Ілюстрація: Анна Наконечна /Getty Images/Shutterstock
Категорія
Картина дня
Дата

«Путін, на тебе чекає Гаага». Диктатор Росії відповідатиме за вбивства мирних жителів в міжнародних судах. Які перспективи цих справ

Ілюстрація: Анна Наконечна Фото Getty Images/Shutterstock

Як виявилося згодом, повне знищення будинків та іншої інфраструктури на острові Зміїний у перші години вторгнення було своєрідним «тизером» військової тактики армії Росії у війні з Україною

Forbes Україна випустив новий номер друкованого журналу. В ньому майже два десятки ексклюзивних матеріалів. Придбати журнал з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.

РФ за майже десять днів війни не змогла захопити жодного великого міста в Україні, окрім Херсону. Однак щодня по кілька разів обстрілює їх з важкого озброєння: балістичних ракет, «Градів», «Смерчів», «Іскандерів».

Аналітики Пентагону, повідомляє CNN, станом на 4 березня нарахували близько 500 ракетних ударів по українській території, які здійснила Росія. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, від дій російської армії загинуло понад 2000 цивільних українців. Вбивства продовжуються щогодини. 

Авіаатака центральної частини Чернігова 3 березня забрала життя трьох десятків мирних українців. Схожих руйнувань щодня зазнають Харків, Маріуполь, Суми, Київ та Житомир. Мільйонні міста обстрілюють майже безперервно. Часто – увечері та уночі під час дії комендантської години, коли цивільне населення точно знаходиться у своїх домівках.

Російський військовий літак, який обстрілював Харків уранці 1 березня, випустив по місту 16 ракет, дві з них перетворили на руїни найбільшу площу у Європі – площу Свободи. Загинуло понад 10 людей. 

У місті Волноваха Донецької області – гуманітарна катастрофа: через постійні обстріли майже усю комунальну інфраструктуру було знищено вщент. Схожа ситуація у заблокованому Маріуполі. Жахливі кадри руїн міст Охтирка на Чернігівщині, Бородянки та Ірпіня на Київщині та інші приклади доводять, що російська армія свідомо атакує цивільне населення, хоча й продовжує заявляти, що обстрілює виключно військову інфраструктуру.

Shutterstock

Shutterstock

«Путін, на тебе чекає Гаага». Диктатор Росії відповідатиме за вбивства мирних жителів в міжнародних судах. Які перспективи цих справ /Фото 1
«Путін, на тебе чекає Гаага». Диктатор Росії відповідатиме за вбивства мирних жителів в міжнародних судах. Які перспективи цих справ /Фото 2
«Путін, на тебе чекає Гаага». Диктатор Росії відповідатиме за вбивства мирних жителів в міжнародних судах. Які перспективи цих справ /Фото 3
Попередній слайд
Наступний слайд

Тротуар біля російського посольства у Вільнюсі прикрашає напис «Путін, на тебе чекає Гаага». Автор – мер міста Ремігіс Шимасюс. Україна ще 27 лютого направила до Міжнародного суду ООН у нідерландській Гаазі звинувачення у військових злочинах Росії. Наступного дня Карім А. А. Хан, прокурор іншого гаазького суду зі схожою назвою (Міжнародний кримінальний суд), вирішив розпочати окреме розслідування. До ініціативи долучилися 38 країн світу. Перші слухання відбудуться вже 7–8 березня.

«Ми все збираємо, ми все записали, ми все зберегли, – сказала посол України у США Оксана Маркарова. – Відповідальність за ці дії неминуча».

Якою вона може бути і чи торкнеться безпосередньо Путіна?

Брудна війна росіян

Російська армія кожного дня чинить в Україні військові злочини. Це твердження – не данина емоціям, а факт, який може мати цілком юридичне обгрунтовання.

Атакуючи цивільне населення, військовослужбовці порушують одну з ключових норм Міжнародного гуманітарного права (МГП) – принцип розрізнення, розповідає директорка Центру перехідного правосуддя Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Оксана Сенаторова.

Це означає, пояснює вона, що воюючі повинні завжди розрізняти цивільних осіб та комбатантів та проводити чітку межу між цивільними обʼєктами і військовими цілями. Такі вимоги до ведення війни окреслені у чотирьох Женевських конвенціях 1949 року та у нормах Звичаєвого міжнародного гуманітарного права.

На війні з Україною армія РФ вже кілька сотень разів порушила цей принцип. 2 березня під часов обстрілу «Градами» у Харкові загинула представниця місії ОБСЄ. Напередодні від постійного залпового вогню була зруйнована Волноваха. В Охтирці Сумської області «ураганами» обстріляли дитячий садок – двоє дітей отримали тяжкі поранення, згодом одна дитина загинула, зараз місто залишилося без світла та тепла. У Києві ракети неодноразово влучали у багатоквартирні будинки. У Бородянці Київської області руйнування досягли масштабів цілих дев’ятиповерхівок. 

Немає різниці, як саме російська військова пропаганда пояснює антигуманні дії своєї армії (до прикладу, голова МЗС РФ Сергій Лавров вкотре повторив, що їхні війська використовують лише високоточну зброю, та нагадав термін collateral damage – випадкові вбивства чи руйнування під час військових операцій). Навіть у разі знаходження військових осіб чи військової техніки у житлових районах, згідно МГП, ці райони не можуть перетворюватися на військові цілі, каже Сентаторова.

До того ж, використання важкого озброєння, такого як установки залпового вогню «Град» заборонено навіть по відношенню до комбатантів, адже така зброя має невибірковий характер. Важке озброєння завдає так званої каскадної шкоди, коли з ладу виходить цивільна інфраструктуру: лікарні, тепло- та електростанції, системи зв’язку.

Увечері 2 березня унаслідок ракетного обстрілу Києва було пошкоджено теплотрасу – для жителів міста це означало ризик залишитися без опалення (комунальникам вдалося запобігти цьому). У цьому сенсі киянам пощастило, адже схожі приклади є по всій Україні – Маріуполь, Суми, Охтирка, Буча.

Атаки на цивільних – не єдиний тип порушення звичаїв ведення війни з боку Росії. Інший частий прийом росіян – спроби замаскуватися під звичайних громадян, українських військових чи лікарів – підпадає під визначення «віроломство», каже Сенаторова.

Серед таких епізодів – спроба розстріляти український блок-пост у Василькові з захопленого автомобіля Нацполіції, використання російською диверсійною групою карети швидкої допомоги у Києві, маскування під цивільних у Вознесенську під Миколаєвом та під українських військових – у Нікополі Дніпропетровської області.

Третя можлива стаття МГП, яку порушила Росія ще на етапі планування нападу на Україну, – маніпуляція поняттям «геноцид». Саме з такою претензією українська влада вперше звернулася до Міжнародного суду ООН ще у перші дні вторгнення.

Путін та африканські диктатори

4 березня 2009 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі вперше в історії видав ордер на арешт діючого голови суверенної держави – багаторічного президента Судану Омара аль-Башира, якого обвинувачували у причетності до геноциду та військових злочинах під час одного з конфліктів між центральним урядом країни та суданськими повстанцями.

Незважаючи на це Аль-Башир залишився президентом Судану та був усунений тільки десять років потому в результаті перевороту. Увесь цей час він відносно вільно виїжджав у інші країни (в основному у Африці), однак так і не був заарештований.

Тим не менш, важливість рішення МКС щодо Аль-Башира не варто недооцінювати, вважає Сенаторова. «Суд підкреслив, що у разі вчинення міжнародних злочинів та переслідування за це в МКС, у інших держав з’являється обов’язок заарештувати і передати цю особу Суду, – пояснює вона. Крім того, усі країни-учасниці Женевських конвенцій зобов’язані притягнути цих злочинців до кримінальної відповідальності у своїх юрисдикціях. Враховуючи реакцію світової спільноти, додає юристка, у випадку з російськими злочинами в Україні Путіну буде ніде сховатися, окрім власне Росії або інших диктатур.

Getty Images

Будівля МКС у Гаазі Фото Getty Images

Україна визнає юрисдикцію МКС на свої території, тож не існує причин, чому суд міг би відмовитись розглядати злочини військових РФ проти українського населення. Відповідальність, згідно зі ст. 28 Римського статуту МКС, стосується не лише тих, хто безпосередньо віддавав накази, а й вищого керівництва, якщо суд вважає, що воно не проконтролювало належним чином своїх підлеглих.

Втім, реальних кейсів, коли політики дійсно були б покарані за свої антигуманні злочини у історії МКС, який існує з 2002 року, не так багато. З іншого боку, персони рівня Путіна, президента великої світової держави, у фокусі МКС ще також ніколи не було. 31 фігурант справ, що слухались у суді, є представниками африканських країн.

Один з небагатьох процесів, який дійшов до реального вироку, – справа експрезидента Демократичної Республіки Конго Жан-Пьєра Бемба. У 2006-му він отримав вирок згідно обвинуваченням у військових злочинах під час свого президентства – 18 років увʼязнення. Бемба провів за гратами 11 років. У 2018-му йому вдалося відмінити вирок у апеляції. Зараз він повернувся до ДРК, де продовжує займатися політикою. Також він вимагає від МКС компенсацію у майже $69 млн.

Доля Мілошевича

Увага світового співтовариства до війни в Україні відкриває шлях до ще одного варіанту визначення винних за військові злочини – міжнародний трибунал.

Однако про це поки не йдеться. Складність такого варіанту, пояснює Сенаторова, у тому що створення трибуналу має ініціювати Рада Безпеки ООН, постійним членом якої є Росія. США розуміють, що РФ зловживає своїм статусом у ООН, однак поки не бачать можливості для виключення країни із Радбезу, заявила речниця Білого дому Джен Псакі.

Перевага саме трибуналу, каже Сенаторова, у примусовій юрисдикції – всі держави зобов’язані співпрацювати зі слідством та передавати підозрюваних суду. У МКС інакша ситуація – на відміну від трибуналу, у держав, які наразі не ратифікували Римський статут, основний документ для роботи суду (учасницями є 123 держави, але не Росія), є можливість ігнорувати розслідування та його результати.

У травні 1991 року подібний міжнародний трибунал був створений для розслідування злочинів під час війни у колишній Югославії. Приводів для цього було багато – від вбивств цивільних до «безглузглуздого руйнування міст». Трибунал завершив роботу тільки у 2017 році. За цей час обвинувачення були висунуті 161 особі, 90 отримали вироки.

Серед підсудних були і топполітики: експрезидент Югославії Слободан Мілошевич, колишній віцепрезидент Сербії Воїслав Шешель, перший президент Республіки сербської в Боснії і Герцеговині Радован Караджич і боснійсько-сербський генерал Ратко Младич. 

Їх визнали винними в геноциді, щоправда, Мілошевич, як міг затягував процес, та помер ще до винесення вироку. Попри це, каже Сенаторова, трибунал мав важливе історичне значення, адже пролив світло на історичні події та роль у злочинах інших високопосадовців.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні