Категорія: Компанії
Дата: 25 серпня 2022 16:37

Щоб вистачило на зиму. Як шахтарі ризикують життям, добуваючи вугілля біля лінії фронту. Репортаж

Ігор Орел

Forbes

4 хв читання

Шахтарі спускаются в шахту Фото Олександр Іванніков для Forbes Україна

Українські шахтарі кожен день ризикують життям, аби забезпечити потреби країни у вугіллі. Що їм загрожує, окрім російських ракет? Forbes відвідав одну з шахт енергохолдингу Ріната Ахметова ДТЕК, щоб дізнатись, як вона працює поблизу бойових дій.

20 днів на місяць бригадир дільниці з видобутку вугілля Дмитро Шатохін, 35, спускається в шахту на глибину понад 180 м. У його зміні ще близько 200 гірників. Шахта працює цілодобово у чотири зміни по шість годин: ранкова – ремонтна, решта – видобувні.

Шатохін – чоловік міцної статури, невисокого зросту, має втомлений погляд. Він добуває вугілля майже половину життя, вперше спустився у копальню, коли виповнилось 18 років. Наразі завдання – організовувати безпечний видобуток.

Він працює на шахті групи ДТЕК Ріната Ахметова, яка знаходиться менш ніж за 100 км від лінії бойових дій. Минулого року шахти компанії видобули 17 млн т вугілля – більше половини від загального видобутку України. Максимальна глибина цієї шахти – 550 м, що небагато порівняно з деякими шахтами Донецької та Луганської областей, глибина яких перевищує 1 км. На такій глибині більший тиск і вища температура.

Дорога до шахти проходить через кілька блокпостів, ліній окопів. Нерідко над шахтою на низькій висоті пролітають українські винищувачі і, за словами працівників копальні, вдалині щоденно чутно артилерійські вибухи. Деякі місцеві шахтарські поселення вже декілька разів потрапляли під російські обстріли.

«30 років підземного стажу, і кожний раз боюся спускатися вниз, – каже один з керівників шахти, який попросив не називати його прізвище з міркувань безпеки. «У шахті треба боятись, щоб вижити», – каже він.

Крім небезпеки обвалу чи загоряння вугільного пилу в шахті може вибухнути метан, який міститься в пластах газового вугілля. Саме цей тип вугілля зараз видобувається в Україні. Вибух від іскри може статись, якщо концентрація метану в повітрі перевищує 7%. Тому під землею заборонено куріння та будь-яка несертифікована техніка, зокрема фотоапарати і телефони.

Остання велика аварія на українських шахтах сталася 2017 року на держшахті Степовій у Львівській області. Тоді через вибух метану загинуло вісім шахтарів, 23 – травмовано.

Щоб цього не сталось, метан викачують, таким чином дегазують гірничі виробки. На деяких шахтах його потім спалюють на когенераційних установках, які виробляють електроенергію. Інша проблема – ґрунтові води, які слід постійно відкачувати.

Шахта, на якій працює Шатохін, – це 160 км підземних тунелів, які будуть затоплені за 36 годин, якщо відкачувальні насоси залишаться без живлення. Ця шахта мала закритись у 2023 році. Однак у серпні 2022-го ДТЕК продовжив її роботу до 2028 року.

Зараз пріоритетне завдання компанії – видобувати якомога більше вугілля, хоча до війни компанія планувала закривати свої шахти, казав в інтервʼю Forbes Максим Тімченко.

Важливість українських шахт збільшується напередодні опалювального сезону, який може бути одним з найскладніших в історії. Достатній видобуток власного вугілля може компенсувати нестачу імпортного газу та забезпечити українські теплові електростанції паливом. Минулого року українські ТЕС і ТЕЦ виробили третину електроенергії в країні – 46 млрд кВт-год.

Інша причина, яка змусила ДТЕК переглянути пріоритети, – рекордні світові ціни, яким сприяє ембарго ЄС на імпорт вугілля з Росії, а також здорожчання альтернативних видів енергоносіїв. У серпні ціни на вугілля в ЄС перевищують $400/т, що вдвічі більше, ніж на початку війни, 24 лютого. Зараз експорт вугілля та газу з України заборонено постановою уряду від 10 червня.

Щоб знизити ризики, пов’язані з виділенням метану, на шахті розгорнули мережу Wi-Fi: 130 км кабелю, 120 станцій звʼязку, 1700 радіомаячків та 400 точок доступу. Для шахтарів виготовлено 1500 касок зі смарт-лампами, які постійно передають диспетчеру на поверхні інформацію про те, де саме перебуває людина, та попереджають про збільшення концентрації метану. В разі перевищення норм вмикається аварійна сигналізація і відключається обладнання в шахті, щоб унеможливити вибух.

Вартість проєкту – біля 100 млн грн. «Без такої системи ми навряд чи змогли б продовжити роботи на цій шахті», – каже керівник шахти.

Шахта має два основні стовбури, які забезпечують циркуляцію повітря, а також пересування людей і вантажів. Шахтарі спускаються на потрібну глибину ліфтом зі швидкістю до 2 м/c. Далі вони пересідають у вагонетку на електротязі, яку називають каретою. ЇЇ максимальна швидкість – до 20 км на годину.

Від зупинки вагонетки до місця видобутку треба йти пішки гірничою виробкою – штреком. Такі тунелі прохідники прорубують за допомогою великого прохідницького комбайну, а стіни укріплюють металевими арками та деревиною. Штреки прокладають паралельно пласту вугілля. В Україні ці пласти вузькі – до 1 м заввишки.

Видобуває вугілля очисний комбайн, який скошує пласт вугілля, рухаючись вздовж лави. Лава – це вузький тунель між двома штреками. Довжина лави в шахті, де працює Шатохін, – до 300 м, висота – не більше метра. Запаси вугілля – 112 000 т, середній видобуток на добу – 1800 т. Вона запрацювала в середині серпня цього року.

Видобуте вугілля падає на конвеєр протяжністю десятки кілометрів. Потім вантажні ліфти-контейнери піднімають його на поверхню для зберігання.

У шахтоуправлінні працює 3000 людей. Після початку війни було мобілізовано біля 600 працівників. Втім без робітників шахта не залишається. З тимчасово окупованих територій у шахтарські міста приїжджають тисячі біженців, багато з яких ідуть працювати на шахту. «Так, за декілька тижнів вчорашній бариста стає шахтарем», – каже керівник шахти.

Середня зарплата на шахті – близько 20 000 грн, але робітники основних спеціальностей можуть отримувати вдвічі більше – від 35 000 грн. «Чим ризикованіша спеціальність, тим більша зарплата», – пояснює керівник шахти.

Шахтарський стаж дозволяє стати пенсіонером у 40 років та отримувати до 17 000 грн пенсії на місяць. Але зарплата – не єдина причина, чому шахтарі не покидають свої копальні. «У кожного свій фронт, – каже бригадир Дмитро Шатохін. – Мій – видобувати вугілля».

Матеріали по темі