Вачовскі зняла нову «Матрицю». Вийшла глибоко особиста комедія, яка глузує з традиційних сиквелів. Рецензія Forbes
Категорія
Життя
Дата

Вачовскі зняла нову «Матрицю». Вийшла глибоко особиста комедія, яка глузує з традиційних сиквелів. Рецензія Forbes

«Матриця: Воскресіння». Фото WARNER BROS.

«Матриця: Воскресіння», яка вийшла у прокат 21-го грудня і доступна для перегляду на HBO MAX (перші 31 день), – напрочуд незвичайне й неординарне творіння як для високобюджетної картини. Це традиційний сиквел, але він не так переймається відродженням колишньої слави франшизи, як намагається примиритися зі складною спадщиною оригінальної трилогії

Так, наприклад, між рядків і відкрито говориться про те, як ідеї франшизи привласнили та переінакшили після її виходу, як сприйняли попередні два фільми і про теперішній статус-кво Голлівуду, коли глядачі охочіше подивляться добре знайомих героїв, ніж відкриють для себе нових.

Це не епічний пригодницький екшн, а радше романтична комедія, в якій вчорашні герої знають, що світ їм не врятувати, а тому вони просто хочуть провести з найдорожчими людьми час, поки є така можливість.

У такому своєрідному поверненні франшизи під керівництвом Лани Вачовскі пригадуються події двох попередніх сиквелів, включно з «кінцем історії». В цій картині так багато флешбеків у попередні три фільми, що мимоволі можна згадати картину «Тиха ніч, смертельна ніч – 2».

У цьому продовженні також не забули про те, як закінчилася «Матриця: Революція» (спойлер: Трініті помирає дорогою до Міста машин, а Нео загинув як Ісус, щоб досягти перемирʼя з машинами).

Як той, кому подобаються усі три фільми франшизи, я помітив, що франшиза виступала за перемовини про мир і проти одностороннього знищення – і це через два роки після теракту 11-го вересня і під час операції «Свобода Іраку». Я радий повідомити, що Вачовскі не відступили від цієї філософії.

Це продовження через 10 років після останнього фільму побудоване на понятті того, що ані люди, ані машини не є абсолютно хорошими чи поганими, адже машини переважно дотрималися обіцянки відпустити людей, які хотіли покинути симуляцію. Всі «як і чому Нео виявився не мертвим» краще дозволити пояснити фільму, але скажу, що нам вдасться трохи зазирнути за лаштунки прогресу людства як відносно вільного суспільства.

Та спершу нам треба буде знову переглянути такий собі ремейк першого акту «Матриці», коли молоде покоління майбутніх борців за свободу (ролі яких виконали Ягʼя Абдул-Матін II і Джессіка Генвік) починають розуміти, що чоловік, раніше відомий як Нео, все ще живе всередині системи. Він досі працює на ту саму компанію, з якої починав, перетворивши «спогади» про «Матрицю» у серію відеоігор, які стали культурним феноменом.

Тут можна помітити критику неспроможності Голлівуду зацікавити людей чимось новим, тим, що пропонує більше оригінальності, ніж ми побачили у «Космічний джем. Нові легенди» або навіть у «Світ юрського періоду». Відчуваються нотки поразки, коли Нео/Томас Андерсон розуміє, що світ його відеоігор дуже нагадує його минуле життя. Навіть смерть не дає йому змоги уникнути причетності до корпоративного світу і його незмінного статусу.

Це все мені нагадало те, як стрічка «Першому гравцю приготуватися» стала алегорією того, як Стівен Спілберґ у розпачі споглядає сучасну поп-культуру, яку він же й допоміг створити.

Тим, хто хоче побачити критику альтернативних радикальних груп, захисників прав чоловіків і прихильників теорій змов, які привласнили собі метафору «червона пігулка», не доведеться надто глибоко копати. Міс Вачовскі повернулася до «Матриці», щоб показати серйозні ідеї, а не просто отримати зарплату.

Із вражаючою візуальною картинкою, хорошою акторською грою (на Рівза цікаво дивитися, а особливо приємно те, що він зʼявився в ролі, у якій йому дозволено показати свій вік) і глибоким підтекстом «Матриця: Воскресіння» – це все ж радше хроніка, ніж єдина кінострічка. 

У подіях на екрані немає реального ризику і немає відчуття нагальності. Навіть послідовність є довільною й плутаною. Можна сказати, що дії показані просто, аби щось відбувалося на екрані, і в цій частині немає нічого настільки ж вражаючого, як сцена стрілянини в лоббі в «Матриці» (в якій яскраво відображені сумнівні моральні принципи), погоні автомагістраллю в «Матриці: Перезавантаження» (саундтрек «Mona Lisa Overdrive», який її супроводжує, найкраще підходить для гри в Mario Kart) або надпотужного розгрому в «Матриці: Революція» (в якій втілено нотку неминучої трагедії великого фіналу трилогії).

Тут же бійки, погоні та стрілянина – це радше комерційні вимоги, ніж потреба наративу.

Абдул-Матін II грає спотворену варіацію Морфея, а Генвік втілює на екрані сурогат нас, аудиторії. Грофф неймовірно смішний, а Ніл Патрік Гарріс став чудовою виставковою машиною.

Вачовскі зняла нову «Матрицю». Вийшла глибоко особиста комедія, яка глузує з традиційних сиквелів. Рецензія Forbes /Фото 1

Кіану Рівз і Керрі-Енн Мосс у «Матриця: Воскресіння». Фото WARNER BROS

Якщо відкинути сильну акторську гру, то тут роблять ту саму «помилку», що й у сиквелах «День незалежності: Відродження» і «Термінатор: Фатум», зосередившись більше на ветеранах франшизи, а не на нових героях. Тут це не така проблема, адже новий сиквел «Матриці» не намагається почати нову трилогію. Фільм просто показує, що світ приречений, тому поки є така можливість, можна спробувати якнайкраще ставитися до людей.

Зрештою, Нео зосереджується на порятунку Трініті з Матриці, за умови що вона дійсно хоче з неї вийти, і далі ми переважно спостерігаємо за героєм, який покинув спроби врятувати світ і просто хоче провести з коханою жінкою час, що їм залишився.

Одна з причин того, що сиквели «Матриці» залишили в багатьох неприємний післясмак, полягає в тому, що вони прийшли після фільму, у якому втілилася фантазія про подорож Героя, і показали світу не одну «темнішу версію» знайомої історії, а ще й другу, не менш складну й депресивну. Уявіть, якби «Імперія завдає удару у відповідь» і «Повернення джедая» були сиквелами до «Зоряних війн», де основним настроєм була би безнадійність, яка відображала б те, що програш у Вʼєтнамі не зменшить імперіалістичних амбіцій Америки.

Трилогії «Матриця» і «Пірати Карибського моря» стали визначальними блокбастерами в період після теракту 11 вересня. В них прихований глибший смисл, ніж просто «перемога аутсайдера», як у «Володарі перснів», «Гаррі Поттері» чи «Аватарі» (хоч кожна з цих франшиз неймовірна по-своєму).

«Матриця: Воскресіння» не скасовує мученичество Нео. Дідько, у цій стрічці проглядаються навіть більш фаталістичні (хоч і дещо кумедні) думки про те, як покоління, яке виросло на «Матриці», аж ніяк не врятувало світ.

«Матриця: Воскресіння» – це, по суті, глибоко особиста романтична комедія, в якій більше переймаються долями Нео і Трініті, ніж усього світу. Хотів би я, щоб ця картина була кращим екшеном (або взагалі не намагалася ним бути), але сцени, в яких люди говорять про наслідки попередніх подій, захоплюють так само, як я сподівався. Це не так продовження, як епілог, де на диво просто й весело говорять про безнадійне майбутнє.

На думку «Матриці: Воскресіння», залишилося мало часу на порятунок Голлівуду, не кажучи вже про весь світ, від сил, проти яких ми не змогли обʼєднатися і завдати їм удару у відповідь. То чому б не провести цей час із найважливішими для вас людьми? Це кінець світу, про який ми знаємо, і Лана Вачовскі не засмучується.

 

Матеріали по темі