Кредит Світового банку, який Україна отримала на початку березня, став одним із перших проявів міжнародної фінансової допомоги українському уряду під час війни з Росією. Навіть без урахування гігантських збитків у інфраструктурі Україна потребує близько $5 млрд на місяць додаткового фінансування. Але поки що стабільного джерела таких коштів немає.
Представник України в Світовому банку Роман Качур був заступником міністрів економіки та фінансів України під час попередньої активної фази війни з Росією – з березня 2014-го до середини 2016 року. Зараз він входить до числа людей, які по крихтах збирають домогу для України. Основні донори наразі – США, Канада та Велика Британія. Але не зайвими є навіть $500 000, які надав уряд Ісландії.
Скільки коштів уже зібрала Україна? Чому серед донорів нечасто зʼявляються Німеччина та Франція? Та хто має написати український аналог «Плану Маршалла»?
Це скорочена та відредагована для зрозумілості версія інтервʼю.
«Стабільно $5 млрд на місяць не буде»
Скільки коштів Світовий банк уже перерахував Україні?
Є два напрями: нові кошти та раніше виділені кредити, які ми зараз перепрофілюємо. Загалом банк анонсував Україні $3 млрд. Станом на 10 травня – $997 млн. У кінці травня – на початку червня схвалимо проєкт із фінансування заробітних плат для держслужбовців та вчителів на $1,5 млрд: $500 млн одразу та потім по $200 млн на місяць. Додатково ведемо перемовини про те, щоб вже в червні збільшити обсяги до $2 млрд за рахунок гарантій від британського уряду.
Суттєве джерело цих коштів – $1 млрд від IDA. Це організація, яка працює з найбіднішими країнами, але, враховуючи виняткові обставини, ми переконали її раду директорів прийняти рішення про надання коштів Україні.
Стосовно реструктуризації, на мою думку, можемо отримати $600 млн. Наступного тижня очікуємо ратифікації угоди про кредит «Укргідроенерго» на $177 млн. Кошти призначалися для створення зберігаючих потужностей, але зараз вони можуть бути використані на поточні потреби компанії. Аналогічно – з кредитом «Укренерго» на $115 млн.
Паралельно працюємо через IFC. Зараз йдеться про те, щоб збільшити кредитні лінії торгового фінансування для держбанків на $50 млн.
Які основні платформи збору коштів для України зараз існують?
Основні суми акумулюються через траст-фонд Світового банку та адміністративний рахунок у МВФ, усе інше – двосторонні угоди.
Наразі найбільшим донором траст-фонду є США – $1 млрд. Із них $500 млн уже в фонді, очікуємо на перерахування другої частини – допомоги від USAID на $500 млн. Угоду вже підписано. Від Нідерландів надійшло $100 млн, від Швеції – $50 млн. Також була низка дрібніших трансферів – у $10–20 млн або менше. Наприклад, Ісландія надала $500 000.
Окремий напрямок допомоги Світового банку – монетизація кредитних гарантій. Попри те, що ці гарантії видані державами з інвестиційним рейтингом, Україні важко монетизувати їх у комерційних банках.
Наразі список країн-учасниць траст-фонду з допомоги України налічує менше 10 внесків, більшість із них – невеликі суми в кількадесят мільйонів доларів. Чи очікуєте ви розширення кола учасників фонду?
Під час Весняних зборів у Вашингтоні було оголошено, що для України зібрано $4,8 млрд, частину – через цей фонд. Його перевага в тому, що таким чином українському уряду простіше працювати з дрібними сумами, адже кожна – це окреме рішення країни-донора, двостороння угода і так далі.
Однак ми вже можемо говорити про кількох основних донорів. Це США, Велика Британія, Канада та Єврокомісія. Ми вдячні усім, хто виділив навіть найменші кошти, але зрозуміло, що це не відіграє ключової ролі, враховуючи наші щомісячні потреби. Тому все ж варто зосередитися на роботі з ключовими донорами. Адже окрема задача – не лише отримати заяву про виділення допомоги, а й максимально швидко провести усі процедури, щоб Україна отримала безпосередньо кошти.
На Весняних зборах анонсовано $4,8 млрд. Чи не викликає такий показник деяке розчарування, враховуючи, що співставна сума потрібна Україні щомісяця, а не загалом?
Я думаю, що українська делегація повернулася з Весняних зборів задоволеною. Головний результат – навіть не зібрані кошти, а те, що на найвищому рівні була отримана оцінка потреб України. Відповідно, ми отримали запевнення від партнерів: «Ми почули, скільки грошей потрібно, тепер будемо шукати спосіб, як їх надати». Нещодавнє голосування в Конгресі США це підтверджує.
Аналогічно з механізмом спеціальних прав запозичення – на закритих зустрічах кілька країн пообіцяли нам виділити свої СПЗ. Потенційно це є другим за величиною джерелом допомоги після наданих коштів США.
Нещодавно було озвучено ідею про спеціальне мито для російських енергоносіїв – кошти від нього мали піти на підтримку України. Зараз про це особливо не говорять. Чому?
Ми активно озвучили цю ідею під час Весняних зборів. Премʼєр та міністр фінансів говорили про це під час кожної зустрічі. Зараз чекаємо на зворотний зв’язок від партнерів.
Від кого залежить це рішення?
Порядок обговорення завжди приблизно однаковий: спочатку країни G7, потім члени Євросоюзу. Зазвичай рішення залежать від цих платформ десь на 70%. Але в будь-якому разі для нас зараз більш актуальним є питання термінової підтримки України під час війни. Тобто щоб гроші стабільно та вже зараз надходили до держбюджету.
Однак складається враження, що Україна поки що не змогла забезпечити себе зрозумілими джерелами надходження $5 млрд на місяць, про потребу в яких заявляв уряд. Ви бачите такі джерела?
Це точно не буде стабільно рівно $5 млрд на місяць. Але вже напрацьовано певні механізми. Світовий банк надав $1 млрд, очікуємо ще $2 млрд. Конгресс США проголосував за пакет, який включає $8,5 млрд прямої допомоги. Уряд Канади оголосив, що передасть $1 млрд у СПЗ. Єврокомісія заявила про макрофін (суми ми поки що не можемо коментувати). Сукупно це вже більше $11,5 млрд. Тобто на горизонті трьох-чотирьох місяців уже приблизно можна розуміти, як Україна буде фінансувати свої потреби.
Ми говоримо про значну роль США та Канади, але рідко згадуємо лідерів ЄС – Німеччину та Францію. Чому?
По-перше, кожна країна має свою макрофінансові рамки. Війна такого масштабу стала для усіх у Європі шокуючою несподіванкою. Ніхто не робив спеціальних резервів. До того ж перед цим були суттєві витрати на подолання наслідків COVID-19. По-друге, в кожної країни своя політична динаміка. У Франції, наприклад, тільки закінчилися вибори, внутрішньополітичні питання були на першому місці, незважаючи навіть на війну в Україні. У Німеччині створено нову коаліцію, але вони досі не можуть домовитися про параметри бюджету цього року, тому фінансують лише поточні потреби. Консенсус очікується лише восени. Саме тому вони нас якщо і підтримують, то скромними сумами.
Але не треба забувати, що Німеччина та Франція – це великі економіки усередині Євросоюзу, тому вони можуть допомагати Україні через механізми самого ЄС – Єврокомісію, Європейський інвестиційний банк і тому подібне.
На початку травня у Варшаві відбулася конференція донорів для України. Звучали заяви про начебто зібрані $6,5 млрд. Ви розумієте, що це за кошти?
Ні. Світовий банк не брав участі у організації конференції, це проєкт урядів Польщі та Швеції. Але нас було запрошено як учасників.
Що вам відомо про долю $11 млрд, які було зібрано в рамках кампанії Stand Up For Ukraine? Чи координує Світовий банк подібні ініціативи?
Ні. Ці кошти проходять повз нас. І наскільки мені відомо, Мінфін також їх не отримав. На жаль, іноді кошти, зібрані під брендом України, використовуються поза її межами, хоча й на потреби українців.
«Ми не можемо порівнювати Україну з Іраком»
Наприкінці квітня Світовий банк оголосив свою оцінку збитків України від війни – близько $60 млрд. Уже за кілька днів свою цифру випустила Київська школа економіки – понад $90 млрд? Чим пояснити цю різницю?
Світовий банк має міжнародно визнану методику, яку використовували для оцінки збитків у різних країнах, в яких відбувалися збройні конфлікти та після низки природних катаклізмів. У банка немає команди, яка рахує збитки в Україні безпосередньо на місцях. Для цього використовуються супутникові знімки. Важливо зазначити, що за цією методикою рахували лише фізичні збитки, але не було враховано економічні збитки. Реальна цифра збитків у цілому в рази вища – це сотні мільярдів. У КШЕ своя методика. Але в будь-якому разі цифри вражають. Найближчим часом Світовий банк опублікує свою оцінку за квітень, не думаю, що цифри будуть нижчими, ніж у березні.
На що впливає сума оцінки збитків?
Оцінки треба Україні – щоб комунікувати з донорами про обсяги своїх потреб.
Нещодавно група всесвітньо відомих економістів на чолі з Кеннетом Рогоффом, Саймоном Джонсоном та Юрієм Городніченком опублікувала своє бачення основних підвалин для майбутнього українського «Плану Маршалла». Вони пропонують створити єдину агенцію для реалізації плану відбудови та, зокрема, наводять приклад Іраку, де, за їхніми словами, мала місце слабка координація, якщо навіть не конкуренція між донорами. Чи є у Світового банку бачення, як запобігти подібним проблемам під час відбудови України?
Перш за все потрібно, щоб саме Україна була власником та основним координатором програми своєї відбудови. Ми не можемо порівнювати Україну з Іраком, який мав дуже слабкий рівень інституційної спроможності. У нашому випадку є достатньо компетенцій і в управлінських, і у фінансових питаннях. Це, звісно, не відміняє питання звітності про витрачені кошти, але, думаю, Україна здатна вирішити це завдання.
Я ставлюся скептично до створення окремої агенції. Така структура вже існує, вона називається «уряд України».
Чи значить це, що Україна на свій розсуд може витрачати кошти від донорів?
Україна визначає пріоритети, на які хотіла б витратити гроші, та домовляється про це з донорами. Наприклад, уряд планує відбудувати певну дорогу. Про фінансування проєкту він домовляється зі Світовим банком, але усі технічні моменти – вибір підрядника, управління і так далі – залишаються на боці України. Світовий банк при цьому має право запитувати інформацію про використання коштів та перебіг будівництва.
Роман Качур, представник України в Світовому банку. Фото з особистого архіву
Україна має не дуже вдалий досвід по роботі з МВФ: останні програми не було завершено через те, що українські уряди хронічно не виконували умови Фонду. Чи потрібно донорам вимагати від України певних реформ під час фінансування відбудови чи краще не ризикувати?
Фінансування відбудови можна розділити на три етапи. Назвемо їх так: економіка війни, швидка відбудова та стратегічний розвиток. Ми бачимо, що зараз, під час першого та другого етапів, кошти надаються з мінімальними умовами. Звісно, донори будуть запитувати (і вже запитують) нас про напрямки використання цих коштів.
На третьому етапі Україна має визначитися зі своїми пріоритетами. Якщо ми хочемо стати частиною ЄС, зрозуміло, що маємо відповідати європейським правилам та провести відповідні реформи. Тут треба домовлятися: не варто обіцяти речей, які ми не плануємо робити. Але я не бачу сценарію, за якого західні партнери надаватимуть кошти на розвиток України без погодженого плану розвитку країни.
Чи можуть завадити допомозі деякі поточні рішення української влади, зокрема, вимога до топкерівників та членів наглядових рад держкомпаній працювати з України, що може суперечити підвалинам реформи корпоративного управління?
Ці питання потрібно буде узгодити, перед тим як переходити до третього етапу відбудови. Зараз, поки тривають бойові дії, дебатувати на такі теми не є першочерговим пріоритетом.
У Світового банку є своя команда, яка працює над аналогом «Плану Маршалла» для України. Розкажіть про неї детальніше.
Важливо говорити не про «План Маршалла для України від Світового банку», а план відбудови України, підтриманий Світовим банком. Ми маємо, мабуть, найбільшу експертизу з економіки України. Окремі команди працюють у Вашингтоні та Відні. Зараз фокус – на швидкій підтримці. Як тільки побачимо ознаки стабілізації, почнемо працювати над довгостроковою стратегією відносин з Україною, яку ми мали затвердити в червні.
Де має народитися документ, який стане аналогом Плану Маршалла? У Офісі президента на Банковій? У певній організації незалежних експертів?
Я думаю, що основні точки – це уряд та президент. Роль президента – визначити пріоритети, роль уряду – провести всю роботу з підготовки проєкту документа. Це колосальна робота, яка вимагатиме всестороннього діалогу з нашими міжнародними партнерами, експертами, бізнесом і суспільством. Результатом має стати план, який хочуть українці для себе і свого майбутнього, а не нав’язаний кимось іззовні.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
