29 березня українська та російська делегації провели переговори в Стамбулі. Основна увага була прикута до гарантій безпеки для України. Гарантії безпеки для України є можливим дипломатичним форматом завершення війни, заявив на брифінгу представник України Олександр Чалий. За його словами, «ключова вимога – чіткі юридично зобовʼязальні гарантії Україні, які за своїм змістом і формою мають бути аналогічними частині 5 статуту НАТО.
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Якщо Україна стане обʼєктом агресії, військового нападу або операції, вона має право впродовж трьох днів вимагати міжнародних консультацій, і якщо впродовж трьох днів ці консультації не дали ніякого результату, країни-гаранти повинні надати військову допомогу, зброю або закрити повітряний простір. Гарантії безпеки дають можливість Україні зафіксувати свій статус фактично позаблокової та безʼядерної держави у формі постійного нейтралітету, пояснив Чалий.
Серед гарантів безпеки – країни Радбезу ООН (Велика Британія, Китай, РФ, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль). Україна також пропонує зробити вільне приєднання до договору гарантій, якщо інші країни хочуть приєднатися, зазначив представник України Давид Арахамія.
«Україна не зможе розмістити жодну воєнну базу на своїй території, навчання з НАТО, підозрюю, так само заборонять. Постачання зброї у «мирний період» припиниться, а ще нам не можна буде вступати в жодні справжні військово-політичні альянси», — вважає політична аналіткиня Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Марія Золкіна.
Раніше Золкіна в матеріалі для Forbes пояснювала, чому інші оборонні союзи не можуть бути повноцінною альтернативою НАТО для України.
Аргументи за відмову від НАТО
Головний аргумент за відмову рухатися до членства в НАТО – мовляв, в Альянсі Україну не чекають, найближчими роками все одно не приймуть, то навіщо триматися за примарну перспективу членства.
На це є одразу два контраргументи.
Перший. Пробити стіну у вигляді позиції декількох країн-членів НАТО, зокрема Франції та Німеччини, можна, лише якщо наполегливо лобіювати свій інтерес стати членом Альянсу. І як би парадоксально це не звучало, але успіхи української армії у війні з Росією нас до цього тільки наближають.
Відмовитися самим від руху до НАТО – це підтвердити страхи деяких країн Заходу, що Росія має визначати: бути Україні в Альянсі чи ні. А от наполеглива протидія російській агресії перевертає цю звичну для того ж Берліна схему з ніг на голову. Відбиваємо агресію, не відступаємо від своїх стратегічних пріоритетів – значить, ми не мусимо залежати від забаганок Росії.
Другий. Така відмова не зможе бути тимчасовим тактичним кроком. Це вб’є шанси відновити будь-які перемовини про членство України в Альянсі на наступні 10–20 років. Тут і закріплений страх перед Росією гратиме роль, і непослідовність української влади, яка наполегливо добивалася членства, а згодом сама відмовилась. Та ще й так гучно відмовилася, наче цінності в членстві в НАТО взагалі немає.
Іншим аргументом на користь «непотрібності» НАТО нинішній Україні є начебто нікчемна допомога у відбитті російської агресії.
На противагу цьому треба сказати: абсолютно всі поставки зброї в Україну йдуть із країн-членів НАТО. У самого Альянсу немає власних військ, власних складів озброєння. Все це належить державам-членам. І вони це поставляють в Україну.
Обсяги цієї допомоги дійсно можуть піддаватися критиці. Наприклад, недостатність систем протиповітряної і протиракетної оборони, а також ненадання бойових літаків. Але хіба це привід перестати вимагати цих поставок? Ні. І Україна наполегливо і вже успішно добивається надання і ПВО, і ПРО, і з часом літаків. Тоді чому ж це має стати приводом для відмови від членства в Альянсі?
Ключова претензія до НАТО, звісно, в тому, що воно не закрило небо за допомогою своїх винищувачів. А згодом і самі винищувачі відмовилось постачати.
Але відмова рухатися до НАТО в принципі – дивна і зависока ціна нашого невдоволення.
Ну і ще одне: рішення в НАТО ухвалюються консенсусом. Потрібна згода всіх держав-членів. Тому логічніше було б незадоволення спрямовувати не на Альянс як такий, а на тих його членів, які не готові голосувати за сміливі кроки підтримки України.
Якщо не НАТО, то що тоді
Україні потрібні гарантії безпеки. Це – очевидно. Проблема не стільки в тому, щоб зупинити вогонь, скільки в тому, щоб російські війська були виведені з території України та було створено запобіжники від наступного нападу Росії.
Володимир Зеленський говорить про новий військовий союз U24, який невідкладно надаватиме допомогу країні-жертві зовнішньої агресії. Теоретично ідея укладення оборонних чи військово-політичних союзів між Україною та окремими союзницькими державами цілком життєздатна. На майбутнє.
Однак тут є два «але».
Перше: Росія вимагає позаблоковості України і відсутності будь-яких дієвих гарантій безпеки для нашої держави. Тому «підмінити» НАТО оборонним альянсом з Великою Британією, США, Польщею чи будь-якою іншою країною не вийде – Росія просто не погодиться визнавати це. З її точки зору, це така сама участь у якомусь безпековому блоці, як і членство в НАТО.
Друге: до завершення російсько-української війни жоден із наших союзників не надасть Україні реальних гарантій безперешкодної оборонної допомоги. А декларативні запевнення на кшталт Будапештського меморандуму нічим не врятують Україну. І не можуть бути прийнятною альтернативою.
Саме тому гратися в позаблоковість не вийде. Нам потрібні оборонні договори з чіткими гарантіями, хто, як, у який спосіб і терміни постачатиме не тільки зброю, але й контингент для відбиття російської агресії. Сьогодні немає підстав вважати, що це буде реалізовано.
А позаблоковість без поставок зброї, потужної армії, воєнних баз і співробітництва з союзниками лише пришвидшить подальше просування росіян і їхні спроби поглинути всю Україну.
Де шукати вихід
Українські переговорники і наші західні союзники мусять ухвалювати рішення з огляду на довготермінові гарантії безпеки для України і регіону. Режим припинення вогню без виведення російських військ лише дозволить їм перегрупуватися, закріпитися на тих позиціях, які вони захопили.
Реальна домовленість із Росією дипломатичним шляхом у найближчий час виглядає достатньо примарною. Тому воєнний опір має критичне значення. Кремль дійсно за декілька тижнів може цілком серйозно заговорити про припинення вогню – саме з метою зафіксувати нинішні позиції своїх військових. Але предметні поступки Росії якщо і можливі, то винятково внаслідок потужних воєнних успіхів української армії.
На цьому фоні і з дипломатичної, і з військово-політичної точки зору офіційно відмовлятися від курсу на НАТО було б стратегічною помилкою.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
