Запитує Дмитро Швець, співзасновник і головний виконавчий директор Reface
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Багатьом активним людям здається, що з часом відбуваються дивні речі. Його завжди не вистачає. З ним важко домовитися. Він не терпить зволікань, не прощає запізнень, не дає другого шансу. Час прискорює свою ходу, несеться із неймовірною швидкістю. Вичерпується, закінчується, зникає. Він незворотний, невблаганний і безжальний. Він підкорює й узалежнює. Час – тиран над людьми.
Донині не цілком зрозуміла сама його природа. Це спантеличене подивування добре висловив Августин у своїй «Сповіді», XI, 14: «Отже, що таке час? Коли ніхто не питає мене про це, я знаю, але як тільки йдеться про пояснення, я вже не знаю» (переклад Ю. Мушак). Міркування Августина – чудова ілюстрація того, як уявні очевидності заслоняють для нас далеко не очевидну суть справи.
Поетів та філософів завжди хвилювало питання: чи можна звільнитися від тиранії часу? І чи є хоч що-небудь, над чим час не владний? Нині ці питання набули цілком прагматичного сенсу: чи можна підпорядкувати собі час? Чи можна його контролювати, правильно й ефективно використовувати у своїх цілях? З’явилися спеціальні майстри, або управителі часом, разом із новою технологією – time management. Та, схоже, навіть титанічні зусилля «таймменеджерів» не здатні впоратися із катастрофічним браком часу. Які ж причини породжують гостре відчуття дефіциту часу?
Багатьом здається, що час – це засіб для «здобування» результатів. Вони обстоюють ефективне «використання» часу. Кожен часовий проміжок потрібно конвертувати у «прибуток». Але це споживчий підхід. І час мститься за таке до себе ставлення. Підвищувати ефективність можна нескінченно, а часу бракує все гостріше.
Ви зауважили, що поступове підвищення зовнішньої активності й гонитва за ефективністю призводять подеколи до внутрішнього спустошення? Дні стають подібними один на інший. Прожитий тиждень практично нічим не відрізняється від попереднього. Начебто й результати видно, але ви чомусь дедалі частіше перестаєте встигати. Втрачається щось важливе – відчуття того, що це я проживаю своє життя, що це я автор власного життя. Життя стає одновимірним. Захоплена вихором «ефективної» повсякденності, людина щораз більше стає залежною від рутини, від швидкоплинного часу. Мишовловниця захляснулася. Навіть якщо спробувати підкорити собі час за допомогою жорсткого розкладу, це не змінить ситуації. Можна стати рабом розкладу і тільки ще глибше зануритися у спустошувальну рутину.
Що протиставити споживчому ставленню до часу? Як побороти рутину? Необхідно замінити рутину правильно вибудованим ритмом.
Спробуйте перелаштувати свій день, тиждень і місяць так, аби певний часовий відрізок був не «пласким», а багатоплановим. Наприклад, ви п’єте каву у вишуканому кафе або офісі. Нехай ця філіжанка кави буде не енергетичним пальним для нових порцій ділової активності, а самодостатнім актом повноцінного проживання. Нехай поруч із філіжанкою кави опиниться якийсь цікавий журнал або книга. Блокнот, куди ви записуєте думки. Після кількох годин напруженої роботи прогуляйтеся парком, намагаючись максимально «зупинити» час. Це може бути п’ятихвилинна медитація, або кілька миттєвостей внутрішньої зосередженості. Навчіться протягом дня перемикатися на різні види діяльності. Спорт, читання, прогулянка, спілкування з близькими або друзями. Увечері запишіть найяскравіші думки і переживання у щоденник. Частіше подорожуйте, щоб отримати нові враження, нові спостереження і нові думки. І їх теж зафіксуйте в щоденнику.
У виробленні ритму є один маленький секрет: усі різноманітні види діяльності, що ви їх практикуєте, мають бути не розрізненими й хаотичними, а утворювати живу єдність. Щоб кожен момент вишиковувався в історію з продовженням. Щоб виникав кумулятивний ефект від читання, прогулянок, спілкування, подорожей, нового досвіду і переживань.
Тоді час переживатиметься по-іншому. Він почне працювати на вас. Почне з’являтися й міцніти відчуття часової наповненості і щільності. І навіть знову поринаючи в потоки ділової активності, ви не потоне в рутині. Зміниться власне природа часу – він стане вашим другом і помічником. Він перетвориться на горизонт вашого внутрішнього розвитку, простір здійснення вашої особистісної історії.
Августин (XI, 27) приходить до простої, але дуже важливої думки: «В тобі, душе моя, я відміряю час». Вилаштуваний вами ритм почне поступово перетворювати часову розпорошену неуважливість, розрізненість і хаотичність на зосередженість, цілісність і порядок. Тоді зовнішня інтенсивність буде посилена внутрішньою. І ваші стосунки згодом стануть стосунками свободи, а не рабської залежності.
Людині бракує часу, бо вона ще не знайшла свою внутрішню цілісність. Якщо шукати успіх тільки зовні, якщо його вимірювати тільки кількісно, часу ніколи не вистачить (адже завжди можна «ще» і «більше»). Але якщо вчитися бути цілісним і заповнювати зовнішній успіх внутрішнім, час від нас нікуди не дінеться…
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
