4 травня на війні загинув експерт з енергетики та сержант ЗСУ Олексій Хабатюк. Йому було 45 років. Forbes попросив друзів і колег Олексія написати спогади про нього, яким вони знали його за життя.
«Не знаю, як писати щодо Олексія «він був». Як це – усвідомити й жити далі, коли «він був», – зазначає старша експертка Проєкту енергетичної безпеки USAID Світлана Голікова
Олексій Хабатюк був одним із найкращих серед нас, тих, хто обрав енергетику своєю професією, а коли почалася війна – пішов її та нас усіх захищати, хоча міг би залишитися, бо мав трьох чудових доньок.
Але не міг.
Він був одним із тих, а може і єдиним, хто знав і техніку, і економіку, і теплову генерацію, і атомну, і газову сфери, і зелені інновації.
Вірив у відновлювальну енергетику та поставив одним із перших сонячні панелі на даху власного будинку.
Казав колись: «Не заради економії, а щоб довести – це є наше майбутнє». І довів.
І доводив ще багато чого іншого, бо міг порахувати не тільки цифри, а і сам сенс будь-якого заходу.
Вмів системно мислити. Не тільки професійно, а у високому державницькому сенсі. Так мало хто може.
Бути чесним, професійним й авторитетним. Попри вік чи посаду, яку займав, не втрачав звʼязок з тими, з ким був раніше. Вчив і вчився.
Памʼятаю, як ми разом працювали над стратегією для галузі і як доводили, що справа не в самому документі, а в політичній волі та відповідальності за виконання. Що має бути ефективна енергетична політика, до якої вже можна додати стратегію та переходити до тактики. І розуміти й передбачати загрози, знати, як мінімізувати ризики та захищати. Як піклуватися про споживача, але і не забувати про виробників.
Колись жартома питала його, чому не хоче брати участь у конкурсі на посаду члена НКРЕКП. Олексій серйозно відповів, що ще не готовий, ще не все знає, а сам статус регулятора недосконалий.
Може, так і було на той час, але шкода, що не встиг.
Ми чекали, що Олексій повернеться з війни й стане міністром енергетики.
Це людина, яка не тільки вірила, але і знала, як енергетика потрібна країні й людям.
Олексій і на війні не втрачав звʼязок із колегами та галуззю. Його коментарі та думки можна було читати як настанови, а коли розумієш, що він мав рацію, то рятувало його глибоке почуття гумору та іронії.
ВІН БУВ….
Він мав роботу, але міг працювати на ідею, якщо вона була йому близька, не заради грошей.
Вмів надихати інших. А виявилося, що краще за все він вмів ЗАХИЩАТИ. І там, під Бахмутом, тримав небо і землю, своїх доньок і дружину, своїх побратимів та усіх-усіх нас.
Нам тепер робити те, що не встиг Олексій. І вчити, допомагати тим, хто обере своє майбутнє в енергетиці. Ми переможемо!
Слава і безмежна вдячність нашим героям! Тримай наше сонце і світло, Олексію.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
