Мене попросили написати цю колонку 5 травня, вже наступного дня після того, коли я вперше отримав повідомлення про загибель на війні експерта ринку енергетики та військовослужбовця ЗСУ Олексія Хабатюка. Хоча досі не вірю, що його більше немає з нами, вирішив не чекати до офіційного підтвердження його загибелі та написати одразу, коли емоції переповнюють і є бажання бути відвертішим, ніж собі зазвичай дозволяю
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
З Олексієм я вперше зустрівся в процесі його залучення до роботи в НАК «Нафтогаз України» як штатного співробітника.
Слово «залучення» тут підібрав свідомо, бо в стандартному інтерв’ю з Олексієм не було потреби – з наявної інформації (як його власної публічної позиції, так і відгуків справжніх експертів галузі) було очевидно – він є саме тим, кого ми шукали.
І час багато разів доводив, що це було правильне рішення.
Будь-який керівник великої організації повинен передусім залучати в команду тих, хто у своєму конкретному напрямі розбирається краще за нього самого. Олексій був саме таким випадком.
Він не тільки чудово розумів українську енергетику, але й вмів якісно пояснити/відстояти свою позицію.
Якісно – це з перевіреними фактами, спокійно, відверто та прагматично.
Ми час від часу не погоджувались. Але навіть коли я просив його подивитись на якусь проблему під кутом, що не відповідав його переконанням, він повертався з неупередженим аналізом. На базі якого я міг прийняти рішення з повним розумінням його наслідків.
Така якість роботи в енергетичній галузі, що переповнена псевдоекспертами, «релігійними» фанатиками, злодюжками різного калібру та банально некомпетентними людьми, була й залишається дуже рідкісною знахідкою.
Олексій багато писав та говорив публічно.
Він завжди знав відповідь на питання «какая разніца?».
Мені час від часу за нього «прилітали» претензії з боку представників владної еліти. Він був не одним таким у «Нафтогазі», але саме в його випадку мені було дуже просто реагувати.
Я перепитував: «Що саме з того, що він написав, є неправильним, образливим чи іншим чином порушує якісь правила?». На цьому дискусія припинялась, бо навести такі факти контрагент жодного разу не зміг.
Після переходу війни у повномасштабну фазу в лютому 2022 року Олексія призвали до лав ЗСУ, він відносно швидко потрапив на фронт.
Точно знаю, що в Олексія були як усі підстави, так і можливості для продовження роботи за фахом, але ніколи не питав, чому він обрав війну на передовій, бо міг і сам уявити його відповідь. А риторичні питання формат наших стосунків не передбачав.
Останній раз ми бачились у квітні в центрі Києва. Багато говорили на складні теми.
Його аналіз реалій війни був, як завжди, глибокий і по-військовому суворий.
Мене сильно вразила зміна в його зовнішності та манері спілкування – складалося враження, наче він все життя був професійним військовим.
Я тоді ще подумав, що вислів «талановита людина – талановита в усьому» також про нього.
А ще Олексій виглядав абсолютно щасливою людиною, яка знайшла відповідь на питання: «В чому справжній сенс людського життя?».
Таким я його буду завжди пам’ятати.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
