Російські війська біля українських кордонів – головна тема останнього місяця. Що це: підготовка до війни чи спроба Путіна зайняти позицію сили у переговорах із НАТО? Forbes поговорив із песимістом та оптимістом: американським стратегом Михайлом Кофманом та російським економістом Сергієм Алексашенком
Це скорочена та відредагована для зрозумілості версія розмов.
Песиміст: Михайло Кофман, директор програми дослідження Росії Центру військово-морської аналітики CNA
Що ще потрібно зробити, аби українці повірили, що Росія нападе?
Давайте відповімо чесно на кілька питань.
– Чи є загроза масштабної російської військової операції проти України? – Так.
– Як скоро це може статися? – Не сьогодні, не завтра, але найближчими тижнями.
– Російські війська розміщені та готові нападати прямо зараз? – Ще ні. Але це справа часу.
– Що може показати, що настав час? – Логістика, комунікація, персонал, постачання різного допоміжного обладнання, дії військових – багато різних речей.
Кажуть, що Росія не розмістила військових шпиталів, тому вона не нападе. Але люди обманюють себе. По-перше, а звідки вони знають, що цього нема? Можливо, їх добре приховують і розвідка їх просто не виявила. По-друге, говорячи, що в російських військових не розміщені шпиталі, ми припускаємо, що вони їм потрібні. У Росії може бути інший план.
Україна має армію, але її недостатньо, щоб захиститися. Більшість військових розташована на сході, і потенційно їх можна швидко оточити. І люди сильно переоцінюють кількість військових, які потрібні Росії, щоб окупувати частину України. На мій погляд, навіть наявного контингенту та резервів достатньо для окупації – не всієї країни, але частини точно.
Ще один аргумент експертів: російські війська не для нападу. Але переформувати армію для атаки можна за лічені тижні.
Не думаю, що українська армія, яка за кількістю та якістю відстає від російської, може виграти. Чи зможе вона завдати достатньої шкоди, щоб росіяни відмовилися від операції? Мені здається, що росіянам все одно. Історично вони ніколи не дивилися на можливі втрати.
Можливі сценарії:
- Росія піде на Київ, щоб змінити режим;
- вона частково захопить східні регіони та вимагатиме від України прийняти свої умови миру;
- окупація усієї Лівобережної України.
Я не вірю у скромні сценарії – в них немає політичної вигоди. Чим масштабніша буде операція, тим дешевшою вона буде для Росії щодо ризиків і втрат.
Росіянам не важко придумати причину для нападу. Можуть взяти перестрілку на Донбасі, де зазвичай після зимових свят відновлюється активність, або створити провокацію.
Українські чиновники намагаються применшити ситуацію, аби стабілізувати ринки та заспокоїти людей. І я це розумію. Але краще диктувати наратив, ніж відкрито заперечувати реальність. Загалом здається, що чиновники у сфері оборони надто самовпевнені. Вони якимсь чином переконали себе, що на Україну більше не нападуть, попри всі докази.
Україна має серйозно поставитися до ситуації. Не припускати, що це блеф. Або що це відбувається просто, щоб нашкодити економіці України, змусити піти на якісь поступки.
Оптиміст: Сергій Алексашенко, економіст, співзасновник Фонду Бориса Нємцова «За свободу»
Є кілька версій, для чого Путіну потрібна війна з Україною (але я в них не вірю).
Перший.
Путін справді боїться НАТО і хоче забезпечити безпеку Росії. Він стурбований цими «червоними лініями»: членством України в НАТО і розміщенням військ Альянсу в Східній Європі.
Але для будь-якої розсудливої людини, зрозуміло, якщо Путін починає війну з Україною, проблема безпеки для нього тільки погіршується. Усі остаточно переконаються, що він – агресор. І вздовж східного кордону НАТО розмістить потужний американський арсенал, який буде націлений на Росію.
Друга версія
Ситуація не має відношення до Заходу, і Путін хоче чогось досягти від України. Тут є три гіпотези.
Перша: він хоче довести, що він крутий і що російські збройні сили набагато потужніші за українські.
Але цього можна досягти, просто запустивши парочку балістичних ракет із Сибіру. Завдати удару, рознести половину української армії та кілька великих українських міст. Навіщо заводити війська в Україну?
Друга: Путін хоче ліквідувати Україну як самостійну державу в нинішніх кордонах. Відрізати Східну Україну, пробити коридор на Одесу. А Західна Україна нехай іде своїм шляхом. Не важливо, що з нею відбуватиметься.
Але Східна Україна – величезна територія, і для її захоплення потрібна величезна військова операція. 100 000 військових недостатньо, щоб це здійснити. Потрібно втричі збільшити кількість військ, налагодити пункти постачання, пальне і так далі. І головне: як окупувати таку територію та підтримувати порядок на ній?
На сході України живе 20-25 млн людей, якщо не брати до уваги Київ. Крим, у якому живе 2,5 млн людей, обходиться Путіну $5 млрд на рік. Навіть якщо окупація половини країни коштуватиме йому $30 млрд на рік – це 10% видатків федерального бюджету. І це з огляду на те, що Путін отримує західні санкції за повною програмою. Сенс?
Третя гіпотеза: Путін хоче захопити Маріуполь та весь Донбас, зрівнявши кордон з адміністративними кордонами Донецької та Луганської областей. Це збільшить площу окупованої території приблизно вдвічі.
Але не зрозуміло, які плюси в цьому. Яка різниця, скільки? Щоб дестабілізувати ситуацію в Україні, достатньо того, що є зараз. Він рухає війська, Захід сіпається. Путіну це нічого не вартує. Війська туди, танки сюди, ракети теж туди, маневри, тренування – це і так у бюджеті міністерства оборони. Захопити ще шматок території – нічого не змінить і лише додасть санкцій.
Ми не знаємо, яку мету має Путін, але точно не війну з Україною.
Путін – дзюдоїст. Можливо, навіть майстер спорту. Дзюдоїст ніколи своєму противнику не каже: «Слухай, за 17 секунд проведу тобі кидок. Ти готуйся». Путін би ніколи не розповів про свої плани наперед.
Моя теорія: Путін вірить, що Захід – ворог. Він захищається і хоче, щоб НАТО відсунуло війська, не постачало Україні наступальну зброю та не приймало Україну до Альянсу.
НАТО – це клуб. Клуб має правила. Смішно казати: «У нас є правила, але у дворі є пацан, який паскудить під дверима і бʼє шибки. І щоб він не робив цього, ми надали йому право вето». Не буде так.
Америка намагається домовитися: якщо паскудить, давайте туалет збудуємо, водогін проведемо. Йде конструктивна розмова клубу з цим «пацаном». Вас непокоять наші ракети – давайте розмовляти. Це те, на що НАТО та США готові йти. Але міняти правила клубу – ні.
Що далі? Кремль піде на переговори із Заходом і постійно підніматиме градус, щоб примусити до переговорів і прискорити їх.
Можливо, Путіну вже непублічно пообіцяли не приймати Україну до НАТО. Альянс може також відвести війська далі. Боїшся таких ракет та танків – приберемо. Але й ти посунь тоді. Якогось компромісу з дислокації озброєнь у Європі може бути досягнуто. Для Путіна це відчуття безпеки, а для Заходу – втихомирити товариша та забути про проблему.
Думаю, такі переговори закінчаться протягом року, якщо буде бажання всіх сторін. Якщо не буде бажання, вони можуть і 20 років домовлятися.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
