25 січня 2021 року розпочалася приватизація державних банків. Як триває процес? Окрім розмов – ніяк
Рік тому розпочалася приватизація державних банків. Стартували з Укргазбанку. Президент, премʼєрміністр, міністр фінансів та голова НБУ на спільній пресконференції оголосили, що Міжнародна фінансова корпорація (IFC) надасть банку кредит на 30 млн євро, який згодом буде конвертований у капітал.
«Ми вдячні IFC за багаторічне партнерство та високо цінуємо її рішення стати нашим інвестором. Входження IFC до капіталу банку стане першим випадком, коли міжнародна фінансова організація стане акціонером української державної установи», – прокоментував угоду CEO Укргазбанку Андрій Кравець.
До офіційного оголошення IFC придивлялася до Укргазбанку щонайменше пʼять років. А восени 2017 року задекларувала офіційний інтерес, підписавши відповідний меморандум із Мінфіном та банком.
Це не єдиний випадок інтересу міжнародних інвесторів до держбанків – крім IFC, інтерес до іншого банку, Ощадбанку, позначав ЄБРР.
Минув рік. Як триває приватизація держбанків
Коротко – ніяк.
За рік лише дві події, які з натяжкою можна назвати «підготовкою до підготовки». IFC надала Укргазбанку обіцяний рік тому кредит. Конвертації в капітал протягом року так і не відбулося. У жовтні ЄБРР та Ощадбанк підписали мандатний лист про аналогічний кредит із можливістю конвертації в капітал на 100 млн євро. Мандатний лист – це серйозна, пряма обіцянка. Щоправда, без термінів: є законодавчі нюанси, наприклад, входження Ощадбанку до Фонду гарантування вкладів, без яких ЄБРР не хоче ставати акціонером банку. Кредит наразі не видано.
На цьому все. Усі розмови про приватизацію стопоряться: «не на часі».
Формально так і є. Нинішня стратегія розвитку державних банків передбачає, що держава знизить частку чистих активів банківського сектора до 25% до 2025 року. Нині – 47%.
У планах держави – продати повністю або частково ПриватБанк, Ощадбанк та Укргазбанк (який знову формально не вважається «державним банком» у термінах чинного законодавства, немає 100% володіння). Про продаж Укрексімбанку поки що не йдеться.
Чи можлива приватизація до 2025 року? Теоретично так. Часу начебто достатньо, цілих три роки.
А як із практикою?
Невеликий екскурс в історію. Першу після Революції Гідності стратегію розвитку держбанків було прийнято у 2016 році. У ній передбачалося продати не менше 20% Ощадбанку та Укргазбанку до кінця 2018 року. Інші держбанки (на той момент – Укргазбанк, Родовід банк та УБРР) – по ситуації: продати або ліквідувати.
У 2016 році сталося те, чого стратегія не передбачала. ПриватБанк було визнано неплатоспроможним, а потім націоналізовано. Колишні плани довелося обнулити.
2017-го Мінфін – тоді він формально вважався акціонером, точніше, керуючим держбанками, зараз цю функцію виконує Кабмін – разом із приватними консультантами підготував, а 2018-го затвердив нову стратегію. Що б ми побачили, якби вона була реалізована.
2022 рік. Укргазбанк повністю приватизовано два роки тому. 20% Укрексімбанку продано минулого року. Наразі Кабмін, Мінфін, приватні власники та експерти за участю НБУ будують подальші плани. 20% Ощадбанку продано ЄБРР два роки тому. Цього року відбудеться IPO банку, ще 25% банку належатимуть приватним інвесторам. ПриватБанк готується до поглинання міжнародним стратегічним інвестором. Про угоду буде оголошено найближчими тижнями.
Джерело: Економічна правда
У 2018 році такий сценарій виглядав не менш реалістичним, ніж нинішні плани зменшити частку держбанків до чверті активів системи.
Що завадило? Топчиновники, говорячи про причини невдач, посилаються на неготовність до приватизації, непрацюючі кредити, відсутність інвесторів.
Держбанки набагато краще підготовлені до приватизації, ніж, наприклад, обʼєкти, які виставляє на аукціони Фонд держмайна у рамках великої та малої приватизації. У держбанків прозора та підтверджена зовнішнім аудитом фінзвітність. Зрозумілі бізнес-моделі та структура активів та пасивів. Є чіткі плани та KPI. Працюють наглядові ради. Усього цього немає у переважної більшості українських непублічних (тобто тих, що не торгуються на біржах) компаній.
Проблеми з непрацюючими кредитами фактично вже немає. 89,9% таких кредитів «зарезервовані» – банки визнали збитки від таких кредитів, вони не «тиснуть» на операційні показники, доходи та прибутки. Проблема, по суті, лише у ПриватБанку – безперервні суди з ексвласниками. Але ця історія, зважаючи на все, дуже надовго. І впливає хіба що на ціну, але не на можливість приватизації. Інші держбанки такої проблеми не мають.
Відсутність інтересу стратегічних інвесторів, тобто великих іноземних банків? Це правда – банкінг у світі орієнтований більше на фінтех-компанії та необанки, інтерес до «великих традиційних банків» слабкий. Це питання можна хоча б спробувати вирішити шляхом IPO на іноземних біржах. Тим більше, що цей ринок бʼє рекорди, за даними Bloomberg, за 10 місяців 2021 року 3000 компаній у всьому світі вийшли на IPO і сумарно залучили понад $600 млрд капіталу. Перекривши колишній рекорд 2007-го майже наполовину.
Погані фінпоказники? Вони непогані. Минулий рік був дуже успішним для всієї банківської системи в Україні, зокрема й для держбанків. Найімовірніше, визначні результати 2021-го повторити не вийде: ставки піднялися, відсоткова маржа звужується. А інвестори в оцінці вартості орієнтуються не на історичні, а на прогнозовані результати. Які, як мінімум, для трьох із чотирьох держбанків у 2022 році, найімовірніше, будуть гіршими.
У чому причина? В економічній та політичній науці це явище називається Principal Agent Problem: своїми словами, керуючі бізнесами переслідують власні цілі, які не завжди відповідають цілям акціонерів. Для акціонерів – платників податків, які витратили на держбанки $21 млрд починаючи з 2008 року, – приватизація є вигідною. Щоб уникнути майбутніх витрат. Для тих, хто має робити приватизацію – керівників банків, Кабміну, Мінфіну, влади у широкому розумінні, – не дуже.
Для Кабміну та Мінфіну держбанки – спосіб вирішувати поточні проблеми. Наприклад, фінансувати інфраструктурні та соціальні проєкти. А то й за потреби закривати дірки в бюджеті (як це було, наприклад, наприкінці 2020 року – держбанки профінансували дефіцит бюджету масовою купівлею ОВДП). Одного Укрексімбанку для цієї мети може й не вистачити.
Керівництво банків? Нині на чолі держбанків досвідчені та професійні, топові банкіри. Однак у практиці корпоративного управління хорошим тоном вважається зміна, повна або часткова, правління та наглядової ради компаній/банків після продажу. Незважаючи на досвід та професіоналізм, нові акціонери хочуть бачити в управлінні своїх представників. Нічого особистого тільки бізнес.
Для влади в широкому сенсі продаж держбанків ризикований втратою пунктів рейтингу. Опозиція не проґавить шансу заявити: «розпродають країну».
Впровадженням корпоративного управління – наглядових рад, що діють на користь акціонерів, – у випадку з держбанками (і держпідприємствами взагалі) проблему не вирішити. Наглядові ради підпорядковані не акціонеру як такому, а його представникам – Кабміну (саме він призначає та знімає членів НР), парламенту, Президенту. Які, як уже сказано, не завжди зацікавлені у продажу держактивів.
Що ж робити? Як мінімум, виставити чіткі терміни, критерії та відповідальних за продаж кожного банку. Прискорити термін продажу. «Державі доцільно змінити терміни підготовки держбанків до приватизації та прискорити цей процес. Зокрема, відмовитися від формальних ознак та критеріїв приватизації та виходити з існуючої конʼюнктури ринку та інтересу інвесторів», – йдеться в одній із рекомендацій нашого звіту про держбанки.
У чинній політичній конфігурації зробити це – дати команду, взяти відповідальність – може лише Володимир Зеленський.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
