Глава Російської православної церкви (РПЦ) патріарх Кирило як духовний отець зрадив свою українську паству, оскільки не лише не виступив проти війни, а й фактично благословив її. В Україні парафіяни зрікаються парафій, а слово «московський» стало токсичним. Яке майбутнє у УПЦ МП
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
У перший день війни предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій виступив із патріотичним зверненням, та й увесь наступний час церква підтримує Україну і молиться за воїнів ЗСУ.
Проте суспільство у своїй більшості вважає конфесію ворогом, тому що вона тривалий час перебувала під культурним впливом російського православʼя, а частина духовенства щиро поділяла ідеї «руського міра» та мала огиду до патріотичних настроїв в Україні.
УПЦ МП, всупереч назві, не підпорядковується безпосередньо Москві та Російській православній церкві (РПЦ) і не повʼязана з нею фінансово. Єпископи та духовенство обираються тут, в Україні, Москва лише формально підтверджує вибір київського митрополита.
Саме тому ця конфесія завжди наполягає на тій назві, якою вона офіційно зареєстрована в Україні – УПЦ. Без приставки МП. Однак у суспільстві вже давно закріпилася саме така назва – з цією самою приставкою.
Тим більше, що УПЦ МП у своїй більшості ніколи не висловлювала бажання порвати з Москвою навіть цей формальний звʼязок. Та й сам Московський патріархат завжди всіма силами тримався за збереження української церкви у сфері свого впливу.
Дві спроби українських єпископів відʼєднаються – у 1992 році та у 2018 році – завжди викликали звинувачення в тому, що українське православʼя без Москви – «безблагодатне» та «неканонічне».
УПЦ МП залишається найбільшою релігійною конфесією у країні, обʼєднуючи понад 12 000 парафій, за даними Держслужби з етнополітики та свободи совісті. Це більше, ніж у ПЦУ та Греко-католицької церкви разом узятих.
Але з початку війни розпочався процес переходу громад із МП до ПЦУ. За одними даними, їх понад 50 з початку війни, за іншими – близько 100. Духовенство трьох єпархій, тобто церковних округів, вимагає від своїх єпископів вийти з формального підпорядкування Московському патріархату.
Переважна більшість громад обрали більш мʼяку форму протесту – перестали «поминати» патріарха Кирила під час богослужіння.
Патріарх Кирило та глава російського МЗС Сергій Лавров
Справа в тому, що під час недільної літургії священики кілька разів промовляють молитви, в яких згадують весь пишний візантійський титул «великого пана та отця нашого, найсвятішого патріарха московського та всієї Русі Кирила».
Самих віруючих у церковному середовищі прийнято називати біблійним терміном «паства», а патріарха – «пастир». Слова з аграрної культури стародавнього Ізраїлю історично закріпилися у церковному лексиконі і є синонімами понять «духовний отець» чи «гуру» та його «діти» чи «учні».
У цій картині світу Кирило як духовний отець своєї української пастви просто зрадив її, оскільки у кількох проповідях не лише не виступив проти війни, а й фактично благословив її.
Армія Росії знищує храми та священиків УПЦ МП
Справжнім шоком для духовенства та парафіян УПЦ МП став і початок війни, і те, як вона проходила. Російська армія вже знищила чи пошкодила кілька храмів цієї конфесії, на Сумщині регент церковного хору загинув від обстрілів разом із усією сімʼєю відразу після служби.
В Ірпені росіяни поранили місцевого священика, який за кілька днів помер у лікарні. Іронія долі – цей священик був прихильником «руського міра».
Проти своїх братів за вірою – православних українців – російська армія посилає батальйони чеченців-кадировців, тобто воює із православними за допомогою мусульман.
Запорізький єпископ Лука разом зі священиками вирушив вивозити біженців з Маріуполя – але його, єпископа УПЦ МП, російські солдати не пускали в оточене ними місто. Він дістався тільки Бердянська, звідки зміг вивести частину жителів Маріуполя.
Біля Волновахи від російських снарядів постраждали будівлі монастиря, збудованого старцем Зосимою, – цей священик за життя вважався духовним наставником Віктора Януковича. Здається, «руській мір» сам знищує все, що було ним створено.
«Не батько» Кирило
Це стало холодним душем для частини духовенства та парафіян УПЦ МП. Вони вже не можуть ні називати Кирила «отцем», ані молитися за нього. Популярний в Україні священик Олександр Клименко, переможець шоу «Голос України» прямо називає війну – війною, а Путіна – військовим злочинцем. Таку саму позицію займає і відомий батюшка з Дніпра Андрій Пінчук, який із ризиком для життя вивозить людей із зони бойових дій.
Проте перехід 50 чи 100, і навіть 500 громад нічого суттєво не змінить. Для конфесії у 12 000 парафій – це дуже мало. Багато хто навіть після початку війни не збирається виходити з МП.
У кількох єпархіях єпископи вивели із сану тих священиків, які після початку війни перейшли до ПЦУ. Наприклад, у Черкаській єпархії місцевий митрополит Феодосій у своєму указі про заборону священика Романа Личка цитує один із віршів богослужіння: «Краще б тобі, Юдо, зраднику, і не народжуватися на світі». Водночас у новинах на сайті цієї єпархії повідомляється про допомогу біженцям, які постраждали внаслідок бойових дій. Хто саме ці дії здійснює, єпархія начебто забуває згадати.
Патріарх Кирило та Дмитро Медведєв
У цьому дипломатичному замовчуванні вся суть провальної медіа-політики УПЦ МП. Починаючи з війни на Донбасі, ця конфесія не називала Росію агресором, виправдовуючись формулюванням «наші віруючі – по обидва боки конфлікту».
Керівники конфесії також жодного разу відкрито не сказали, кого вважають відповідальним за розвʼязання цього конфлікту, знову розпливчато говорячи про «сатанинські сили». Саме відсутність ясності у цьому питанні остаточно зіпсувала репутацію цієї церкви.
УПЦ МП за кого?
Для суспільства залишилося незрозуміло – УПЦ МП взагалі за кого? За Україну чи за Росію? Якщо віруючі є по обидва боки конфлікту, то що це за віруючі такі, які готові зі зброєю в руках вбивати незгодних зі своїм поглядом? Потрібно чітко сказати – кого із сторін ви не вважаєте християнами.
Наприклад, саме так вчинили деякі священики самої РПЦ. Колишній настоятель київської парафії біля метро Шулявська священик Андрій Ткачов, який з 2014 року живе у Москві, у своїй проповіді після початку війни заявив, що війна – покарання українському народові за Майдан.
Інший популярний московський священик Артемій Владіміров закликає молитися за успіх російської армії щодо звільнення від нацизму. У інших проповідях ці священики, насправді, повторюють основні ідеї російської пропаганди. Хоча ці священики є частиною пропагандистської машини, вони все-таки не обробляються туманними фразами і зайняли гранично чітку позицію.
У їхній картині світу українці – це диявольське зло, а російські солдати – воїни світла. Тим часом УМП МП відмовляється відповісти на питання суспільства, кого вони вважають злом, а кого – добром.
Історія церкви знає безліч прикладів, коли духовенство прямо заявляло владі: ви приймаєте сторону зла, ви не християни. Так робив святий Амвросій Медіоланський, який відлучив від церкви імператора Феодосія за жорстоке придушення бунту.
Так робили й самі святі РПЦ – митрополит Філіп Количов, котрий за жорстку критику царя Йоана Грозного поплатився свободою, а потім і життям. За розвʼязання громадянської війни 1918 року патріарх московський Тихон наклав прокляття на більшовиків. Цих людей церква зарахувала до лику святих, визнаючи, що їхня поведінка – приклад для християн.
Однак у сучасній РПЦ та УМП МП поки не видно священиків та єпископів, які прямо заявили б: Володимир Путін – не християнин, він повинен бути відлучений від церкви. Натомість духовенство лише «просить патріарха Кирила попросити Путіна зупинити війну».
Вони могли б зробити й інакше. Один із найяскравіших прикладів – священик УПЦ МП зі Славутича, який під час акції протесту проти окупаційної влади прямо звертався до російських солдатів: «Якщо у вас є натільні хрести, зніміть їх, нехристі, бо християни не наводять автомати на мирних людей». Приклад для наслідування і для патріарха Кирила, і для єпископів УПЦ МП.
Що буде далі із УПЦ МП? Все дуже просто. Незначна частина парафій перейде до ПЦУ. Однак для переважної більшості такий крок є надто складним. Дуже довго духовенство УПЦ МП розповідало про те, що ПЦУ – це розкол, вони «безблагодатні», і перейти туди – означає зрадити Христа.
Знак рівності між вірністю Богові та вірністю своїй юрисдикції поставлений настільки сильно, що це стане вирішальною перешкодою для переходу. Проте без відʼєднання від токсичного слова «московський» ця конфесія приречена на маргіналізацію. Вона не матиме нових парафіян, а її вплив на суспільство зникне остаточно. Це лише питання часу.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
