Навіщо Росія визнала незалежність так званих «ЛНР» та «ДНР», скільки грошей витрачає на їхнє утримання та які санкції можуть зупинити президента Росії Володимира Путіна. Forbes поговорив із колишнім заступником міністра фінансів Росії Сергієм Алексашенком
Путін заявив, що Росія з 1991 по 2013 роки субсидувала українську економіку на $250 млрд. Чи це так?
Я б не ставився до цієї цифри надто серйозно. Ми не знаємо, що помічники Путіна до неї включили. Наприклад, про постачання газу за договірними цінами у Росії були угоди з усіма країнами, які раніше входили до СРСР (крім країн Балтії). Важко оцінювати ці домовленості у грошах. Росія давала низькі ціни на газ, а їй за це потрібно було щось інше – лояльність, присяга на вірність.
Як загалом ви описали б торгово-економічні відносини України та Росії до 2013 року?
Було дві частини цих відносин – постачання газу та все інше. Поза газовою сферою це були звичайні торговельні відносини, які існують між сусідніми країнами. Компанії домовлялися між собою та торгували, користуючись режимом вільної торгівлі.
Газ – це було політичне питання. Росія завжди його розглядала як заохочення для України чи тиск на неї з метою, наприклад, розміщення баз Чорноморського флоту у Криму. Це був дикий заміс корупції та політики.
Росія розглядала Україну як конкурента у боротьбі за зовнішні ринки?
Не думаю, що керівництво Росії цією темою було дуже стурбоване. Навряд чи тема конкуренції, наприклад, виробників сталі з України та Росії на ринку Північної Америки належала до інтересів Кремля. Російське керівництво втручалося в українські бізнес-процеси, якщо там був корупційний чи політичний інтерес.
Путін також порушив тему зовнішнього боргу СРСР. Хто у тій історії більше виграв?
Коли Путін наприкінці 1990-х приїхав із Пітера до Москви, він в Управлінні президента займався цим питанням. Він добре знає історію цих угод.
Важко сказати, хто від цього виграв. Було досягнуто згоди про нульовий варіант – Росія стає правонаступником усіх активів і всіх зобов'язань СРСР щодо зовнішніх угод. Це включає борги за кредитами, закордонні банківські рахунки і навіть майно СРСР закордоном.
Україна під цим підписалася. Згодом Україна цю угоду не ратифікувала, але Росія всі борги виплатила. Чи спромоглася Україна щось забрати собі з активів СРСР, я не знаю. Якщо Україна щось забрала собі, виходить, вона виграла від того, що не виконала умови угоди.
Навіщо Росія визнала незалежність так званих «ЛНР» та «ДНР»?
Я б розділив це питання на «навіщо» та «чому».
- Чому? Тому що Кремль вважає, що ця територія завжди була російською, а Ленін зі Сталіним накрутили, і тепер доводиться відновлювати історичну справедливість у межах Царської імперії. У Путіна взагалі дивний погляд на історію, він має своєрідну логіку.
- Навіщо? Перша мотивація Путіна, як на мене, – йому набридли нескінченні переговори з Німеччиною та Францією щодо Мінських угод. Цей процес нікуди не рухався.
Самоствердження своєї величі – також мотивація. Для Путіна ознака великої держави – коли можна робити, що хочеш, і нічого тобі за це не буде. Захотів – визнав незалежність, захотів – відхопив шматок України, ввів війська. Це його демонстрація того, що правда у силі.
Також він перевіряє реакцію, чутливість Заходу. Реакції немає – отже, можна продовжувати.
Сергій Алексашенко. Фото openuni.io
Які санкції можуть запровадити США, щоб зупинити Путіна?
Путіна жодні санкції не зупинять. Він живе у відчутті, що його образили, що все у житті несправедливо. Але в нього є величезний кийок, яким він може відновити справедливість. Як би ви йому не погрожували поліцією, його світосприйняття не змінити.
Можуть бути санкції, які виявляться для російської економіки більш болючими, а можуть бути такі, які російська економіка не відчує. Вони залежатимуть від трактування того, що сталося, Заходом. Це агресія чи ні? Таке просте питання виявилося несподіваним для Білого дому, і відповіді на нього поки що немає.
Найболючішою для Росії є заборона на технологічні поставки. Заборона на постачання будь-якого обладнання, товарів, вироблених американськими компаніями або з використанням американських технологій, – широкий спектр товарів, включно з мікросхемами та чіпами. Це серйозний удар по російській індустріальній базі та по російському споживчому імпорту.
Визнавши незалежність цих територій, Путін відмовився від претензій на всю Україну чи навпаки?
Поки що складно сказати. Не слід розглядати визнання незалежності «ЛНР» та «ДНР» як кінець путінської гри з Україною. Це середина партії, а не її фінал. Цей крок не дуже змінив розклад. Москва як контролювала ці території, і продовжить їх контролювати.
Чого Путін справді хоче? Він хоче зробити Україну сферою свого впливу чи зробити Україну вільною від впливу Америки? До голови Путіна ніхто залізти не може.
Він постійно говорить про підліт ракети з Харкова до Москви за чотири-п'ять хвилин – це його особистий пунктик. Думка про те, що можна побудувати добросусідські відносини із сусідньою країною, йому на гадку не спадає. Він створив ситуацію, коли Росія оточена ворогами з усіх боків, налаштував усіх проти себе і тепер усіх боїться.
Скільки Росії коштує утримання цих територій і як ця сума може змінитись після визнання?
За моєю оцінкою, обсяг річної допомоги цим територіям – $1,5–2 млрд. Для порівняння – Крим коштує Росії $5 млрд на рік. Населення в Криму десь у 1,5–2 раза менше, ніж у «ЛНР» та «ДНР». Якщо Росія вирішить відновлювати ці території, можна припустити, що вони будуть обходитись у стільки ж, скільки Крим у розрахунку на душу населення – від $8 до 10 млрд.
Хіба ж Росія планує відновлювати ці території?
Ці плани з'являться. Щойно Росія визнавала незалежність Південної Осетії та Абхазії, там одразу організовувалися Департаменти Адміністрації президента, а в російському бюджеті з'являлися рядки про економічну допомогу.
Наскільки реально відновити цей регіон хоч би до довоєнного рівня?
Це нереально. Економіка Донбасу була сильно зав'язана на економіку решти України через постачання вугілля. Якщо Україна не купуватиме це вугілля, то незрозуміло, куди це вугілля може ще йти.
Економічний потенціал цього регіону також спирався на машинобудівні підприємства, обладнання яких вивезено до Росії. Ніхто його назад завозити не збирається.
Навряд чи у Росії хтось має намір відновлювати економічний потенціал регіону. Завдання радше полягає в тому, щоб налагодити якесь економічне життя на цій території, щоб дотації з бюджету Росії були мінімальними. Щоб люди там не помирали з голоду і могли щось заробляти, а не постійно клянчити.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
