Forbes продовжує перекладати цикл лекцій про історію України від викладача Єльського університету Тімоті Снайдера. Цього разу йтиметься про прихід до влади Ярослава Мудрого, початок міжусобиць у Київській Русі та про те, як сучасні українські землі потрапили до складу Великого князівства Литовського.
У продовження проблеми престолонаступництва ми говоримо про Володимира Великого і його синів. Синів у Володимира було дуже багато, адже, окрім семи дружин, у нього були сотні коханок. І стосунки із цими синами склалися непрості.
До нас дійшли згадки про десятьох синів Володимира. До того, як він помер у 1015-му, один із них, Святополк, був у вʼязниці, а проти Ярослава Володимир вів війну. Після смерті Володимира Святополк вийшов із вʼязниці й почав боротьбу за престол, ймовірно, організувавши вбивства трьох своїх братів за допомогою скандинавських союзників.
Далі Святополк пішов війною на Ярослава, і Ярослав, згідно з ісландськими сагами, переміг. Переможений Святополк тікає на територію Польщі, де одружується з польською принцесою, після чого на чолі польської армії знову йде на Ярослава. Цього разу Святополк перемагає, змусивши Ярослава піти на схід і укласти союз із печенігами. Ярослав знову перемагає і сідає в Києві.
Далі на Київ іде інший брат Ярослава, Мстислав, який перемагає Ярослава, але не скидає його з престолу, а вони утворюють союз і правлять разом близько 10 років. Після смерті Мстислава у 1036-му Ярослав стає єдиним правителем Київської Русі.
Варто зауважити, що під час цієї боротьби було вбито 10 дітей Володимира.
Ярослав Мудрий
Ярослав, як і Володимир, – скандинавський князь, адже їхні роди походять від вікінгів. Про нього є згадка в «Сазі про Гаральда Сігурдарсона», яка розповідає про короля Норвегії. Ярослав віддав свою доньку в дружини Гаральду, а сам узяв за дружину доньку шведського короля.
Крім того, він віддав свою улюблену доньку Анну в дружини французькому королю. Цікаво те, що коли Анна приїхала в Париж, то сказала, що він жалюгідний, порівнюючи з Києвом.
Ярослав закінчує будівництво Софії Київської, і до Києва дедалі частіше приїздять грекомовні священники, які продовжують поширювати християнство на Русі. Із християнством до Русі приходить розподіл усіх днів на тижні із днем відпочинку в неділю. Крім того, саме з приходом християнства на Русі від кремації переходять до поховання в землі.
Ярослав починає перехід від грекомовних священників до словʼяномовних, а літургії дедалі частіше проводять старословʼянською мовою. У 1051-му йому вдається призначити Митрополитом Київським Іларіона, словʼянського священника.
«Руська правда» і мова
Саме за правління Ярослава поширюється руська мова, яка розвинулася зі старословʼянської мови. Руська мова – це, по суті, розмовний варіант старословʼянської мови, який із часом став і письмовим.
За правління Ярослава руською мовою написана збірка законів «Руська правда». Це перше історичне джерело, яке дає нам можливість пізнати Київську Русь, адже доти були доступні лише літературні джерела, такі як саги чи легенди.
Саме ця збірка знаменує і закріплює дві важливі зміни:
- Остаточний перехід до аграрного суспільства, в якому люди продукують врожай із надлишком. Це класична модель утворення держави зі столицею, яка збирає цей надлишок для свого функціонування. Такий устрій суттєво відрізняється від суспільства рабовласників чи збирачів.
- Перехід від культури особистої помсти до культури врегулювання конфліктів у судах. Закон визначає заходи покарання для тих, хто вчиняє злочини, щоб людям не треба було вдаватися до помсти.
Проблема продовження держави
Слабкість Київської Русі полягала в тому, що в неї не було законної основи для продовження власного існування. Як сьогодні, так і тоді важливо мати змогу відповісти на запитання, яке глибоко вивчав Макс Вебер: як перейти від стадії створення держави до стадії продовження існування держави? Заснувати державу може харизматичний лідер, але він не вічний, тож як країні існувати далі?
Якщо говорити про Київську Русь, то тут яскраво помітна ця проблема. Вчені досі не можуть визначити, за яким принципом віддавалося управління різними частинами Київської Русі синам київського князя. Хай якими були правила наслідування київського престолу, їх не дотримувалися належно. Саме тому після смерті Ярослава у 1054-му настає період міжусобних війн, який триватиме до завоювання Києва монголами у 1241 році.
Місто Володимир і Андрій Боголюбський
Місто Володимир розташовувалося у східній частині Київської Русі неподалік від сучасної Москви, якої на той час ще не існувало. У 1160–1170-х роках містом Володимиром і Володимиро-Суздальським князівством правив Андрій Боголюбський, який двічі нападав на Київ. Уперше він зруйнував місто, а вдруге його перемогли та прогнали.
Про Боголюбського треба запамʼятати те, що він хотів зробити Володимир найважливішим містом, наступником Києва. Він викрав важливу ікону, яка зберігалася під Києвом, і перевіз у Володимир.
Тобто вже у ХІІ столітті виникає ідея міста-правонаступника Києва, яке буде кращим за оригінал.
Монголи
Монголи, про яких детальніше поговоримо в одній з подальших лекцій, прийшли на території Київської Русі в період міжусобних війн у державі. Важливо зрозуміти, що головна мета монголів полягала не просто в тому, щоб руйнувати міста, а в тому, щоб встановлювати торгові шляхи. Просто так вийшло, що найкращі умови вдається отримати саме за допомогою руйнування міст.
Монголи прийшли не в обʼєднану країну, а на території розрізнених князівств, які воювали між собою. Навіть коли князі прийшли на поле бою з монголами, вони сперечалися між собою про те, хто головніший.
Після навали монголів Київська Русь умовно ділиться на три частини:
- західна, де утворилося Галицько-Волинське князівство;
- східна частина, де було Володимиро-Суздальське князівство: там продовжили правити нащадки київських князів, які ще тривалий час перебували під великим впливом монголів;
- центральна й найбільша частина, яка невдовзі потрапила до складу Великого князівства Литовського.
Велике князівство Литовське (ВКЛ)
Саме ВКЛ здійснює апропріацію мови й законів, які ввів Ярослав. Свого часу це була найбільша країна Європи.
Створення ВКЛ у XIV столітті стало реакцією на два чинники:
- Хрестові походи. Литовці піддавалися жорсткому наверненню у християнство із заходу, коли чоловіків убивали, а жінок і дітей примусово хрестили – така була тактика тевтонських лицарів. Тоді тевтонські лицарі також винищили прусів – балтійський народ, який жив на території сучасної Литви.
- Монгольська навала на сході.
Завдяки цьому тиску на початку XIV століття народи на березі Балтійського моря починають обʼєднуватися і приєднувати до себе землі сучасної Білорусі й України.
Литовці були останнім оплотом язичництва в Європі. Їм найдовше вдавалося уникати рабовласників, а от самі вони найдовше були в Європі активними рабовласниками. Вони влаштовували рейди на Русь, Польщу та балтійських сусідів, щоб набрати собі рабів для роботи в сільському господарстві.
За литовського князя Гедиміна, який правив у 1316–1343 роках, відбувається перехід від рабовласництва до колонізації, коли вони встановлюють контроль над землями, а не людьми. Саме Гедимін почав завоювання земель Київської Русі. Цікаво те, що правителі ВКЛ найдовше залишалися язичниками, хоч і правили народами, які сповідували християнство.
Станом на 1323 рік ВКЛ має контроль над Києвом. Коли литовці почали завоювання земель Київської Русі, то такої держави вже не існувало – були нащадки руських князів, які правили різними містами. Литовські завойовники прийшли до нащадків князів і сказали, що не хочуть брати ці землі військовим шляхом. Натомість вони вирішили обʼєднуватися з ними за допомогою шлюбів, а «мʼяко» захоплені міста почали платити податки ВКЛ.
Нащадки руських князів не чинили опору, і перехід відбувся без проблем. Після цього князь литовський називає себе князем Русі. Також литовці починають використовувати руську мову – ту, якою Ярослав Мудрий написав «Руську правду». Проблем у литовців із руською мовою не було, адже в князівстві була поширена словʼянська мова.
ВКЛ і Польське королівство
Але для литовців гостро стояла проблема Тевтонського ордену, який захопив частину територій у районі Балтійського моря й утворив щось на зразок самостійної держави. Цю проблему литовці розвʼязали за допомогою поляків.
У цей час у Польському королівстві виникла своя криза: на престолі дівчинка-підліток, років дванадцяти, королева Ядвіга. Спочатку планувалося, що вона вийде заміж за Вільгельма Габсбурга, але він до неї не доїхав через опір польських дворян.
Натомість у 1385-му Ядвіга виходить заміж за на 40 років старшого литовського князя Ягайла, який після цього стає і польським королем. Це знаменує низку подій:
- литовські князі навертаються у християнство;
- литовські дворяни, до яких входять і ті, що перебувають на територіях колишньої Київської Русі, обʼєднуються з польськими дворянами, почавши використовувати деякі польські норми;
- де-факто на подальші 200 років утворюється одна велика держава, якою править литовський князь.
В період приблизно 1320–1670 років Київ перебуває під впливом Вільнюса і Польщі.
Тімоті Снайдер. Лекція №6. Велике князівство Литовське
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
