58% офісних співробітників в Україні жертвують особистим життям і вільним часом на користь роботи. Кожен четвертий звинувачує у цьому роботодавця. COVID-пандемія тільки посилила цю тенденцію: можливість бути завжди на зв'язку перетворюється на обов'язок.
У робочі чати компанії «Арсенал Страхування» нерідко після опівночі приходять повідомлення на кшталт «Не можу тримати в собі цю ідею до ранку, є тут хтось?».
Керуючий партнер компанії Марина Авдєєва, незважаючи на правило уникати листувань у неробочий час, дивиться на це поблажливо. Вона сама доступна для колег не менше 16 годин на добу, працює у відпустці і вважає, що ділити дні на робочі та вихідні – «пережиток минулого».
«Світ пішов онлайн, тепер можна працювати з будь-якої точки світу, проводити зустрічі в Zoom і вирішувати будь-які питання у чатах», – говорить вона. Погляди Авдєєвої – відображення нової реальності за назвою «гіперпідключення», де співробітники завжди в межах досяжності і завжди знаходяться на своїх робочих місцях.
Експерти в сфері HR стверджують: такий режим – неважливо, з власної ініціативи або на вимогу керівництва – одна з головних причин емоційного вигоряння. ВООЗ описує його як синдром, викликаний хронічним стресом на роботі, і включає до оновленого варіанту Міжнародної класифікації хвороб (він набуде чинності з 2022 року).
Марина Авдєєва, керуючий партнер компанії «Арсенал Страхування» Фото з особистого архіву
За даними досліджень, 58% офісних співробітників в Україні жертвують особистим життям і вільним часом на користь роботи. Кожен четвертий звинувачує у цьому роботодавця.
COVID-пандемія тільки посилила цю тенденцію: можливість бути завжди на звʼязку перетворюється на обовʼязок. «Прокинувся, включив компʼютер, не помітив, як настав вечір, і забувсь, що у тебе є сімʼя та свої плани», – каже Уляна Мороховська, керівник українського офісу міжнародної агенції з пошуку та оцінки керівників EMA Partners International. – Витримувати межу між роботою та особистим життям сьогодні – головний челендж».
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Від вигоряння до вигоряння
Після введення карантину менеджеру з корпоративних комунікацій «JTI Україна» Ганні Лакштановій доводилося бути на звʼязку з колегами по 12–13 годин на добу. «Було відчуття роботи нон-стоп», – згадує вона.
Коли стало зрозуміло, що з цим на віддаленці зіткнулась більшість співробітників, керівництво вжило заходів: організували вебінари, розʼяснили, як використовувати корпоративні платформи для звʼязку, спілкуватися в MS Teams і не вигоріти на роботі та у сімʼї. Також директори компанії стали більше уваги приділяти неформальному спілкуванню, влаштовуючи live-talk і tea-party в Zoom, подаючи приклад work-life balance.
У результаті вже через місяць весь колектив компанії повернувся до «докарантинного» режиму, коли зустрічі плануються заздалегідь, а робочий день триває не більше за 8 годин. «Ми нещодавно провели дослідження: показники ефективності не постраждали, а рівень залученості 91% – вище, ніж до переходу на віддаленку», – говорить Марія Бондаренко, менеджер із розвитку талантів та інновацій «JTI Україна», розпаковуючи коробку з горішками і медом – подарунок від компанії, який доставили додому кожному співробітнику.
Засновниця агентства Facilitation Park, коуч Тамара Сухенко каже, що в Україні набагато більше компаній з іншим стилем управління, коли директор може зателефонувати о третій годині ночі, тому що знаходиться в іншому часовому поясі і йому так зручно. Або оштрафувати на $50 за відсутність вчасної відповіді на дзвінок. На тренінгах Сухенко учасники часто піднімають питання: як нормувати ділове онлайн-спілкування або хоча би встановити «червоні лінії»?
Анна Лакштанова, менеджер з корпоративних комунікацій «JTI Україна» Фото з особистого архіву
Погіршує ситуацію той факт, що українці тільки починають виховувати культуру турботи про себе, часто їм складно відстоювати свої кордони. «Ми як фенікси, живемо від вигоряння до вигоряння», – жартує бізнес-тренер і практикуючий психолог Галина Сасіна.
Обовʼязок завжди бути на звʼязку не завжди навʼязується ззовні. Багато хто самі вважають, що готовність відгукуватися на робочі завдання 24/7 робить їх більш продуктивними. Все навпаки: знаходячись постійно на звʼязку, співробітники жертвують якістю роботи за рахунок швидкості реакції. Рішення стають менш зваженими і точними. Щоб бути продуктивними, потрібно зосередити всю увагу на одному завданні. «Багатозадачність мозку – це міф», – говорить експерт.
Гіперпідключення часто супроводжує тривога і злість, а це – вірний шлях до депресії і вигоряння. Для бізнесу це – дорога ціна. Згідно з дослідженням, «вигоряючі» співробітники на 63% частіше просять лікарняний і на 23% частіше опиняються у лікарні. Вони в 2,6 раза частіше шукають іншу роботу.
Психолог центру практичної психології «Галатея» Людмила Кухтіна запевняє, що в перспективі наслідки ще серйозніші: знижується рівень розвитку співробітників у цілому. Вони обмежуються реактивними діями і стають нездатні до проактивних. «Реагуючи на кожен сигнал, ми звертаємося до базового почуття страху (втрати, безпеки), і тоді не ми контролюємо своє життя, а наш страх починає керувати нами, – пояснює психолог. – Ми перетворюємося на собак Павлова».
Закони нової етики
Проте, сьогодні як ніколи від співробітників потрібна багатозадачність. «Ти робиш свою роботу, паралельно відповідаєш у месенджер і береш участь у Zoom-конференції. Немає можливості тепер сказати «я зайнятий»: відповісти у чаті – секунда справи. Люди повинні бути за своєю натурою дуже швидкими», – каже Авдєєва.
Вона визнає: є ті, хто не здатний витримати такий ритм, а є ті, хто зривається раптово. Запорукою підвищеної продуктивності, залучення і віддачі Авдєєва вважає правильне управління людським ресурсом.
Багато європейських компаній усвідомили згубний вплив гіперпідключеності співробітників на бізнес і ведуть з нею цілеспрямовану боротьбу. Один з останніх кейсів – компанія у сфері охорони здоровʼя Vynamic і її політика «zzzMail», за якою працівники не відправляють листи колегам з 22:00 до 6:00 в будні, а також у вихідні. Термінові повідомлення залишають на електронній пошті. Задоволеність співробітників умовами праці зросла до 90%.
З іншого боку, гіперпідключеність відкриває нові можливості для бізнесу. «Раніше потрібно було заздалегідь шукати «виходи» на потрібних людей, а зараз цілком нормально написати будь-якій людині у месенджер і вирішити питання за лічені хвилини. Мені це подобається», – каже Авдєєва, яка давно відмовилася від електронної пошти, вважаючи за краще послуговуватись Telegram, WhatsApp, Messenger Facebook.
З цієї ж причини Андрій Худо, співзасновник ресторанного холдингу !FEST, майже не використовує телефонний звʼязок. Важливе листування він веде через електронну пошту, а поточні завдання вирішує у месенджерах, які перевіряє у перервах між зустрічами. Кожне повідомлення він автоматично фільтрує за ступенем важливості і терміновості та або відповідає відразу, або відкладає на вечір, виділяючи для відповідей 30 хвилин. «У мене правило у бізнесі – я завжди намагаюся на серйозні проєкти брати до 48 годин на відповідь, на менш серйозні відповідати в рамках 24 годин», – говорить він.
Схожих принципів нового ділового етикету дотримується і член наглядової ради АТ «Фармак», засновник освітнього проєкту Kontora Pi Петро Чернишов, який упевнений: майже завжди краще написати, ніж подзвонити, і перевіряє чати раз на дві годині, пошту – двічі на день. «Частіше не хочу – боюся стати рабом, – зізнається він. – Особливо засмоктує Twitter».
Нова етика диктує інші правила комунікації. Навіть якщо необхідно бути на звʼязку 24/7, важливо дотримуватися культури спілкування. «Це означає, що я не пишу колезі у месенджері «Привіт, ти тут?», а відразу окреслюю прохання і дедлайн для відповіді», – рекомендує Сасіна.
Чернишов розповідає, що у них у компанії є внутрішня система Workplace, куди співробітники пишуть пости про статусі проєктів, а також обмінюються повідомленнями. Туди можна писати і чекати на відповідь і вдень, і вночі. В інші месенджери – ні.
Авдєєва розробила для себе ряд правил для раціонального онлайн спілкування всередині компанії, які допомагають економити час. Вона вирішує завдання, спілкуючись не персонально з кожним, а обʼєднуючи їх у чати за проєктною або функціональною ознакою. Водночас використовує короткі розмовні формулювання, без «корпоративних формальностей», не надсилає в чат голосові і відео- повідомлення, а Zoom-конференції завжди проводить із модератором, який заздалегідь планує черговість.
Галина Сасіна, бізнес-тренер і практикуючий психолог. Фото з особистого архіву
Такі корпоративні правила – підмога для тих, кому складно самостійно провести межу між особистим життям і роботою. Але вміти подбати про себе самому – вкрай важлива навичка для сучасної людини. Сухенко наводить як приклад італійців, у яких «війна війною, а обід за розкладом». «Рівно о 12.30 починається обідня перерва. Навіть якщо у цей момент люди знаходяться на важливій зустрічі, вони перервуться, підуть на обід, повернуться о 15.00 і продовжать».
Сухенко також практикує «інформаційний детокс»: кілька разів на день переводить смартфон на режим «в польоті» і відключається від зовнішнього світу. «Закриваючи канал комунікації із зовнішнім світом, ми починаємо чути себе», – каже вона.
Цей підхід також до вподоби Андрію Худо. «Я, коли залишаю телефон на 1–2 дні, відчуваю себе дуже кайфово: я спокійніший, розслаблений, менше тривог, мене на філософію пробиває!», – ділиться досвідом бізнесмен.
Він не бачить причин бути на звʼязку 24/7, коли системні процеси вибудовані і налагоджені, більш того, вважає, що не можна замикати все на собі. Худо заохочує менеджмент бути самостійним, хай навіть ціною помилкових рішень. «Якщо ти тримаєш все сам, ти супергерой, якщо у якийсь момент ти втомишся або захворієш, все розвалиться», – пояснює він свою позицію.
Такий підхід психологи називають «розслабленим контролем» і пропонують вдосконалювати цю навичку разом із толерантністю до невизначеності. «Потрібно зрозуміти: стабільності більше не існує. Ми перейшли до стану хвиль, усі повинні стати серферами: осідлати хвилю психологічно, економічно, фізично», – каже Кухтіна.
Генеральний директор ІМК, однієї з найбільших аграрних компаній України, Алекс Ліссітса вважає, що на вершині управлінської драбини менеджер не може собі дозволити бути поза зоною доступу. Навіть у відпустці не випускає повністю управління з рук. «Я дуже люблю свій бізнес, – каже він. – Це як із дитиною: я не можу залишити його без нагляду».
За його словами, у сільському господарстві, де висока сезонність і є 8 центральних місяців для роботи, працівники не можуть влаштовувати інформаційний детокс – це недозволена розкіш. «Не можна з ранку попрацювати, а потім залишити трактор у полі, або не подоїти корову і піти», – жартує він.
Чернишов теж вважає, що, ставши керівником, людина втрачає право на work-life balance і повинна бути доступна завжди. Більш того, він вважає недоречним говорити про work-life balance, поки країна не досягла економічного процвітання. «Беремо приклад з Китаю та інших країн Азії – там всі працюють 24/7 і не скаржаться. Європу будемо наслідувати, коли наш рівень життя до їхньому наблизиться».
Схоже, ми вже живемо в реальності, де межа між поняттями «робота», «відпустка» і «особистий час» остаточно стерта. Однак і у цьому світі можна бути і продуктивним, і щасливим. Якщо вибудувати свій особистий баланс.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
