Ризики війни між Україною і Росією ростуть із тривожною швидкістю. Москва зібрала величезну військову силу вздовж українських кордонів – близько 100 000 військових і техніку, що здатна розпочати повномасштабну війну. Чому для Путіна зараз – вдала нагода
На нещодавньому саміті у Женеві Росія представила Штатам дві безпекові угоди і дала зрозуміти, що умови в них обговоренню не підлягають. Якщо Штати вирішать відмовитися від цих угод, то Москва погрожує, що у неї є військовий варіант врегулювання – такий собі непрозорий натяк на війну.
Чому Москва готова ризикувати розвʼязанням повномасштабної війни з Україною
Москва дуже незадоволена тим, як закінчилася Холодна війна, і тим, що вона називає просуванням НАТО на схід. Та правда така, що НАТО не оточує Росію, адже лише 6% кордонів РФ межує із членами НАТО.
НАТО не загроза для Росії: скорочення витрат залишило НАТО позаду у питанні озброєння порівняно з Росією. В разі нападу Росії на Захід, НАТО ледь зможе захиститися, не кажучи вже про агресивні військові дії в бік РФ.
Москва посилається на те, що скоро Україна отримає членство в НАТО, а озброєння України – це загроза в бік Росії. Але все це схоже на спроби виправдати власну агресію, як нещодавно сказав міністр оборони Великої Британії Бен Воллес.
По-перше, Україна не надто рвалася в НАТО у 2014-му – опитування показали, що підтримка вступу в Альянс не набирає і 10%. Лише після анексії Росією Криму і вторгнення на Донбас підтримка вступу в НАТО зросла. Нині дві третини українців хочуть вступу до НАТО, та це сталося лише після нападу на їхню країну, тому це їхній варіант захисту.
Як показали останні тижні, де-факто існує дуже низька ймовірність вступу України в НАТО, адже члени Альянсу не надто хочуть поширювати підтримку за Статтею V і надміру дратувати Москву.
По-друге, у 2014-му в України майже не було оборонної здатності, що довів той факт, що Крим анексували за лічені години майже без опору з боку України. Сили України ледь стримували російські військові дії на Донбасі у 2014-му і 2015-му. І навіть з обмеженою обороноздатністю Росія ці території анексувала і захопила – тому, неналежність до НАТО/демілітаризований підхід не спрацював минулого разу.
І зараз це не варіант для України. Навіть нині країна не виявляє агресивної військової загрози в бік Росії, адже в України майже немає повітряних сил, ракетного запасу або протиповітряного захисту. Знову-таки, всі її дії вказують на захисну позицію.
Говорилося про те, що з новими турецькими дронами Україна збирається повернути собі владу в «ЛНР» і «ДНР». Повна маячня, яку поширює Москва. Після величезної військової поразки українських військових під Іловайськом у 2015-му всім зрозуміло, що будь-яка ескалація України на Донбасі отримає відповідь від супротивника за потужної підтримки Москви. Українці не дурні і вони не прагнуть забрати «ЛНР» і «ДНР» силою.
Якщо справа не в НАТО і не в Донбасі, тоді в чому
Путін чітко все пояснив у своєму есе минулого року – справа в Україні. Справа у його проблемі із фактом розвалу СРСР і з втратою російських «колоній». Він хоче, щоб Росія мала більш потужний статус. Він вважає, що Москва має право впливати на такі країни, як Білорусь, Україна і Казахстан, і він готовий використати силу, щоб навʼязати таку думку.
Він також відчуває загрозу з боку демократії в Україні і того факту, що українці боролися на Євромайдані за верховенство права. Це жахає Путіна, адже він думає, що росіяни і собі такого захочуть вдома, а це може призвести до революції проти його режиму.
Чому зараз
Путін вважає, що саме зараз вдала нагода. В США слабкий президент, демократію підірвав його попередник, а виведення військ з Афганістану свідчить про те, що Штати не надто хочуть втручатися в захист демократії за кордоном. Європа теж вважається слабкою і розділеною недосвідченими і корумпованими лідерами, а Брекзіт іще більше поглибив внутрішній розкол. У нього є союзники в обличчі Угорщини, Словенії, Чехії і навіть Німеччини, яка, він вважає, працює на пригнічення інтересу Європи у протидії нападу на Україну.
З військової точки зору він гадає, що час більше не на його боці. Що довше він чекає, то більшу військову міць акумулює Україна і то більшою буде можливість збільшити ціну, яку Росія заплатить за військову агресію.
Вдома Путін цар і бог, він відсунув опозицію і закрив роти незалежним медіа. Хоч напад на Україну означає людські втрати для Росії, він відчуває, що зможе зманіпулювати громадською думкою вдома так, щоб обмежити політичну опозицію.
Санкції – це ризик, але він вважає, що з політично слабким Заходом його союзники у Європі можуть зменшити суворість цих санкції. Крім того, останні десять років Росія будувала економічну фортецю із сильним фінансовим балансом, який дасть їм змогу пережити найжорсткіші санкції: в країні низький борг, а фіскальний і поточний рахунки перевищили $630 млрд в золотовалютних резервах.
Цей рік також важливий для Путіна з історичної точки зору: 30 років тому настав принизливий кінець СРСР. Він при владі вже 23 роки, йому 70 і він свідомий своєї спадщини. Він не хоче закінчити як російський лідер, який мав нагоду знову обʼєднати Росію з Україною і проґавив її.
Для Путіна виграш – величезний, нагода – вдала, а ціна – прийнятна. Для Путіна – це зараз або ніколи. Думаю, він нападе на Україну. Знову.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
