Відповідь видавця Forbes Ukraine Артура Ґранца на сюжет «Карти.Гроші.Офіс президента» від Bihus.Info
Купуйте річну передплату на 6 журналів Forbes Ukraine зі змістовними матеріалами, рейтингами та аналітикою від 1 350 грн.
Чотири роки тому я опублікував колонку «Ціна репутації, або Хто в Україні захищає інвесторів від дискредитаційних атак». Я писав про те, що, на жаль, в Україні легко зіпсувати або навіть знищити репутацію людини без жодних підстав чи доказів.
Відтоді я не раз ставав об’єктом інформаційних атак з боку анонімних Telegram-каналів. Але не бачив сенсу вступати в полеміку з «працівниками невидимого фронту».
Цього разу неправду про мене поширюють журналісти, які для всіх притомних людей асоціюються з незалежністю та стандартами об’єктивності, – редакція Bihus.Info. На жаль, рівень їхніх матеріалів виявився не вищим, а (поклавши руку на серце) навіть нижчим, ніж в анонімних інформаційних смітниках.
Одне – відпрацьовувати замовлення, навалюючи гори брехні, інше – маскувати відсутність фактів багатозначними паузами та притягнутими за вуха звинуваченнями. Перше – це суть інфокілерства. Друге – забуття професійної честі.
Саме тому я змушений знову говорити про ціну репутації.
Я поважаю працю журналістів. Без чесної журналістики не існує демократії. Я знаю це і як громадянин, і як підприємець, і як видавець, адже видаю українську версію одного з найавторитетніших журналів у світі – Forbes.
Я, звісно, знаю, що таке журналістське розслідування і яким воно має бути. У ньому мають звучати не голослівні звинувачення, а викриття, підкріплені фактами, доказами, документами, свідченнями причетних та компетентних осіб. У цьому вся суть розслідування. Після його прочитання або перегляду ні в кого не має залишитися навіть тіні сумніву. Але й це не все: об’єкт розслідування також має усвідомити, що його викрили і що заперечити йому нічого.
Важливою ознакою якісного розслідування є спроба почути точку зору «обвинуваченого». І якщо той надає журналістам докази своєї правоти, це має бути відображено в матеріалі. Або – відправити «матеріал» до смітника, бо журналістська гіпотеза не підтвердилася.
На жаль, у цьому випадку нічого подібного не сталося.
Я вже не вперше стикаюся з тим, що мене ніхто ні про що не питає. Вперше – коли редакція, яку я раніше поважав, зі слів анонімів називає мене контрабандистом і – називаймо речі своїми іменами – звинувачує в тому, що я нібито влаштовую до Офісу президента свою людину. Навіщо це мені чи Офісу президента?
Замість відповіді – багатозначні натяки.
Мені є з чим порівнювати.
Forbes, який я маю честь видавати, ніколи не опублікує переказ чуток чи матеріал, зроблений на замовлення. Наші редактори та репортери ніколи не пустять у друк викривальну статтю, не спробувавши поставити незручні запитання об’єкту розслідування. Це – стандарти професії. Усе, що виходить за межі цих стандартів, – не журналістика.
Інфокілери працюють за гроші. Вони або виконують замовлення, або шантажують, вимагаючи гроші за мовчання. Я ніколи не плачу й дію відкрито, за законом.
А як діяти, коли тебе атакують люди, які називають себе журналістами?
Я ще не вирішив, чи звертатимусь до суду з приводу останньої атаки. Заздалегідь знаю: поки буде винесено вердикт, минуть місяці або й роки, а моя репутація страждатиме. На мій великий жаль, Україна в цьому майже унікальна – це одна з небагатьох країн, де мені доводилося працювати, де немотивований удар по репутації людини став буденністю.
Щобільше, в очах значної частини українських медіа бути підприємцем уже підозріло. Можна подумати, що розвиток економіки потрібен лише бізнесу. Це дивує мене не менше, а часом навіть більше, ніж атака на мене особисто. У країні – війна, і економічна міць держави важлива як ніколи для всіх без винятку. А її основою якраз і є успішні підприємці та компанії.
Закон в Україні, на жаль, ніяк не захищає тих, хто потрапив під інформаційну атаку. Ти можеш залучати в країну великі інвестиції, приводити західних партнерів, сплачувати мільярди гривень податків – але все це не матиме жодного значення для «розслідувачів», які одним помахом пера або словом в ефірі оголосять тебе негідником. А далі вже викручуйся, як хочеш.
Чому мене це так зачіпає, що я пишу про це вже не вперше?
Я є бізнес-партнером двох компаній зі світовим ім’ям. Одна з них – американський Forbes, для власників якого репутація має значно більшу цінність, ніж гроші. Коли ми вели перемовини про відродження української версії журналу, насамперед ішлося про цінності й стандарти журналістської професії – і лише потім про фінанси. Власники бренду за жодні гроші не довірили б нам своє ім’я, якби мали бодай якісь сумніви щодо моєї репутації.
Друга компанія, з якою я співпрацюю вже понад 15 років, – це Gebr. Heinemann. Це німецький сімейний бізнес, що працює з кінця ХІХ століття. Один із найбільших у світі операторів безмитної торгівлі, присутній більш ніж у 100 країнах світу. Я пишаюся тим, що привів цей бренд в Україну. Ми сплатили до українського бюджету сотні мільйонів, а рентні платежі, зокрема аеропортам «Бориспіль» і «Жуляни», вимірюються мільярдами гривень. І коли в ЗМІ натякають на причетність магазинів duty free до контрабанди, це удар не лише по мені, а й по компанії Gebr. Heinemann. Треба бути або інфокілером, або зовсім не розумітися на бізнесі, щоб кидатися такими звинуваченнями на адресу компаній, головний актив яких – не мільярдні доходи, а репутація.
Для довідки: за 15 років, що ми з Gebr. Heinemann ведемо бізнес в Україні, ми не мали жодного штрафу, жодної справи з приводу порушення митних правил. У регіонах, де працюють наші компанії, ми входимо до списку найбільших платників податків.
Не буду розбирати інші звинувачення на мою адресу – вони такі самі надумані, а з логікою й фактами там ще гірше. Єдине, що хочу додати: з Рисбєком Токтомушевим я не бачився років вісім чи дев’ять. Знаю його як порядну, професійну людину, тому бажаю йому всіляких успіхів там, де він зараз працює.
Я прекрасно усвідомлюю роль журналістики в суспільстві. Саме тому я повернув в Україну Forbes. І я досі сподіваюся, що жертви інформаційних атак чи журналістських помилок одного дня отримають право на захист.
Я щиро хочу, щоб в Україні нарешті почали цінувати репутацію бізнесу. Адже від нього, без перебільшення, залежить майбутнє країни.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
