Зима наближається. Вже мало хто вірить, що війна з Росією закінчиться за лічені місяці. Протистояння такого масштабу потребує швидких, невитончених рішень тут і зараз.
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Спеціальний воєнний номер Forbes до Дня Незалежності
Цей матеріал із спеціального воєнного номеру Forbes до Дня Незалежності. Придбати його можна за цим посиланням. Редакція ставила за мету зробити об’єктивний зріз українського бізнесу, економіки, держави на шостому місяці війни. У номері ми віддаємо шану жертвам російського вторгнення.
Але вже сьогодні маємо тримати в полі зору два набори проблем, із якими обов’язково зіткнемося. З одним – після перемоги (умовно «післязавтра»), з другим – завтра, коли вирішуватимемо, звідки брати ресурси на продовження війни.
Почнімо із післязавтра. Україна, яка і перед війною була найбіднішою країною Європи, зазнає колосальних втрат – людських, інфраструктурних, фінансових. Виробництво цього року скоротиться на 30–40%. Економіка втратить мільйони робочих місць. Через інфляцію і девальвацію ті, хто збереже роботу, стануть удвічі, втричі біднішими, ніж до війни.
Україна не повернеться на траєкторію, з якої агресор збив нас уранці 24 лютого. Коли ми переможемо, нас буде менше: десятки тисяч загиблих, мільйони біженців, котрі залишили власні домівки і країну. Подвійний удар дефемінізації та деювенізації через еміграцію жінок і дітей. Менше людей – менше талантів, ідей, компаній.
Ми будемо біднішими: із тисячами зруйнованих підприємств, десятками тисяч розбомблених одиниць нерухомості – житлової, адміністративної, інфраструктурної. Фінансовий сектор нестиме тягар поганих активів і великого державного боргу. Від того, наскільки швидко і якісно ми зможемо залучити ресурси на відновлення, залежить, чи зможе Україна утримати кваліфіковані кадри, попит на які з боку зруйнованої промисловості буде набагато меншим від довоєнного.
Нам не залишиться нічого, окрім як перевинайти себе. Але для того, щоб зіткнутися із велетенськими проблемами мирного часу, нам потрібно перемогти. А перемога залежить від рішень, які буде прийнято завтра.
Підвалини повоєнної України закладатимуться восени, коли державі доведеться визначити, де і як залучати ресурси на продовження війни, що може тривати роками. Союзники продовжать нам допомагати, але, як ми вже знаємо, ця допомога буде обмеженою. Незважаючи на неоціненний внесок України у захист світової безпеки, реалії політичного процесу в західних демократіях примушують нас шукати внутрішні резерви, спиратися на власні сили.
Восени ми маємо сформулювати українську філософію тривалої, виснажливої війни. Від цього залежить, в якому стані – з якими правилами, стимулами, структурами – ми підійдемо до нового старту.
Я бачу дві альтернативи. Перша: як зазвичай буває у війнах такого штибу, мобілізуючи ресурси, держава «розбухає». Націоналізація, підвищення податків усюди, де тільки можна, розростання бюрократичного апарату, нормування, регулювання і, як наслідок, розквіт чорного ринку, неформальних зв’язків, тіньових операцій, тобто суцільної економічної короткозорості. З таким багажем проблеми післязавтра розв’язувати буде дуже складно.
Друга альтернатива – концентрація держави там, де вона дійсно може буде ефективною. Тимчасове підвищення податків і в цьому сценарії виглядає майже невідворотним. Але нові правила мають бути простими і поширюватися на всіх. Податковий маневр може включати підвищення непрямих податків на споживання (акцизи, ПДВ) та зниження прямих податків (на дохід), що має передбачати покращення їхніх зборів.
Доки не запрацює нова модель виробництва, орієнтованого на експорт до Європи, гривня продовжить знецінюватись, і фінансова влада має прийняти це як даність, відмовившись від спалення резервів заради утримання ефемерного «номінального якоря».
Масивні закупівлі для ЗСУ за зрозумілими правилами можуть стати великим поштовхом для існуючих і навіть ще не створених підприємств. Від багатьох підприємців я чув про ідею економічного союзу з Польщею, східні регіони якої перетворюються на промисловий тил української бізнесу, де можна працювати, не чекаючи «прильотів».
Економіка воєнного часу відкриває простір для багатьох неконвенційних рішень. Військові, бізнес, громадяни не просто готові з розумінням ставитися до експериментів, вони їх потребують. Головне – зберегти консенсус перших шістьох місяців війни: кожен віддає для перемоги скільки може і чекає від держави, що тягар буде розподілено справедливо.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
