо. Перебування у постійній бойовій готовності виснажує людей і спустошує гаманці.
Другий: Путін може закінчити військові навчання із Білоруссю 20 лютого, як заплановано, відвести війська від кордону з Україною, проголосити перемогу і далі вести переговори, стверджуючи, що Захід помилився із прогнозами щодо нападу і продовжує не визнавати безпекові інтереси Росії.
Росія продовжить політичний і психологічний тиск на українського президента Володимира Зеленського, щоб той пішов на поступки, а саме – чи прийняв Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу (попри надання часткової автономії Донбасу), чи припинив будь-які спроби вступити в НАТО. А «активні методи» Росії, такі як кампанії з дезінформації, продовжать сипатися на Україну, щоб похитнути позицію Зеленського і солідарність НАТО, вказуючи на «істерію» через вторгнення.
Цей сценарій більше підходить інтересам Кремля, ніж сумнівна військова пригода. І саме через це, а не тому, що на Путіна вплинули заяви з Білого дому, він обере звичний для себе варіант гібридного тиску. Хоч адміністрація Байдена припише собі ключову роль у відверненні війни.
Матеріал перекладено та опубліковано на сайті Forbes з дозволу редакції. Оригінал тут
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
