В уряді планують вступ України в ЄС до 2024 року. Інтервʼю із віцепрем’єркою з євроінтеграції Ольгою Стефанішиною /Фото з особистого архіву
Категорія
Картина дня
Дата

В уряді планують вступ України в ЄС до 2024 року. Інтервʼю із віцепрем’єркою з євроінтеграції Ольгою Стефанішиною

Ольга Стефанішина, віцепрем’єрка з євроінтеграції Фото з особистого архіву

Які країни були найбільш скептичними щодо кандидатства України? Який дедлайн ставить уряд для вступу України в ЄС? Чи можливі інші оборонні союзи, окрім НАТО? Forbes розпитав віцепремʼєр-міністерку з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгу Стефанішину.

Не всі країни підтримували Україну на шляху до кандидатства. Зокрема, були сумніви в Австрії, Нідерландів; Німеччина у певний момент не мала чіткої позиції. Як вдалося схилити скептиків на бік України?

У різних країн були різні аргументи. Адвокація України тривала більше двох місяців, тривав безперервний діалог з усіма 27 столицями, десятки перемовин, візитів на всіх рівнях. З часом наша група підтримки вийшла за межі країн-сусідів, підтримувати Україну почали Ірландія, Італія і Франція. Це був переломний момент. 

Друге, що вплинуло, – непохитність українців. За 30 років незалежності ми отримали всі можливі формати політичних обіцянок. Реформи, які Україна впроваджувала останні роки, люди, які гинули під прапорами ЄС, – вони заслужили на більше, ніж чергову політичну обіцянку. 

Весь період після подання заявки Україну намагалися схилити до альтернативних форматів взаємодії з ЄС, применшували наші очікування. Але ми вивчили історію помилок і віри в обіцянки, тому в України не було іншого варіанту, окрім як вимагати статусу кандидата. 

З якими країнами домовитися було найважче?

Найважча дискусія була з північно-європейськими країнами – Нідерландами, Данією, Швецією. Всі знали про скептичну позицію Німеччини, тут був зрозумілий внутрішній політичний контекст. А в цих країнах було важко просувати українські інтереси. Ми говорили про великі геополітичні очікування, що підтримка України – це інвестиція в сильну Європу, а ці країни намагалися звести дискусію до набору певних кроків. 

Ми разом із Єврокомісією та Європейською радою знайшли баланс між тим, як сказати Україні «так» і врахувати застереження cкептиків. Зокрема, ці застереження відображені у семи рекомендаціях Єврокомісії, які ми маємо виконати. 

Вимоги Євросоюзу до України як кандидата

  • реформа Конституційного Суду;
  • судова реформа;
  • зміни антикорупційної політики, призначення керівника САП;
  • боротьба з відмиванням коштів;
  • антиолігархічний закон;
  • гармонізація аудіовізуального законодавства з європейським;
  • зміна законодавства про нацменшини.

У висновку Єврокомісії йдеться, що Україна отримала статус з «умовами». Чи можуть забрати кандидатство, якщо ми не виконаємо ці сім вимог?

У фінальному рішенні, яке ухвалили лідери ЄС, передбачається надання Україні статусу кандидата. Крапка. Окремо – рекомендації комісії. Прогрес у їхньому виконанні і визначить наступні етапи приєднання України до Євросоюзу. 

Проте рішення про кандидатство – політичне. Може статися що завгодно. Але я не уявляю, що у 40-мільйонної країни, яка стала єдиним фронтом на захист державності і люди якої гинули під прапорами ЄС, відкличуть статус кандидата. 

В Україні 91% громадян підтримує європейську інтеграцію. Європейські лідери, які були скептично налаштовані проти України, розуміли, що вони скажуть «ні» не уряду та парламенту, а людям. 

Чи був спротив євроінтеграції України з боку Росії?

В останні тижні перед рішенням російська пропаганда включилась у роботу в європейських столицях. Вона розганяла меседжі, що Україна недодержава, вона не готова і лише послабить Європейський союз. 

Проте лідери багатьох країн розуміли, що наратив «Ми не хочемо провокувати Росію» абсолютно програшний. Що більше було тиску з боку РФ, то більше було підтримки України. 

Урсула фон дер Ляєн 1 липня перед Радою прямим текстом сказала, що Україна має призначити керівника САП, якого обрали на конкурсі, але не можуть призначити кілька місяців. Говорила про НАБУ, судову реформу. Чи є готовність Офісу президента відпустити контроль і зробити антикорупційні органи реально незалежними?

У вівторок, 28 червня, відбулася зустріч президента Зеленського з представниками всіх гілок влади, зокрема правоохоронними органами, була присутня генпрокурорка, голова КСУ. 

На цій зустрічі ми заклали дорожню карту з реалізації кожної з вимог ЄС. Є чітке розуміння, що всі рекомендації буде виконано, включно із призначенням прокурора САП, початком конкурсу на керівника НАБУ, реалізацію законодавства щодо відбору членів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. 

Президент наказав виконати ці завдання до кінця жовтня – початку листопада. Щоб наприкінці грудня, коли почнеться раунд оцінки реалізації рекомендацій, Україна продемонструвала прогрес. 

Ми зробили дорожню карту по кожному з пунктів, кожен з них буде виконано. 

Яку з семи умов ЄС Україні буде реалізувати найскладніше?

Найбільш комплексним є питання внесення змін до законодавства, яке стосується суддів Конституційного Суду. В умовах війни це не першочергова річ, про яку ми думали, до того, як це стало частиною рекомендацій. Це та реформа, яку ми починаємо писати зараз. 

Ми хочемо, аби передусім було ухвалено законодавство, яке закладе підвалини для прозорого та зрозумілого відбору суддів КС, і після цього взятися до призначення суддів. Це буде важкий процес в умовах війни. 

Найбільшим тиском для нас є час. Потрібно багато встигнути до грудня 2022 року. На цей час планується два важливих документи: офіційна оцінка виконання Україною рекомендацій і другий блок – такий собі скринінг української державності. 

Опитувальник для статусу кандидата містив понад 5500 сторінок, висновок, який було надано ЄК, стосується лише політичних критеріїв членства. До кінця року триватиме оцінка решти 3500 сторінок по всіх секторах економіки, від транспорту до інтелектуальної власності. Наприкінці року цю оцінку буде надано. 

На початок наступного року ми готуємося до масового завантаження парламенту та уряду роботою, повʼязаною з виконанням нових рекомендацій. 

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн – великий друг України, але строк її каденції закінчується у 2024 році. Це виглядає як вікно можливостей, яке може зачинитися за два роки. 

Пригадую ситуацію дворічної давнини – тоді Україна не була настільки в пріоритеті президентки ЄК. Вважалося, що Україна – третя країна, де все зрозуміло: війна на території, Угода про асоціацію виконується, і більше нічого не потрібно. Те тепло і відданість, яку ми бачимо через два роки, – це результат побудови відносин. Їх вибудовували камень за каменем, під час зустрічей та дзвінків. Сьогодні ці інвестиції проросли у реальну відданість Україні. 

В уряді планують вступ України в ЄС до 2024 року. Інтервʼю із віцепрем’єркою з євроінтеграції Ольгою Стефанішиною /Фото 1

Віцепрем’єр-міністерка України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина вітає президента Франції Емманюеля Макрона під час його прибуття на залізничний вокзал Києва 16 червня 2022 року після поїздки з канцлером Німеччини та прем’єр-міністром Італії

Серед дипломатів існує думка, що реальні переговори про членство України в ЄС розпочнуться лише після закінчення війни. Чи це так?

Це залежить лише від нас. Сьогодні ми ще не дали ні собі, ні європейським колегам відповідь, як ми виконуватимемо Угоду про асоціацію в умовах війни, як будемо імплементувати рекомендації, які зʼявляться в кінці року. Цього розуміння поки що немає. 

Після нашої перемоги ми зможемо повернутися до звичайної процедури. Але реальність інша. Тому ми взяли невелику паузу, аби провести внутрішню оцінку нашої готовності. 

Ми точно знайдемо формат виконання наших зобовʼязань і нових рекомендацій за умов повномасштабної війни. Ми вже довели свою спроможність у цих умовах. Тоді думки дипломатів зміняться.

Чи є в уряду внутрішній дедлайн вступу України в ЄС?

Такий дедлайн є. Я не хочу зараз озвучувати цифри. Дедлайн, можливо, збігатиметься з кінцем каденції Європейської комісії (каденція чинної Єврокомісії закінчується у 2024 році. – Forbes). Але більш чіткі часові рамки будуть зрозумілі на початку 2023 року. 

Я не бачу жодних передумов, щоб процес членства України в ЄС затягувався. Основні барʼєри ми вже подолали під час боротьби за кандидатство України. До кінця цього року ми вже будемо бачити наші наступні кроки щодо перемовин та приєднання до Євросоюзу. 

На саміті НАТО в Мадриді Альянс задекларував, що Росія – основна загроза. Що це у практичній площині означає для України?

Стратегія стримування Росії полягає в посиленні самого Альянсу – створенні більшої кількості груп швидкого реагування, підвищенні військової мобільності підрозділів і обладнання, посиленні флангів НАТО на кордоні з РФ, посиленні безпеки в морі. На жаль, це мало що дає Україні. Ми можемо тільки порадіти за країни НАТО, що вони нарощують свій військовий потенціал. Але це не має великого значення для завершення війни Росії в Україні. 

На початку війни рішення в Україні не могли ухвалюватися довше, ніж протягом 24 годин, тоді союзники індивідуально стали пліч-о-пліч з Україною. Величезна система координації була реалізована не в рамках НАТО, а в рамках зустрічі в Рамштайні. 

Після переговорів з Росією наприкінці березня представники української делегації говорили про те, що Україна замість НАТО може обрати інші оборонні союзи, в яких гарантами безпеки виступатимуть окремі країни, зокрема й Росія. Який шлях обрала Україна?

Матеріали по темі

У Конституції записано шлях України – це євроатлантична інтеграція. Ми вибудовували перехід війська на стандарти НАТО, ухвалили законопроєкти у сфері безпеки та оборони. В Україні один з найбільших бюджетів на сектор безпеки та оборони в Європі, як порівняти із ВВП, – це величезна база, яка посилила нас у війні з Росією. 

З політичної точки зору Україна, мʼяко кажучи, не стримувала себе, закликаючи на двох попередніх самітах НАТО виконати обіцянку 2008 року і приєднати України до Альянсу або хоча б надати Україні План дій щодо членства. Це закріплено в офіційних документах, листах, комунікації з союзниками. Але на сьогодні Україна такої відповіді не отримала. 

Від НАТО як організації консесусу щодо України немає, таке рішення прийматися не буде, його немає в жодному документі за результатом саміту. Зараз немає нічого іншого, окрім нашої улюбленої політики «відкритих дверей». Ми знаємо, що двері відкриті, просто не можемо їх знайти, в різні двері стукаємо, але весь час не туди.

Зараз ідеться про виживання держави, не час гратися в політику. Тому ми використовуватимемо будь-який формат, який дозволить не просто завершити війну, а не допустити нової війни. Створити потужну систему захисту громадян України, бо війна ведеться в першу чергу проти цивільного населення. Йдеться або про окрему угоду про ширші міжнародні гарантії безпеки, або, якщо немає готовності включати Україну до складу НАТО, лідери мають визначити формат таких гарантій. Він може бути іншим, але війна має завершитися нашою перемогою і розумінням, що в нас не буде другої, третьої української війни. 

Меседжі мають бути донесені Росії таким чином, аби там зрозуміли: це сила, військова присутність та військове стримування. 

Чи відчувається втома від війни в Україні серед партнерів на Заході? 

Є усвідомлення, що війна не завершиться завтра, як здавалося на початку. Незалежно від того, чи ряснітимуть медіа заголовками про Україну, кожен з лідерів усвідомлює, що вони не можуть собі дозволити втомитися, бо це політична слабкість. 

Кожен вечір, коли ти розумієш, що за сьогодні нічого не зробив для України, відкладає перемогу ще на один день. Союзники це розуміють, тому й ми чуємо заяви партнерів після саміту НАТО в Мадриді, після зустрічі G7, що вони будуть із нами стільки, скільки потрібно. Йдеться про постачання зброї, фінансову підтримку, приєднання до судових позовів і кримінальне засудження злочинів РФ. 

 

Матеріали по темі