Категорія
Життя
Дата

В РФ можливий і палацовий переворот, і масове повстання. Лекція американського політолога про теорію селекторату

Що таке теорія селекторату та чому число смертей значно нижче в демократичних суспільствах, ніж в автократичних, пояснює політолог з Нью-Йоркського університету Брюса Буено де Мескіта

Брюс Буено де Мескіта — професор Нью-Йоркського університету, старший науковий співробітник Інститут Гувера з питань війни, революції та миру, політолог. Він є автором низки книг («Посібник диктатора», «Винахід влади» тощо) та точних політичних прогнозів. 

#GlobalMinds4Ukraine – проєкт Київської школи економіки (KSE) та Ukrainian Global University (UGU) з культурної дипломатії. В рамках проєкту найвпливовіші інтелектуали світу виступають із лекціями на підтримку України.

Повне відео лекції, що відбулося за підтримки KSE та UGU в рамках проєкту #GlobalMinds4Ukraine, дивіться тут. Автор перекладу й конспекту — Олексій Петюх.

Тих, хто говорить про певний континуум між демократією та автократією чи проводить між ними чітку лінію, варто спочатку запитати: яка політична система демократичніша: президентська чи парламентська? Коли вибирають тих, за кого проголосувала відносна більшість, чи коли проводять другий тур, щоб абсолютна більшість голосів визначила переможця? А серед автократій чи однакові хунти, монархії чи однопартійні диктатури? То які ж речі насправді визначають правління?

Професор Буено де Мескіта вважає, що ключова річ — інституції. Фіксувати увагу на самому факті виборів — неправильно. Деякі науковці твердять, що уряд — легітимніший, якщо проводить вибори. Але ж не було нічого легітимного у виборах у Радянському Союзі: всі вони були тотально сфальсифікованими, результати були відомими наперед. 

Нам варто звертати більшу увагу на підзвітність і прозорість. Важливіше, наскільки окремі виборці можуть діяти на власний розсуд як особистості, або ж вони — частинки політичних блоків, що контролюються вузькими колами людей.

Кола впливу

Сам Буено де Мескіта розглядає будь-яке правління нелінійно, зображаючи його за допомогою системи концентричних кіл. Цей підхід працює не лише з будь-яким суспільством, але й взагалі з будь-якою організацією. Найширше коло — населення, трохи вужче — номінальний селекторат, наступне за розміром — реальний селекторат, далі — переможна коаліція, найвужче коло — блоки всередині коаліції.

Селекторат — це люди, які мають хоча б номінальний вплив на вибір лідерів. Так, в рамках радянської системи де-юре існувало загальне виборче право, тож все доросле населення являло собою номінальний селекторат. Але реальним селекторатом було значно вужче коло впливових людей.

Ключова риса представників селекторату — вони мають можливість увійти до переможної коаліції. В чому полягала різниця між царистською та більшовистською системами? Глибинна різниця була не в тому, ким були люди, які життєво необхідні для підтримки влади лідера (переможна коаліція). І там, і там це були дуже невеличкі групи. Різниця полягала в тому, що за царистського режиму царська родина була селекторатом, а в створеній Леніним системі декларувалося загальне виборче право, але вплив мала лише крихітна групка людей. З точки зору правителя ленінська система — найкраща, з точки зору громадянина — найгірша. 

Інформація для розуміння приблизного співвідношення між двовимірним інституційним простором теорії селекторату й деякими звичними назвами форм правління: 

  • монархії та хунти мають маленькі і коаліції, і селекторати;
  • автократії з фальсифікованими виборами мають маленькі переможні коаліції, зате великі селекторати; 
  • демократії з прямими виборами президента мають дуже великі коаліції та селекторати; 
  • двопартійні парламентські демократії мають не такі великі переможні коаліції, але великі селекторати.

Розмір коаліції визначається не просто кількістю прихильників, а низкою інституційних структур, що визначають обʼєм підтримки, який потрібно мати для того, щоб бути при владі. Так, в рамках сучасної української політичної системи, за наявності великої кількості приблизно однаково популярних кандидатів на президентських виборах, достатньо згуртувати довкола себе порівняно невелику кількість людей, щоб спромогтися вийти в другий тур і отримати гарні шанси взяти президентську владу.

Лідер — всьому голова

Згідно з теорією селекторату, головна мета лідера — залишатися при владі. При цьому лідер намагається максимізувати дохід, яким може орудувати на власний розсуд. Нині Владімір Путін має дуже багато такого доходу — щоб вести війну йому не треба змінювати державний бюджет, а достатньо просто одноосібно прийняти рішення. 

Кожен лідер має справу як мінімум із одним претендентом всередині країни, який хоче стати новим правителем. При цьому лідер втрачає владу лише коли виконуються дві умови: 1) претендент отримує підтримку від групи, яка не менше переможної коаліції; 2) лідер втрачає підтримку як мінімум одного члена своєї коаліції. 

Ключові припущення теорії:

  1. Прийшовши до влади, лідер зобовʼязується після перехідного періоду залишити всіх членів коаліції.
  2. Але претендент не може взяти на себе подібні зобовʼязання. Лише після того, як він отримає владу, представники селекторату дізнаються, з ким же співпрацюватиме претендент. 
  3. Отже, ймовірність опинитися в пост-перехідній переможній коаліції претендента (W) залежить від того, наскільки великим є пул людей, що взагалі мають можливість потрапити до коаліції (тобто селекторат, S). Тобто це є відношення розміру коаліції до розміру селекторату (S/W).

Важливо розуміти: ймовірність бути в переможній коаліції наступника менша за очікувану ймовірність залишитися в переможній коаліції актуального лідера.

Приватні й суспільні блага

Лідери приймають рішення про оподаткування й витрати. Вони розподіляють частину доходу на суспільні блага для всіх, а частину — на приватні блага для членів коаліції. Залишковий дохід витрачається на розсуд лідера. Тут зʼявляється простір або для клептократії (розкрадання державних грошей) або для фінансування спеціальних суспільних проєктів.

По мірі того, як коаліція збільшується (зазвичай це називають демократизацією та зростанням рівня підзвітності влади), витрати на приватні блага членів коаліції зменшуються. А коли коаліція зменшується (інакше кажучи, правління стає більш автократичним), то частка її приватних благ серед інших витрат зростає. 

Приватні блага можуть бути не лише чимось протизаконним і корупційним, але й просто офіційною платнею, великими зарплатами для учасників переможної коаліції. Втім, як правило це все-таки неофіційні — корупційні — можливості заробляти, використовуючи свій вплив на владу. Бо, крім іншого, такий підхід до надання приватних благ дозволяє лідеру ще краще контролювати членів коаліції — на них за потреби завжди можна завести кримінальні справи за корупцію.

Обмеження в рамках лідерської посади:

  • Лідер має «платити» коаліції достатньо, щоб її члени зберігали лояльність до нього, а не переходили на бік якогось претендента.
  • Претендент не може взяти на себе зобовʼязання включити до коаліції всіх своїх прибічників перехідного періоду. 

Отримавши владу, лідер дізнається ступінь відданості різних людей і обирає найбільш відданих. Після перевірки відданості, члени коаліції розуміють, що лідер залишить їх в коаліції, якщо вони зберігатимуть лояльність. Чинний лідер «платить» членам коаліції лише стільки, скільки треба, щоб перебити очікувану ціну, яку може запропонувати їм претендент, з урахуванням ризику для потенційних перебіжчиків втратити доступ до приватних благ у майбутньому.

В міру того, як коаліція стає більшою, тобто режим стає демократичнішим, відбувається таке:

  1. ймовірність залишитися в коаліції зростає (відношення розміру коаліції до розміру селекторату збільшується);
  2. унікальна цінність коаліції в розрізі доступу до приватних благ зменшується.

Розмір «пирога» для коаліції зростає, ймовірність залишитися в коаліції зростає, але цінність перебування в коаліції зменшується.

Ви залишаєтеся відданими лідеру лише доти, доки очікувана корисність відданості лишається більшою за очікувану корисність переходу на бік претендента. Різні потрясіння змінюють умови, лідери не завжди можуть вжити коригуючих заходів, а отже вони втрачають владу.

Статки еліти й статки народу

Коли коаліція стає більшою, достаток лідера зменшується, бо дохід значною мірою витрачається на утримання при владі — підтримку відданості членів коаліції. 

З достатком членів коаліції ситуації складніша. Спочатку, коли коаліція дуже маленька, їхній достаток великий. Зі збільшенням коаліції обсяг доходу, що витрачається на приватні блага, спочатку зростає повільно (аналогічно зростає і ймовірність потрапити до коаліції наступника). До певного розміру коаліції статки її членів погіршуються — приватні блага розподіляються між більшою кількістю коаліціантів, тож кожен отримує менше. Але якщо коаліція продовжує збільшуватися, то її становище виправляється.

Ситуація з достатком населення поза коаліцією інакша: цей показник зростає прямо пропорційно збільшенню коаліції (тобто демократизації суспільства). І що більша коаліція, то більше достаток представників населення наближається до достатку членів коаліції (памʼятаймо, що цінність перебування в коаліції зменшується по мірі збільшення самої коаліції).

Революційні ризики й помилка Маркса

Коли суспільних благ надто мало чи надто багато, то для режиму немає революційної загрози. Коли суспільних благ надто багато, то ймовірність успіху антиурядового повстання висока, але в людей тоді немає особливих причин повставати — вони отримують багато користі від уряду. В ситуації ж із нестачею суспільних благ (суспільства на кшталт Північної Кореї) їх так мало, що людям дуже важко скоординуватися для організації успішного повстання — бажання повстати велике, але ризики й ціна надто високі.

Коли правитель стикається з імовірною загрозою повстання чи революції він може зробити дві речі, щоб запобігти цьому сценарію:

  1. зменшити суспільні блага (збільшуючи приватні) й одночасно скоротити розмір коаліції;
  2. збільшити суспільні блага й розширити розмір коаліції. 

За умови існування коаліції вже досить великого розміру, з точки зору лідера вигідніше далі її розширювати, а не зменшувати. Втім, коли коаліція ще не надто велика, лідеру вигідніше вирішувати свою проблему, зменшуючи розмір коаліції.

При цьому, коли коаліція вже дуже велика, а суспільних благ генерується дуже багато, наступає момент, після якого суспільство стає імунним до переворотів і революцій, а отже зникає і мотивація робити правління менш відповідальним (зменшувати коаліцію та кількість суспільних благ, тобто руйнувати демократію). Жодна країна за 200 останніх років, яка перетнула цю «лінію невразливості до переворотів», ніколи не припинили бути демократичною з внутрішніх причин. Відхід від демократії в таких суспільствах відбувався лише через зовнішнє втручання, як це було в завойованих нацистами Франції, Нідерландах і Бельгії.

Цікавий момент: саме на цій «території» максимуму розміру коаліції та обсягу суспільних благ, де, згідно з теорією селекторату, революція неможлива, класова теорія Карла Маркса вважає революцію найбільш імовірною, бо найрозвиненіші капіталістичні суспільства одночасно являються і режимами з дуже великою коаліцією. Історія засвідчила, що в суспільствах, які, за марксистською теорією, нібито мають найбільший ризик революції, насправді не було жодної революції. Але коли Маркс писав свої праці десь у 1840-1880 роках таких суспільств просто не існувало, тому помилитися було нескладно. Маркс не зміг допустити, що лідер, який бажає максимізувати своє політичне виживання, зможе діяти на випередження й максимізує виробництво суспільних благ. 

Розширення коаліції, тобто більшу демократичність правління, дуже важко насадити ззовні. Проаналізувавши історичні свідчення про військові інтервенції з боку демократій, автократій і сил ООН, професор Буено де Мескіта дійшов висновку, що найменше демократизації сприяє вторгнення з боку саме демократичних держав. Якщо демократична держава вторгається до країни, яка має спільні з нею цінності, то вона, ймовірно, залишить після себе демократію. А якщо про спільні цінності не йдеться, то після вторгнення демократичної держави, найімовірніше, залишаться лише декорації демократї, а не справжнє демократичне правління. 

Теорія селекторату та сусіди України

Брюс Буено де Мескіта запропонував поглянути на Україну та поблизькі країни з точки зору його теорії. Автор підрахував співвідношення між розміром і достатком коаліції в Білорусі, Росії, Україні, Польщі, Румунії, Молдові, Литві, Латвії, Естонії та Словаччині станом на 2021 рік. Крім перших трьох держав, у всіх інших коаліція отримує приблизно оптимальні для свого розміру доходи. 

В РФ коаліція отримує трохи забагато, як на свій розмір. Що означає «переоплаченість» коаліції в Росії? Це говорить про політичну стабільність режиму. І на перший погляд може здатися, що для членів російської коаліції це добре — вони ж отримують від свого лідера навіть більше, ніж очікують. Але їм краще було б серйозно замислитися, бо за умов «переплати» лідер схильний або зменшувати свою переможну коаліцію, роблячи режим менш підзвітним і авторитарнішим, або навпаки збільшувати її, роблячи режим демократичнішим. Наразі такий правитель, як Путін, навряд чи став би розширювати коаліцію, а значить її членів швидше можуть чекати чистки.

Згідно з теорією селекторату, нині під санкціями Путін перебуває у вразливому становищі: в РФ можливий і палацовий переворот, і масове повстання. Перший загалом вірогідніший. При цьому, щоб відвернути загрозу перевороту треба вдатися до прямо протилежних заходів, ніж ті, які допомагають запобігти повстанню. Тож йому треба ризикувати, вирішуючи на протидії чому саме зосереджувати зусилля. Деякі впливові члени коаліції багато втрачають і тому легше перейдуть на бік претендента. До того ж посилення загрози повстання схиляє еліти до думки про необхідність перевороту, який відсуне загрозу революції.

Україна: корупція не завадить демократизації

А ось Україна та Білорусь — єдині країни, де коаліції отримують замало. Тож саме ці дві країни видаються політично вразливими. В Білорусі умовна «недоплата» коаліції особливо виражена. Не дивно, що там у 2020 році вибухнули масові протести, жорстоко придушені лише за допомогою Росії. 

Тобто в Україні наразі коаліція отримує надто мало приватних благ, тобто, як це не дивно прозвучить, але в Україні замало корупції як на нинішній розмір коаліції. У випадку України це означає, що в суспільстві існує запит на збільшення коаліції та суспільних благ. 

Якою ж була ситуація в цьому плані в Україні протягом 2015-2021 років? Найменше приватних благ (корупційного доходу для коаліції) було в 2020 й 2021 роках — нижче очікуваного обсягу для України. Це було результатом зниження корупції: до того, за підрахунками професора Буено де Мескіти, її було більше. Задля забезпечення внутрішньої стабільності, щоб компенсувати нестачу очікуваних приватних благ для членів коаліції, президенту Володимиру Зеленському доведеться збільшувати коаліцію.

За ці шість років найбільше приватних благ постачалося тогочасним членам коаліції в 2019-му. Навпаки найменше суспільних благ йшло населенню в 2015-2016 і 2019 роках. Тобто, згідно даних професора Буено де Мескіти, з 2015-го — були найгірші роки в контексті надання медичних, освітніх і інфраструктурних послуг українцям. 

Найбільше суспільних благ генерувалося в 2020-2021 роках — трохи недостатньо, в рамках моделі Буено де Мескіти, але ситуація продовжувала покращуватися. Найменшим розмір коаліції був у 2018 році, найбільшим — в 2021-му. Все це є індикатором того, що уряд Зеленського останнім часом готував умови для розширення коаліції, роблячи владу в Україні все більш підзвітною і відповідальною.

Від чого залежить якість правління

І емпіричні, і теоретичні дані підтверджують, що коли влада покладається на велику коаліцію, тоді суспільство:

  • багатше (більше дохід на душу населення);
  • здоровіше (більша тривалість життя, менша дитяча смертність);
  • вільніше (більше свободи слова й преси, свободи зібрань і пересування);
  • прозоріше (уряд звітує і надає більше інформації, ніж можна отримати самостійно);
  • краще місце для життя (вище рівень імміграції, нижче рівень еміграції).

Натомість коли коаліція маленька, владі менше цікавий добробут звичайного населення. Яскравою ілюстрацією цієї тези може бути аналіз даних, як різні форми правління впливають на смертність від землетрусів. 

Проаналізувавши статистичні дані, професор Буено де Мескіта переконався, що за будь-якої інтенсивності землетрусів, число смертей значно нижче в демократичних суспільствах, ніж в автократичних. Просто коли ти — автократ і влада твоя залежить від доволі вузького кола людей, ти особливо не турбуєшся про інше населення. Коли ж ти залежиш від значно більшої коаліції, тобі важлива підтримка дуже багатьох людей, мільйонів. Тож тоді ти турбуєшся про якомога більш продумане встановлення приладів фіксації сейсмічної активності, забезпечуєш суворіші вимоги до будівель тощо. Результат демократичного правління — більше безпеки для всього суспільства.

Як складається політичне життя автократів і демократів

Емпіричні дані свідчать, що політичне життя автократів і демократів складається по-різному. Лідери автократичних режимів мають дуже великі шанси бути відстороненими від влади в перший рік правління (до 50% в перші 6 місяців), в лідерів-демократів шанси втратити владу на цьому етапі значно менші. Але після року правління, лідерів-автократів уже значно важче усунути від влади, ніж лідерів-демократів. 

Тому люди часто роблять помилку, коли дивляться на нового автократа, бачать якісь реформи й кажуть: «Цей хлопець — справжній реформатор, скоро відбудеться покращення життя». Але майже завжди автократ-початківець — ніякий не реформатор, він просто прикидається реформатором і демократом, поки не зрозуміє, де є грошові потоки та як до них краще присмоктатися.

Що сприяє політичному виживанню лідерів

Якщо переможна коаліція велика, то гарна політика й низький рівень приватних благ для коаліціантів покращує виживання лідера. Корупція погіршує шанси лідера затриматися на посаді. Загалом лідеру доволі складно триматися при владі, бо ж велика коаліція означає, що ризики від виходу з неї для учасників — низькі.

Якщо коаліція маленька, то правильна лінія поведінки — проводити погану політику. За таких умов найкращі шанси на політичне виживання мають лідери, які сприяють корупції та виникненню чорних ринків. Найкращі шанси залишитися при владі для лідера тоді — підтримувати вузьку коаліцію й обширний селекторат.

Висновки

Лінію поведінки лідерів визначають інституції суспільства. Взаємодію держави з іншими державами також визначають характерні для її суспільства інституції: лідери країн із великими коаліціями потребують провадження успішної міжнародної політики; лідерам країн із маленькими коаліціями треба лише розрахуватися з тими, хто їх підтримує.

Матеріали по темі