Одного разу в майстерню до Олександра Ройтбурда прийшли, як він сам потім розповідав, «пацани». Розплатилися за картину доларами. «Перерахуй», – веліли гості. «Навіщо? – здивувався художник.– Подивіться, як красиво світло падає».
«Вони пішли, а я поставив етюдник і написав картину з натури: у теплому освітленні сірий тон у поєднанні з зеленими й жовтими смужками стрічок, якими були скріплені купюри, все це викликало у мене суто естетичне почуття», – розповідав Ройтбурд lb.ua у 2009 році. Так з’явилася картина «Натюрморт з атрибутами мистецтва», на якій зображено сім пачок стодоларових купюр. У 2013‑му він написав схожу роботу, тільки пачок там було більше 30.
Епатаж чи нехтування матеріальним? І те і те. Ройтбурд, 59, цінував свою працю. В одному з інтерв’ю він говорив, що згоден із Сальвадором Далі: художник не повинен бути голодним. Водночас гроші не були для нього самоціллю. Для Ройтбурда вони були інструментом свободи, каже його друг Андрій Лозовий. «А Ройтбурд і свобода – це, безумовно, синоніми», – пише Лозовий в есе, присвяченому художнику.
Один із найдорожчих художників України, 8 серпня 2021 року Ройтбурд помер у рідній Одесі від наслідків коронавірусу. Forbes поговорив із колекціонерами та артдилерами про те, як смерть художника позначиться на цінах на його роботи. А також про те, що буде з Одеським художнім музеєм (ОХМ), який Ройтбурд очолював і реформував із 2018 року.
•••
В останні місяці життя Ройтбурд почувався дуже погано. Уті дні, коли міг встати з ліжка, приїздив на роботу в ОХМ на таксі, хоч і жив неподалік, розповідає його заступниця, а зараз т.в.о. директора Олександра Ковальчук. Надважливим для нього проєктом була виставка «Від 20‑х до 20‑х», над якою працював музей. Вона присвячена творчості українських художників з 1920‑го до 2020‑го. Частина робіт – дар Ройтбурда музею. Всього він безкоштовно передав ОХМ 130–150 картин, графіки та скульптур, каже директор ОХМ із наукової роботи Кирило Ліпатов.
Незважаючи на тяжку хворобу, художник не залишив письмового заповіту. Усно він призначив своїм духівником голову правління банку «Восток» Вадима Мороховського. Засновник одеського Музею сучасного мистецтва й один зі співзасновників Клубу Маразлі – благодійної організації при ОХМ, Мороховський займається юридичними питаннями спадщини Ройтбурда.
Спадкоємиць двоє: дочка художника Бетті, яка живе у США, і цивільна дружина, одеситка Анна Маколкіна. «Я їм допомагаю правильно оформити документи, щоб не було жодних конфліктів, лишилися в цілості його архіви», – розповідає Мороховський. Бетті Ройтбурд написала Forbes, що про плани говорити не готова. Вона зацікавлена в тому, щоб спадщину батька було максимально збережено. Маколкіна не стала відповідати на запит у Facebook.
Спадщина – це кілька сот непроданих робіт художника, його архів і дві квартири, в Одесі та в Києві. За підрахунком колекціонера і друга Ройтбурда Юрія Когутяка, їх може бути близько 200. Інший колекціонер, співзасновник Vakulenko Art Consulting Владислав Вакуленко, вважає, що кількість тільки живописних робіт може доходити до 300, приблизно така сама кількість непроданої графіки. Загалом же, за його оцінкою, за своє життя Ройтбурд написав не менш як 2000 живописних та графічних робіт.
Точніше сказати складно. Частина робіт перебуває в галереях і в артдилерів, яким художник віддавав картини на реалізацію. Зараз їх повертають сім’ї. За словами Мороховського, йому відома лише частина місць, де перебувають полотна Ройтбурда. Даючи інтерв’ю Forbes, банкір сподівається пробудити сумління в тих, хто «тримає» роботи покійного художника у себе і не віддає їх рідним. «Повернути картини – це максимально добропорядний вчинок з боку колекціонерів і галеристів, – вважає він. – І пам’ять про Сашу».
Що буде з картинами далі? Одна з ідей – створення фонду Ройтбурда, куди буде передано його роботи. На думку Когутяка, фонд має вести наукову діяльність, влаштовувати виставки, видавати каталоги, визначати справжність робіт художника.
30 вересня Вакуленко влаштовує виставку Ройтбурда у Київській картинній галереї, за тиждень ще одна має відкритися у «Шоколадному будиночку», а ще за сім днів – у галереї дилера. Виставки художника заплановані в Одеському та Київському художніх музеях, у Львівській галереї мистецтв та PinchukArtCentre. На думку Вакуленка, одним із завдань фонду, якщо його буде створено, має стати популяризація творчості Ройтбурда на світовому артринку.
Ройтбурд – один із найдорожчих художників України. Полотно середніх розмірів коштувало не менше $15 000, розповідає Лозовий. Це підтвердили Forbes два інших колекціонери. «Одного разу наш спільний знайомий сказав: «Сашо, багато хто хоче тебе купити, скидав би трохи, більше б заробляв», – згадує Лозовий. – Але в нього була логіка: несолідно». Втім, близьким друзям він завжди продавав за пільговими, «інвалідними», цінами, каже Лозовий.
Ціноутворення на артринку мало залежить від уявлень авторів про прекрасне. Величезний вплив на цінник справляє бренд художника, пояснює засновниця агентства культурного менеджменту Port Agency Катя Тейлор. У Ройтбурда із цим усе гаразд. Він один із основоположників українського трансавангарду, який виник у другій половині 1980‑х. За словами засновниці громадської організації «Музей сучасного мистецтва» Ольги Балашової, Ройтбурд – один із найважливіших сучасних художників України. Його відеоробота «Психоделічне вторгнення броненосця «Потьомкін» у тавтологічний галюцинозСергія Ейзенштейна» є у збірках Музею сучасного мистецтва на Мангеттені (МОМА). Її ж було відібрано для участі в основній програмі Венеціанської бієнале в 2001 році. Свіжіші історії – продаж у 2009 році на аукціоні Sotheby’s картини «Гейші» більш ніж за $20 000. Того ж року на аукціоні Phillips робота «Прощавай, Караваджо» пішла майже за $100 000.
Інфографіка Леонід Лукашенко
Картини Ройтбурда є у Третьяковській галереї у Москві, у Російському музеї Санкт‑Петербурга, у музеї американського Університету Дьюка, в PinchukArtCentre. Ройтбурд брав участь у сотні виставок і мистецьких проєктів.
У Ройтбурда незвичайний стиль письма. Художник працював не пензликом, а мастихіном – це скребок для змішування або видалення фарби, що не висохла. «Як цим можна не зіпсувати, як можна промальовувати дрібні деталі? – дивується Тейлор. – Зблизька це виглядає як mess («каша». – Forbes), але з відстані двох метрів видно дуже чіткі лінії, тонке поєднання кольорів і півтонів».
Ройтбурд любив те, чим займався. «Він нескінченно працював, у нього на мольберті завжди була якась картина, яку він закінчував», – розповідає Тейлор. «Його вирізняла неймовірна жага діяльності, хоча більшого гедоніста годі було й шукати, – пояснює Балашова. – Живопис не можна назвати його роботою, це було його життя, а життя він любив».
Колекціонери цінують Ройтбурда за інтелектуальність. Його роботи іронічні й насичені сенсами. «Ройтбурд дуже самобутній, – каже колекціонер Борис Ложкін, чий статок Forbes оцінив у $220 млн. – У нього своя техніка і є одна зі складових, необхідних великому художникові, – свій погляд». Ложкіну художник запам’ятався душевною теплотою: відвідування його київської майстерні було віддушиною, ніби у своєї єврейської бабусі побувати. У Ложкіна близько десятка картин Ройтбурда, він планує купувати ще. Інші великі колекціонери – сім’я Вакуленків і забудовник Валерій Міщенко (понад 40 робіт у кожного), президент Havas Creative Group Ukraine Юрій Когутяк (18 робіт), мільярдер Віктор Пінчук, кількість картин у якого не розголошується. «Якщо ти хочеш мати якісну колекцію сучасного мистецтва, то повинен мати серед перших роботи Ройтбурда», – сказав Пінчук у сюжеті свого телеканала ICTV, присвяченому художнику.
Живопис не можна назвати його роботою, це було його життя, а життя він любив
Ложкін не самотній у своїх намірах. За словами Вакуленка, смерть Ройтбурда породила справжній ажіотаж. «Мені зателефонувало осіб із 30, – розповідає він. – Половина з них раніше не цікавилися його творчістю». Причина зрозуміла: нових картин Ройтбурд більше на намалює. «Ринок діє за універсальними законами, – говорить Тейлор. – Що унікальніше, то бажаніше». Ціни на роботи Ройтбурда вже зросли, але коли спаде ажіотаж, можуть повернутися на колишній рівень, гадає Вакуленко.
Колекціонери нині найбільше цікавляться картинами з серій «Королі» та «Гейші», шукають роботи 1985– 1995 років, каже артдилер Ігор Абрамович. «Якщо раніше на вторинному ринку вони коштували $15 000–17 000, то зараз – $25 000–30 000», – стверджує він. На його думку, впродовж трьох років картини Ройтбурда подорожчають на 30%. «Мертвий художник – дорогий художник, – резюмує Ліпатов з ОХМ. – Я вже відчув зацікавленість колекціонерів».
•••
У вересні 2019 року біля будівлі Одеської облради зібралося близько тисячі осіб. Вони протестували проти звільнення Ройтбурда з посади директора музею. Формально у депутатів є таке право: ОХМ належить області. «Я бачив, як депутати злякано визирали з вікон, а потім виходили через службовий вхід, – згадує Ліпатов. – Соціальний капітал Саші був більшим, ніж у них». Балашова згадує прогулянки з Ройтбурдом по центру Одеси. До нього часто підходили незнайомі люди і дякували за музей.
Розірвати контракт із Ройтбурдом в одеських політиків не вийшло. Суд першої інстанції скасував рішення облради.
До музею він потрапив після того, як пообіцяв волонтерці ОХМ Олександрі Ковальчук допомогти знайти нового директора. «Ми з колегою намагалися допомогти музею: рекламували виставки, зібрали гроші на ремонт вестибюля, але з тодішнім директором це все відбувалося через потрійні зусилля, скандали і звинувачення»,– згадує вона. Ковальчук кинулася до Ройтбурда по допомогу. Охочих балотуватися в директори не знайшлося, і тоді Ройтбурд сам подав документи на відкритий конкурс. «Я подумав, що на цьому місці я зможу завадити катастрофі української та локальної одеської культури», – розповідав він «Українській правді». «Він знав свою вагу і вирішив привнести її у суспільство», – каже Вакуленко.
Ковальчук звільнилася з посади комерційного директора ювелірної мережі Otrada і теж пішла до музею. Будівля була в жалюгідному стані. «Тік дах, у залі з роботами Кандинського, Серебрякової, Петрова‑Водкіна в дощ сочилася вода, а в спеку було 35 градусів, – розповідає вона. – Це супершкідливо для полотен». Узимку більша частина музею не опалювалася. «Мені здавалося, що це непідйомна, неможлива історія, – згадує Ліпатов. – Але очі бояться – руки роблять».
У Ройтбурда незвичайний стиль письма. Художник працював не пензликом, а мастихіном – це скребок для змішування або видалення фарби, що не висохла. Фото Павло Паламарчук
Перші ремонти робили коштом меценатів. «У нього дуже багато знайомств, дуже багато людей його підтримували»,– пояснює Абрамович. Ройтбурд, за словами Ковальчук, зібрав 1,5 млн грн, а потім довго отримував дозвіл від Мінкульту на проведення протиаварійних робіт. При музеї розпочав свою роботу Клуб Маразлі, названий на честь легендарного одеського мера, – структура, що об’єднала меценатів, для яких введено спеціальне заохочення: за 150 000 грн прізвище мецената вноситься до списку біля входу в музей, за 450 000 грн там може бути розміщено назву компанії. У 2020‑му спонсори зібрали для ОХМ майже 2 млн грн.
Музей почав проводити виставки сучасного живопису – попередня адміністрація виставляла переважно традиціоналістів зі Спілки художників. В ОХМ виступали поети Сергій Жадан, Дмитро Биков, Борис Херсонський, галерист Марат Гельман, рекламник Андрій Федорів та інші. «Всі проєкти Саші були спрямовані на те, щоб із комунального закладу перетворити музей на установу національного рівня», – пояснює Ліпатов. За Ройтбурда колекція музею поповнилася 600 роботами, було відкрито реставраційні майстерні. У музеї поміняли світло, відремонтували частину залів.
Глядачі це відчули. Якщо в 2016 році музей отримав від продажу квитків і платних послуг 551 618 грн, то в 2020‑му – 3 млн.
Роботи було багато, а тут ще й постійний тиск з боку обласних депутатів. Вони терзали Ройтбурда перевірками і запитами. «Було дуже складно, – говорить Ліпатов. – Багато хто, в тому числі я, не опускали руки, бо він умів надихати. Він був дуже завзятий».
Цькування забрало в нього багато здоров'я
Якоїсь миті Ройтбурд почав доповнювати відповіді депутатам знущальними приписками на кшталт «чи знаєте ви, що», згадує Ліпатов. Наприклад, міг повідомити їм діаметр земної кулі. Двох вуличних котів, що прибилися до музею, він назвав Сеніком та Фініком – на честь особливо одіозних депутатів.
Причина депутатської ненависті? Ройтбурд пояснював її світоглядними розбіжностями. Художник підтримував Майдан і був налаштований проукраїнськи, не дивно, що проти нього повстала фракція ОПЗЖ. «Цькування забрало в нього багато здоров’я,– вважає Мороховський. – Це була безглузда й несправедлива акція не просто проти нього, а проти сучасної культури України».
Щоб вивести музей з‑під удару, Ройтбурд у 2020 році обрався в депутати облради від «Європейської солідарності» і почав домагатися присвоєння ОХМ статусу національного. Крім незалежності від місцевих політиків, це дозволить ОХМ отримувати більше фінансування. Глава Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький після смерті Ройтбурда звернувся до Мінкульту з проханням надати музею такий статус. У міністерстві спочатку відповіли, що «немає підстав», а після того, як почався публічний скандал, міністр Олександр Ткаченко запевнив, що національним Одеський художній стане до кінця 2021 року.
Попереду – конкурс на посаду директора ОХМ. Ковальчук має намір висунути власну кандидатуру. Мета – продовжити справу Ройтбурда. «Ми хочемо показати, що творчість, можливість висловити свої думки – це прояв волі і рух країни в Європу, – каже Мороховський. – Саша в музеї домагався цього, і це має продовжитися».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
