Україна стає проблемною для людей, яким критична безпека, проте вона може залишатися цікавою для тих, хто цінує свободи та нормально сприймає ризики. Щоб привабити таких людей, в Україні має запрацювати економіка «Дикого поля». В чому її ефективність, розповідає економіст Дмитро Боярчук
Опитування показують, що близько половини громадян будуватимуть своє життя в інших країнах, якщо в Україні ситуація залишатиметься нестабільною, а це базовий сценарій найближчих місяців і, можливо, років.
Чи є можливість втримати людей, які не хочуть, щоб їхні діти росли під обстрілами і щоденними повітряними тривогами? Додати впевненості могли б обіцянки держави щодо надання всіх соціальних гарантій вимушеним мігрантам чи щодо неминучого економічного відновлення після війни. Але говорити про це впевнено неможливо. З таким сусідом надати гарантії безпеки не може ніхто.
Ризик масового відтоку працездатних людей з України
Це питання №1 при формуванні майбутньої економічної політики.
Центр інтересів для сотень тисяч сімей перемістився за кордон. Будинкові чати, батьківські чати в школах стали мережею соціальних зв’язків за кордоном. Якщо до війни переїзд до іншої країни означав втрату соціалізації і необхідність «з нуля» вмонтовуватися в нове суспільство, то зараз левова частина соціальних зв’язків мігрувала разом із мільйонами вимушених переселенців.
Інтеграція в нових країнах відбувається за прискореною програмою. Заборона на виїзд чоловіків дещо стримує цей процес і створює оманливе враження, що не все так погано, але це не назавжди.
Неминучість, яка чекає українську економіку після зняття заборони на перетин кордону військовозобов’язаним, – це шок зарплат. Середня валова зарплата в Польщі у 2021-му році була більше $1400 на місяць, в Україні до війни – близько $500.
Мільйони українців, чиї сім’ї за час війни почали освоюватися на Заході, усвідомлять, що за свої кваліфікації вони можуть отримувати значно вищі зарплати. Якщо раніше це була реальність здебільшого для заходу країни, то сьогодні у кожного українця знайдеться знайомий чи рідний, який підкаже, як можна знайти роботу та освоїтися в тій же Польщі чи Німеччині.
Як державі повертати людей?
Якою має бути економічна політика, у разі якщо жінки з дітьми не поспішатимуть повертатися, а чоловіки розумітимуть, що сім’я вже освоїлася на новому місці і там можна заробляти більше, ніж навіть до війни в Україні?
Економічна наука каже, що високих зарплат (тобто високої продуктивності праці) можна досягти лише інвестиціями в технології. А технології приходять тільки туди, де є економічні свободи і «залізобетонний» захист прав власності та верховенства права.
Можна зробити ставку на післявоєнну відбудову, коли в країну будуть заходити сотні мільярдів інвестицій і ці гроші через субпідряди розтікатимуться по економіці та створюватимуть заробітки для всіх. Але якщо питання безпеки не буде вирішеним, центр економічних інтересів для сотень тисяч сімей буде на Заході. А чоловіки приїжджатимуть на заробітки до України вахтовим методом.
Ще до війни головним жахом для макроекономістів був час, коли сім’ї заробітчан, яким приходили багатомільярдні валютні перекази ($15 млрд у 2021 році), переїдуть до своїх чоловіків за кордон. Так от: цей час настав.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що соціальні зобов’язання, які й до війни були неспівмірні з економічними можливостями, ще більше зростуть внаслідок війни. Пенсіонери нікуди не поїдуть, а інвалідів та ветеранів війни буде багато. Усі вони потребуватимуть виплат із бюджету. Тобто кількість тих, хто працює, заробляє й наповнює бюджет своїми податками, зменшиться, а кількість тих, хто претендуватиме на бюджетні виплати, зросте. Бути платником податків в Україні і до цього було непросто, а в нових умовах це може стати надскладним завданням. Колективний Захід також не візьме на себе зобов’язання оплачувати державні соціальні зобов’язання довічно.
Не надто заможна, проте безпечна країна, де навіть терактів як таких ніколи не було, перетвориться на зону підвищеного ризику. І такий стан справ може тривати роками.
Україна стає проблемною для людей, яким критична безпека та соціальний захист, проте вона може залишатися цікавою для людей, які цінують свободи (у тому числі економічні) та нормально сприймають ризики. Саме на таких людей повинна бути спрямована основна увага економічної політики.
Компенсацією для людей, готових нести ризики війни, стане можливість вільно, без «допомоги чиновників» заробляти у зоні підвищеного ризику, якою стала Україна. Формула «Дикого Заходу» чи «Дикого поля», що полягає у вільному полюванні та вільному заселенні земель в обмін на готовність ризикувати життям та майном, може стати тією основою, яка дасть поштовх стійкому економічному розвитку в умовах постійної загрози зі Сходу.
«Дикий Захід» чи «Дике поле» – це дуже спрощена візія майбутнього на фоні існування досвіду Ізраїлю. Проте схематично ця формула повинна давати чітке уявлення, саме завдяки якій економічній політиці можна заселити спустошені території упродовж прийдешніх років.
Чим наповнювати і як втілювати економічну політику «Дикого поля»?
Перший напрямок – обмежити всеохопну владу чиновників. Впливовість українських можновладців базується на відсутності верховенства законів. Замість чітких правил гри та невідворотності покарання в нас діє громіздкий держапарат, заточений на тотальний контроль. Причому цей контроль ніяк не запобігає масштабним корупційним схемам, але для законослухняних громадян створює зайві клопоти.
Нести ризики для свого життя, майна та інвестицій та ще й справлятися з бюрократичною системою – це несумісні речі. Тому перехід на фундамент невідворотності покарання (замість тотального контролю), кропітка робота з переглядом державних функцій, їх автоматизацією та філігранним вирізанням усього зайвого – це і зменшення витрат на держапарат, і спрощення життя для законослухняних громадян.
Другий напрямок – це звільнення підприємців від надлишкових соціальних обтяжень. Саме так, не збільшення соціальних гарантій, а їх розумна оптимізація.
Такий підхід буде непопулярний в охопленому соціалістичними ідеями українському суспільстві, проте через масштабну міграцію конкуренція за працівників за будь-яких умов буде високою. Це означає, що підприємці будуть змушені без нагадування пропонувати гарні умови праці тим, хто готовий залишитися.
Якщо необхідність пропонувати високу зарплатню буде обтяжуватися низкою різних соціальних зобов’язань, що зараз передбачає трудове законодавство, то бажаючих щось створювати за рахунок своїх приватних інвестицій у таких екстремальних умовах буде небагато.
Менше соціальних зобов’язань, більше ринкових свобод – це те, що вимагатиме нова економічна реальність в Україні. І спрощене трудове законодавство – це лише один із багатьох елементів.
Третій напрямок – це підвищення якості міграційної політики. Ми за інерцією рефлектуємо на тему повернення українців. Проте наших співгромадян радо приймають у західних країнах і активно інтегрують. Українці – це якісна робоча сила, яку хочуть бачити в себе багато європейських країн, і вони активно за нас конкурують. Дуже багато українців неминуче поїдуть, ніяка влада з цим нічого не вдіє, і їх потрібно буде заміщати мігрантами з третіх країн. Інтеграція в ЄС передбачає вільний рух робочої сили врешті-решт.
США сформувались як так званий melting pot of nations (плавильний казан народів), протягом сотень років залучаючи до себе мігрантів з усього світу. В поточних умовах нам потрібно бути до цього готовими, із розумінням, які запобіжники повинні виставлятися для збереження і наших культурних цінностей, і наших політичних досягнень. Очевидно, що наша перемога спричинить багато проблем і в Росії, і в Білорусі. Потік трудових мігрантів із цих країн буде йти не тільки в розвинені країни.
Важко зараз сприймати будь-що російське, однак потік росіян та білорусів буде наростати по мірі нашого економічного відновлення. Україні потрібно готуватися до цієї неминучості вже зараз, щоб мігранти з недружніх країн допомогли відновитися економічно, але при цьому не принесли повзучу міграцію «руського міру».
Головне сьогодні – необхідність усвідомити, що минуле не повернеться, і для виживання країни критично важливо перейти на радикально інші принципи існування держави. Для цього потрібна нова філософія економічної політики.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
