Мене попросили написати цю колонку 5 травня, вже наступного дня після того, коли я вперше отримав повідомлення про загибель на війні експерта ринку енергетики та військовослужбовця ЗСУ Олексія Хабатюка. Хоча досі не вірю, що його більше немає з нами, вирішив не чекати до офіційного підтвердження його загибелі та написати одразу, коли емоції переповнюють і є бажання бути відвертішим, ніж собі зазвичай дозволяю
З Олексієм я вперше зустрівся в процесі його залучення до роботи в НАК «Нафтогаз України» як штатного співробітника.
Слово «залучення» тут підібрав свідомо, бо в стандартному інтерв’ю з Олексієм не було потреби – з наявної інформації (як його власної публічної позиції, так і відгуків справжніх експертів галузі) було очевидно – він є саме тим, кого ми шукали.
І час багато разів доводив, що це було правильне рішення.
Будь-який керівник великої організації повинен передусім залучати в команду тих, хто у своєму конкретному напрямі розбирається краще за нього самого. Олексій був саме таким випадком.
Він не тільки чудово розумів українську енергетику, але й вмів якісно пояснити/відстояти свою позицію.
Якісно – це з перевіреними фактами, спокійно, відверто та прагматично.
Ми час від часу не погоджувались. Але навіть коли я просив його подивитись на якусь проблему під кутом, що не відповідав його переконанням, він повертався з неупередженим аналізом. На базі якого я міг прийняти рішення з повним розумінням його наслідків.
Така якість роботи в енергетичній галузі, що переповнена псевдоекспертами, «релігійними» фанатиками, злодюжками різного калібру та банально некомпетентними людьми, була й залишається дуже рідкісною знахідкою.
Олексій багато писав та говорив публічно.
Він завжди знав відповідь на питання «какая разніца?».
Мені час від часу за нього «прилітали» претензії з боку представників владної еліти. Він був не одним таким у «Нафтогазі», але саме в його випадку мені було дуже просто реагувати.
Я перепитував: «Що саме з того, що він написав, є неправильним, образливим чи іншим чином порушує якісь правила?». На цьому дискусія припинялась, бо навести такі факти контрагент жодного разу не зміг.
Після переходу війни у повномасштабну фазу в лютому 2022 року Олексія призвали до лав ЗСУ, він відносно швидко потрапив на фронт.
Точно знаю, що в Олексія були як усі підстави, так і можливості для продовження роботи за фахом, але ніколи не питав, чому він обрав війну на передовій, бо міг і сам уявити його відповідь. А риторичні питання формат наших стосунків не передбачав.
Останній раз ми бачились у квітні в центрі Києва. Багато говорили на складні теми.
Його аналіз реалій війни був, як завжди, глибокий і по-військовому суворий.
Мене сильно вразила зміна в його зовнішності та манері спілкування – складалося враження, наче він все життя був професійним військовим.
Я тоді ще подумав, що вислів «талановита людина – талановита в усьому» також про нього.
А ще Олексій виглядав абсолютно щасливою людиною, яка знайшла відповідь на питання: «В чому справжній сенс людського життя?».
Таким я його буду завжди пам’ятати.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
