Можливість бути завжди на зв'язку перетворюється на обов'язок. Як виживати в епоху гіперпідключеності

У робочі чати компанії «Арсенал Страхування» нерідко після опівночі приходять повідомлення на кшталт «Не можу тримати в собі цю ідею до ранку, є тут хтось?».

Керуючий партнер компанії Марина Авдєєва, незважаючи на правило уникати листувань у неробочий час, дивиться на це поблажливо. Вона сама доступна для колег не менше 16 годин на добу, працює у відпустці і вважає, що ділити дні на робочі та вихідні – «пережиток минулого».

«Світ пішов онлайн, тепер можна працювати з будь-якої точки світу, проводити зустрічі в Zoom і вирішувати будь-які питання у чатах», – говорить вона. Погляди Авдєєвої – відображення нової реальності за назвою «гіперпідключення», де співробітники завжди в межах досяжності і завжди знаходяться на своїх робочих місцях.

Експерти в сфері HR стверджують: такий режим – неважливо, з власної ініціативи або на вимогу керівництва – одна з головних причин емоційного вигоряння. ВООЗ описує його як синдром, викликаний хронічним стресом на роботі, і включає до оновленого варіанту Міжнародної класифікації хвороб (він набуде чинності з 2022 року).

За даними досліджень, 58% офісних співробітників в Україні жертвують особистим життям і вільним часом на користь роботи. Кожен четвертий звинувачує у цьому роботодавця.

COVID-пандемія тільки посилила цю тенденцію: можливість бути завжди на звʼязку перетворюється на обовʼязок. «Прокинувся, включив компʼютер, не помітив, як настав вечір, і забувсь, що у тебе є сімʼя та свої плани», – каже Уляна Мороховська, керівник українського офісу міжнародної агенції з пошуку та оцінки керівників EMA Partners International. – Витримувати межу між роботою та особистим життям сьогодні – головний челендж».

Від вигоряння до вигоряння

Після введення карантину менеджеру з корпоративних комунікацій «JTI Україна» Ганні Лакштановій доводилося бути на звʼязку з колегами по 12–13 годин на добу. «Було відчуття роботи нон-стоп», – згадує вона.

Коли стало зрозуміло, що з цим на віддаленці зіткнулась більшість співробітників, керівництво вжило заходів: організували вебінари, розʼяснили, як використовувати корпоративні платформи для звʼязку, спілкуватися в MS Teams і не вигоріти на роботі та у сімʼї. Також директори компанії стали більше уваги приділяти неформальному спілкуванню, влаштовуючи live-talk і tea-party в Zoom, подаючи приклад work-life balance.

У результаті вже через місяць весь колектив компанії повернувся до «докарантинного» режиму, коли зустрічі плануються заздалегідь, а робочий день триває не більше за 8 годин. «Ми нещодавно провели дослідження: показники ефективності не постраждали, а рівень залученості 91% – вище, ніж до переходу на віддаленку», – говорить Марія Бондаренко, менеджер із розвитку талантів та інновацій «JTI Україна», розпаковуючи коробку з горішками і медом – подарунок від компанії, який доставили додому кожному співробітнику.

Засновниця агентства Facilitation Park, коуч Тамара Сухенко каже, що в Україні набагато більше компаній з іншим стилем управління, коли директор може зателефонувати о третій годині ночі, тому що знаходиться в іншому часовому поясі і йому так зручно. Або оштрафувати на $50 за відсутність вчасної відповіді на дзвінок. На тренінгах Сухенко учасники часто піднімають питання: як нормувати ділове онлайн-спілкування або хоча би встановити «червоні лінії»?

Погіршує ситуацію той факт, що українці тільки починають виховувати культуру турботи про себе, часто їм складно відстоювати свої кордони. «Ми як фенікси, живемо від вигоряння до вигоряння», – жартує бізнес-тренер і практикуючий психолог Галина Сасіна.

Обовʼязок завжди бути на звʼязку не завжди навʼязується ззовні. Багато хто самі вважають, що готовність відгукуватися на робочі завдання 24/7 робить їх більш продуктивними. Все навпаки: знаходячись постійно на звʼязку, співробітники жертвують якістю роботи за рахунок швидкості реакції. Рішення стають менш зваженими і точними. Щоб бути продуктивними, потрібно зосередити всю увагу на одному завданні. «Багатозадачність мозку – це міф», – говорить експерт.

Гіперпідключення часто супроводжує тривога і злість, а це – вірний шлях до депресії і вигоряння. Для бізнесу це – дорога ціна. Згідно з дослідженням, «вигоряючі» співробітники на 63% частіше просять лікарняний і на 23% частіше опиняються у лікарні. Вони в 2,6 раза частіше шукають іншу роботу.

Психолог центру практичної психології «Галатея» Людмила Кухтіна запевняє, що в перспективі наслідки ще серйозніші: знижується рівень розвитку співробітників у цілому. Вони обмежуються реактивними діями і стають нездатні до проактивних. «Реагуючи на кожен сигнал, ми звертаємося до базового почуття страху (втрати, безпеки), і тоді не ми контролюємо своє життя, а наш страх починає керувати нами, – пояснює психолог. – Ми перетворюємося на собак Павлова».

Закони нової етики

Проте, сьогодні як ніколи від співробітників потрібна багатозадачність. «Ти робиш свою роботу, паралельно відповідаєш у месенджер і береш участь у Zoom-конференції. Немає можливості тепер сказати «я зайнятий»: відповісти у чаті – секунда справи. Люди повинні бути за своєю натурою дуже швидкими», – каже Авдєєва.

Вона визнає: є ті, хто не здатний витримати такий ритм, а є ті, хто зривається раптово. Запорукою підвищеної продуктивності, залучення і віддачі Авдєєва вважає правильне управління людським ресурсом.

Багато європейських компаній усвідомили згубний вплив гіперпідключеності співробітників на бізнес і ведуть з нею цілеспрямовану боротьбу. Один з останніх кейсів – компанія у сфері охорони здоровʼя Vynamic і її політика «zzzMail», за якою працівники не відправляють листи колегам з 22:00 до 6:00 в будні, а також у вихідні. Термінові повідомлення залишають на електронній пошті. Задоволеність співробітників умовами праці зросла до 90%.

З іншого боку, гіперпідключеність відкриває нові можливості для бізнесу. «Раніше потрібно було заздалегідь шукати «виходи» на потрібних людей, а зараз цілком нормально написати будь-якій людині у месенджер і вирішити питання за лічені хвилини. Мені це подобається», – каже Авдєєва, яка давно відмовилася від електронної пошти, вважаючи за краще послуговуватись Telegram, WhatsApp, Messenger Facebook.

З цієї ж причини Андрій Худо, співзасновник ресторанного холдингу !FEST, майже не використовує телефонний звʼязок. Важливе листування він веде через електронну пошту, а поточні завдання вирішує у месенджерах, які перевіряє у перервах між зустрічами. Кожне повідомлення він автоматично фільтрує за ступенем важливості і терміновості та або відповідає відразу, або відкладає на вечір, виділяючи для відповідей 30 хвилин. «У мене правило у бізнесі – я завжди намагаюся на серйозні проєкти брати до 48 годин на відповідь, на менш серйозні відповідати в рамках 24 годин», – говорить він.

Схожих принципів нового ділового етикету дотримується і член наглядової ради АТ «Фармак», засновник освітнього проєкту Kontora Pi Петро Чернишов, який упевнений: майже завжди краще написати, ніж подзвонити, і перевіряє чати раз на дві годині, пошту – двічі на день. «Частіше не хочу – боюся стати рабом, – зізнається він. – Особливо засмоктує Twitter».

Нова етика диктує інші правила комунікації. Навіть якщо необхідно бути на звʼязку 24/7, важливо дотримуватися культури спілкування. «Це означає, що я не пишу колезі у месенджері «Привіт, ти тут?», а відразу окреслюю прохання і дедлайн для відповіді», – рекомендує Сасіна.

Чернишов розповідає, що у них у компанії є внутрішня система Workplace, куди співробітники пишуть пости про статусі проєктів, а також обмінюються повідомленнями. Туди можна писати і чекати на відповідь і вдень, і вночі. В інші месенджери – ні.

Авдєєва розробила для себе ряд правил для раціонального онлайн спілкування всередині компанії, які допомагають економити час. Вона вирішує завдання, спілкуючись не персонально з кожним, а обʼєднуючи їх у чати за проєктною або функціональною ознакою. Водночас використовує короткі розмовні формулювання, без «корпоративних формальностей», не надсилає в чат голосові і відео- повідомлення, а Zoom-конференції завжди проводить із модератором, який заздалегідь планує черговість.

Такі корпоративні правила – підмога для тих, кому складно самостійно провести межу між особистим життям і роботою. Але вміти подбати про себе самому – вкрай важлива навичка для сучасної людини. Сухенко наводить як приклад італійців, у яких «війна війною, а обід за розкладом». «Рівно о 12.30 починається обідня перерва. Навіть якщо у цей момент люди знаходяться на важливій зустрічі, вони перервуться, підуть на обід, повернуться о 15.00 і продовжать».

Сухенко також практикує «інформаційний детокс»: кілька разів на день переводить смартфон на режим «в польоті» і відключається від зовнішнього світу. «Закриваючи канал комунікації із зовнішнім світом, ми починаємо чути себе», – каже вона.

Цей підхід також до вподоби Андрію Худо. «Я, коли залишаю телефон на 1–2 дні, відчуваю себе дуже кайфово: я спокійніший, розслаблений, менше тривог, мене на філософію пробиває!», – ділиться досвідом бізнесмен.

Він не бачить причин бути на звʼязку 24/7, коли системні процеси вибудовані і налагоджені, більш того, вважає, що не можна замикати все на собі. Худо заохочує менеджмент бути самостійним, хай навіть ціною помилкових рішень. «Якщо ти тримаєш все сам, ти супергерой, якщо у якийсь момент ти втомишся або захворієш, все розвалиться», – пояснює він свою позицію.

Такий підхід психологи називають «розслабленим контролем» і пропонують вдосконалювати цю навичку разом із толерантністю до невизначеності. «Потрібно зрозуміти: стабільності більше не існує. Ми перейшли до стану хвиль, усі повинні стати серферами: осідлати хвилю психологічно, економічно, фізично», – каже Кухтіна.

Генеральний директор ІМК, однієї з найбільших аграрних компаній України, Алекс Ліссітса вважає, що на вершині управлінської драбини менеджер не може собі дозволити бути поза зоною доступу. Навіть у відпустці не випускає повністю управління з рук. «Я дуже люблю свій бізнес, – каже він. – Це як із дитиною: я не можу залишити його без нагляду».

За його словами, у сільському господарстві, де висока сезонність і є 8 центральних місяців для роботи, працівники не можуть влаштовувати інформаційний детокс – це недозволена розкіш. «Не можна з ранку попрацювати, а потім залишити трактор у полі, або не подоїти корову і піти», – жартує він.

Чернишов теж вважає, що, ставши керівником, людина втрачає право на work-life balance і повинна бути доступна завжди. Більш того, він вважає недоречним говорити про work-life balance, поки країна не досягла економічного процвітання. «Беремо приклад з Китаю та інших країн Азії – там всі працюють 24/7 і не скаржаться. Європу будемо наслідувати, коли наш рівень життя до їхньому наблизиться».

Схоже, ми вже живемо в реальності, де межа між поняттями «робота», «відпустка» і «особистий час» остаточно стерта. Однак і у цьому світі можна бути і продуктивним, і щасливим. Якщо вибудувати свій особистий баланс.