«Друга армія світу» прогнила. Чому російська військова міць виявилася блефом. Детальний розбір The Economist /Фото Getty Images
Категорія
Картина дня
Дата

«Друга армія світу» прогнила. Чому російська військова міць виявилася блефом. Детальний розбір The Economist

Українські військовослужбовці дивляться на знищений російський танк на дорозі в селі Русанів Київської області, 16 квітня 2022 року Фото Getty Images

Російське фіаско в Україні ознака реального безладу, а не просто результат невдалого планування вторгнення. Про це пише в своєму тексті The Economist.

Forbes вибрав головні думки.

Влітку 2018 року адмірал Джеймс Фогго, який на той час командував американськими військово-морськими силами в Європі та Африці, був поглинений організацією найбільших з часів холодної війни навчань НАТО. У маневрах Trident Juncture мали брати участь 50 000 людей, 250 літаків та 65 бойових кораблів. Налагодити логістику в такому масштабі – найскладніше завдання.

Але ці навчання були дрібницею, порівняно з тим, що Росія планувала у вересні 2018-го в Сибіру. За словами міністра оборони Росії Сергія Шойгу, навчання «Схід» мали стати найбільшими з часів грандіозних радянських маневрів «Захід» 1981 року. У Східний військовий округ мали перекинути 300 000 військовослужбовців, 1000 літаків та 80 бойових кораблів.

Організувати такі навчання – завдання, схоже на подвиг. «Нам довелося постаратися, щоб вивести в поле 50 000 людей, – згадує Фогго. – Як росіяни вивели в рази більше? Як вони це зробили? Фогго знайшов відповідь: вони цього не робили. На навчаннях росіяни вважали роту солдатів (максимум 150 чоловік) батальйоном або навіть полком (близько 1000 солдатів). Поодинокі бойові кораблі вони зараховували як цілі ескадри. Це обдурювання наводило на думку, що в російських збройних силах не все гладко. Коли росіяни загрузли у передмісті Києва, з'ясувалося, що так воно і є.

«Це не професійна армія, – каже Фогго. – Це недисциплінований зброд». З моменту вторгнення в Україну 24 лютого російським військам вдалося захопити лише Херсон, руїни Маріуполя та частину Донбасу, який вони частково окупували 2014-го, а тепер сподіваються захопити цілком.

За оцінками британської розвідки, ця мізерна пожива дісталася ціною 15 000 життів російських солдатів. За два місяці РФ втратила більше, ніж за 10 років війни в Афганістані. Вторгнення явно провалилося, кажуть здивовані західні генерали. Але наскільки це фіаско відображає військовий потенціал Росії?

Напередодні війни російська армія вторгнення вважалася грізною силою. Американські розвідслужби вважали, що Київ упаде за лічені дні. Ніхто не думав, що через два місяці після початку бойових дій столиця прийматиме високопоставлених гостей на кшталт держсекретаря Ентоні Блінкена та міністра оборони США Ллойда Остіна. Вважалося, що Росія зробить з Україною те саме, що Америка з Іраком у 1991 році: завдасть швидкого і рішучого удару і змусить здатися.

Ці припущення базувалися на тому, що Росія провела таку саму глибоку військову реформу, яку провела Америка за 18 років – у період між поразкою у В'єтнамі та перемогою у першій війні в Перській затоці.

2008-го війна з 4-мільйонною Грузією хоч і закінчилася успіхом, але оголила недоліки російської армії. Росія використовувала застарілу техніку, насилу виявляла грузинську артилерію і справлялася з управлінням військами. Кажуть, що одного дня генштаб Росії 10 годин не міг додзвонитися до міністра оборони. «Неможливо не помітити певний розрив між теорією та практикою», – визнав на той час головнокомандувач російської армії. Щоб усунути цей розрив, збройні сили скоротили і упорядкували.

«Друга армія світу» прогнила. Чому російська військова міць виявилася блефом. Детальний розбір The Economist /Фото 1

Крах амбіцій

З 2008-го по 2021-й військові витрати РФ за курсом рубля до долара з поправкою на купівельну спроможність майже подвоїлися і досягли $250 млрд. Це приблизно втричі більше, ніж у Великої Британії чи Франції.

У період між 2010-м та 2020-м роками арсенал росіян поповнився приблизно 600 новими літаками, 840 вертольотами та 2300 безпілотниками. На парадах у Москві красувалися нові танки та ракети. Росія випробувала нову тактику та нове озброєння на Донбасі під час першого вторгнення в Україну 2014-го. Потім у кампанії з підтримки сирійського диктатора Башара Асада.

Відставний європейський генерал каже, що провал цієї оновленої армії нагадав йому, як після закінчення холодної війни він уперше на власні очі побачив колишнього супротивника в Східній Німеччині та Польщі. «Ми зрозуміли, яким барахлом була хвалена 3-я ударна армія, – каже він про радянське угруповання в Магдебурзі. – Ми знову повелися на вудку пропаганди, яку нам впарювали росіяни».

«Ми знали, що російська армія має проблеми, – каже чеський генерал у відставці Петер Павло, який очолював військовий комітет НАТО у 2015–2018 роках. – Але їхні масштаби стали несподіванкою для багатьох, зокрема, й для мене. Я вважав, що росіяни засвоїли уроки».

Версія, яка рятує самолюбство росіян: їхня армія загрузла в Україні не стільки через власні недоліки, скільки через помилки Путіна. Його нав'язливе бажання готуватися до війни потай ускладнило військове планування. ФСБ повідомила йому, що Україна кишить російськими агентами та швидко здасться. Це підштовхнуло його до дурного кроку: послати легкоозброєних десантників на захоплення аеропорту під Києвом, а колони бронетехніки – в наступ на Харків. Елітні підрозділи зазнали тяжких втрат.

Головний удар не увінчався успіхом, і армія вирішила вгризатися до другої за величиною країни Європи з кількох напрямків. Приблизно 120 батальйонних тактичних груп (БТГ) роздробили на безліч неефективних та ізольованих підрозділів. Погану стратегію посилювала погана тактика: бронетехніка, піхота та артилерія слабо взаємодіяли. Насправді, кожен рід військ вів свою окрему війну. Танки, які мала прикривати піхота, повзали поодинці і потрапляли в українські засідки. Артилерія, головна опора російської армії з царських часів, хоч і вела запеклий вогонь по Харкову та Маріуполю, не змогла прорвати українські лінії оборони навколо Києва.

«Друга армія світу» прогнила. Чому російська військова міць виявилася блефом. Детальний розбір The Economist /Фото 2

Жителі дивляться на знищений російський танк на околиці села Бузова, на захід від Києва, 10 квітня 2020 року.

Проблема на проблемі

Відсутність досвіду – лише частина проблеми. Як одного разу зауважив історик Майкл Ховард, «досвід, який відточує офіцер, майже унікальний. Його, можливо, доведеться застосовувати лише раз у житті, а може, взагалі не доведеться. Це ніби хірург все життя тренувався на манекенах, щоб провести єдину операцію на живій людині». З моменту закінчення холодної війни Америка орудувала скальпелем майже безперервно – в Іраку, на Балканах, Афганістані, Лівії, Сирії та інших місцях. Росія не вела повномасштабної війни проти регулярної армії з моменту захоплення Маньчжурії під час війни з Японією в 1945 році.

Те, що Росії вдавалося в невеликих конфліктах на Донбасі та Сирії, наприклад, використання безпілотників для передачі координат цілей артилерії, виявилося складно повторити у великих масштабах. А те, що здавалося легким у війнах, які вели США, наприклад знищення протиповітряної оборони супротивника, насправді складно. Російські ВПС здійснюють по кілька сотень вильотів на день, але їм важко відслідковувати і вражати цілі, що рухаються. І вони, як і раніше, значною мірою залежать від некерованих бомб. Досягти точного влучання по них можна лише з невеликої висоти, підставляючи літак під удар ППО.

Усі армії роблять помилки. Головна риса хорошої армії: вона швидко вчиться на промахах. Відмовившись від наступу на Київ, зосередившись на Донбасі та призначивши керувати кампанією одного воєначальника, Олександра Дворнікова, Росія із запізненням демонструє ознаки того, що навчається. На початку квітня один західний чиновник, відповідаючи на питання, чи покращується тактика Росії, зауважив, що бронетанкові колони, як і раніше, вирушають на підконтрольну Україні територію без підтримки піхоти, що рівносильно самогубству. 27 квітня інший чиновник заявив, що російські сили на Донбасі, схоже, не хочуть або не можуть наступати по розкислому через дощі грунту.

Невдачі Росії пояснюються й героїчним опором України, підкріпленим потоком західної зброї та розвідданих. «Але не меншою мірою крах російських ілюзій зумовлений явищем, давно відомим військовим соціологам, – пише Еліот Коен з Університету Джона Хопкінса. – Армія – це дзеркало суспільства». Російська держава, каже Коен, «заснована на корупції, брехні, беззаконні та примусі». Всі ці виразки оголилися в російської армії, що воює з Україною.

«Вони багато вклали в модернізацію, – каже генерал Павло. – Але більшість грошей розкрадена». Корупція, безперечно, пояснює, чому на російські машини ставлять дешеві китайські шини і вони застрягають в українському бруді. Вона також пояснює, чому багато російських підрозділів опинилися без радіостанцій із шифруванням зв'язку та покладалися на ненадійні цивільні аналоги або навіть на українські стільникові мережі. Це могло сприяти загибелі російських генералів (Україна стверджує, що вбито десять), оскільки їхні переговори на лінії фронту було легше перехопити.

Проте корупція – лише одна із причин. Україна корумпована не менше за Росію: в Індексі сприйняття корупції Transparency International вони займають відповідно 122-ге і 136-те місця. Що справді відрізняє ці дві країни, то це бойовий дух. Українські солдати виборюють виживання своєї країни. Багато росіян навіть не знали, що їдуть воювати, доки їм не наказали перетнути кордон. Співробітник європейської розвідки каже, що призовники, яких Путін публічно обіцяв не відправляти на війну, опираються натиску та не підписують контракти на професійну службу. Інші взагалі відмовляються служити. За словами чиновника, такі випадки є в елітних частинах: у 106-й гвардійській повітряно-десантній дивізії та її 51-му гвардійському парашутно-десантному полку, а також 423-му мотострілецькому полку однієї з танкових дивізій.

«Друга армія світу» прогнила. Чому російська військова міць виявилася блефом. Детальний розбір The Economist /Фото 3

Український солдат оглядає згорілий російський танк 2 квітня 2022 року в Дмитрівці Київської області, Україна.

Проблеми з людьми

Погано навчені і слабо мотивовані солдати – тягар у будь-якому конфлікті. Вони не пристосовані до складнощів сучасної загальновійськової війни, яка потребує синхронної роботи танків, піхоти, артилерії та авіації. Верх оптимізму – сподіватися на скоординовану роботу військ в Україні, куди силою відправили похмурих підлітків, видавши їм прострочені сухпайки та погано обслужену техніку.

Таке завдання вимагає щонайменше хорошого командування. А воно також у дефіциті. Сержанти, які навчають солдатів та командують ними, є основою збройних сил НАТО. Росія не має таких кадрів. У Росії «надто багато полковників і не вистачає сержантів», – каже чиновник одного з європейських оборонних відомств. За його словами, підготовка солдатів іде жорстко, вона застаріла, зациклена на Другій світовій війні і не використовує досвіду нових конфліктів. Цим пояснюється те, чому росіяни викинули свою доктрину на звалище. Дії, які здавались легкими на навчаннях на кшталт «Сходу», важко було відтворити під вогнем на чужій території.

Вивчаючи свою військову історію, російські офіцери, схоже, засвоїли найгірші уроки афганської, чеченської та сирійської воєн. Під час окупації на півночі України російські солдати не лише пиячили та грабували будинки та магазини, а й масово вбивали мирних жителів. Дехто був за це нагороджений. 18 квітня 64-та мотострілецька бригада, звинувачена в масових вбивствах мирних жителів у Бучі, за «героїзм і мужність» удостоєна Путіним звання «гвардійської».

Військові злочини не завжди ірраціональні. Вони можуть слугувати політичним цілям, наприклад, терором змусити населення підкоритися. Але вони несумісні з поняттям військової звитяги: в масових вбивствах брав участь нацистський Вермахт. А жорстокість може призвести до протилежного результату: надихнути супротивника на запеклу боротьбу, а чи не на здачу в полон із ризиком померти в будь-якому разі.

Російські війська в Україні поводяться так само жорстоко та розгублено, як у Сирії. І там, і там вони бомбардують лікарні. Ізраїльські військові, що уважно спостерігали за діями російських ВПС у Сирії, здивовані їхнім невмінням справлятися з протиповітряною обороною, захоплювати цілі та підтримувати високі темпи вильотів. Якоїсь миті ізраїльтяни навіть порахували, що правдоподібно пояснити такий низький професіоналізм можна лише одним: за штурвалами сидять не росіяни, а сирійці.

Деякі друзі Росії зробили такий самий висновок. Відставний індійський генерал Саїд Ата Хасснайн, який колись командував індійськими військами в Кашмірі, зазначає, що «в польових умовах росіяни виявили некомпетентність», яка корениться у «зарозумілості та небажанні дотримуватися перевірених основ військового мистецтва».

«Друга армія світу» прогнила. Чому російська військова міць виявилася блефом. Детальний розбір The Economist /Фото 4

Мешканці дивляться на знищений російський танк на околиці села Бузова, на захід від Києва, 10 квітня 2020 року.

Група відставних індійських дипломатів і генералів із Міжнародного фонду імені Вівекананди, аналітичного центру, що працює на індійський уряд, нещодавно обговорювала «явну та кричущу відсутність підготовки» та «логістичну некомпетентність» Росії. Той факт, що Індія – найбільший покупець російської зброї, надає їхнім висновкам особливої ваги: «якість російських технологій, які раніше вважалися чудовими, все частіше виглядає сумнівною», хоча Україна використовує переважно таке ж саме озброєння.

Такий процес переоцінки відбувається в західних арміях. Російська загроза для НАТО стає не такою страшною, як вважалося. «Репутацію російських збройних сил підірвано. Потрібне не одне покоління, щоб її відновити, – йдеться у нещодавній оцінці однієї з держав НАТО. – Вся армія загалом гірша, ніж її окремі частини у сучасній складній бойовій обстановці». Проте надто рано робити висновки, попереджає високопосадовець НАТО, оскільки війна ще йде і обидві сторони до неї адаптуються.

Однією з помилок Росії стало хибне почуття впевненості в успіху через легке захоплення Криму в 2014 році та недопущення катастрофи режиму Асада в Сирії у 2015 році. Є ризик, що противники Росії повторять цю помилку – зроблять надто сміливі висновки з нинішніх невдач Росії в Україні.

Майкл Кофман з аналітичного центру CNA визнає, що він та інші експерти «переоцінили вплив реформ… і недооцінили розкладання при Шойгу». Але контекст має значення, зазначає він. В останні роки аналітиків НАТО турбували не сценарії повномасштабної війни, а скромніші та реалістичніші операції за принципом «відхопити шматок землі та утримати». Вони обговорювали вторгнення Росії у деякі країни Балтії чи захоплення островів на кшталт норвезького Шпіцбергена.

Уроки невдач

Росія так роздмухала інформацію про свою могутність на навчаннях «Схід», щоб у майбутньому просувати вимоги з позиції сили. Блеф може спрацювати. «Багато хто з нас був вражений парадами в День Перемоги, на яких росіяни показували всю цю просунуту зброю», – каже європейський генерал.

Битва за Донбас не зможе повністю відповісти на запитання, чи слабка російська армія. Навіть якщо вона переможе у війні на виснаження завдяки вогневій могутності та людській масі, то їй все одно далеко до мобільної високотехнологічної сили, якою вона себе виставляла в останнє десятиліття.

Імовірніше, що повільні російські війська видихнуться задовго до досягнення своїх цілей на півдні та сході України, не кажучи вже про те, щоб ще раз спробувати наступати на Київ. Військові аналітики світу стежитимуть не лише за тим, як далеко просунеться Росія найближчими тижнями, а й як її війська виявлять себе у плані стійкості, адаптивності та керованості. Хід кампанії покаже, як глибоко прогнила російська армія.

Матеріали по темі