«Воюють не зброя і руки, воює серце». Святослав Вакарчук – про виступи на фронті та творчість під час війни /Фото Данило Павлов для Forbes Україна
Категорія
Життя
Дата

«Воюють не зброя і руки, воює серце». Святослав Вакарчук – про виступи на фронті та творчість під час війни

Святослав Вакарчук: «Моєму сину рік, і я не хочу, щоб його покоління йшло на фронт» Фото Данило Павлов для Forbes Україна

Моя єдина мотивація – наблизити перемогу. Якщо на долю нашого покоління випала війна, залишається тільки перемагати. Якщо ми не виграємо, а замотаємо перемир’я ізолентою, як раніше, наші діти знову підуть воювати. Моєму сину рік, і я не хочу, щоб його покоління йшло на фронт. 

Весь березень ми їздили в місця, де люди були близько до бойових дій, – у Харків, Запоріжжя, Охтирку. Привозив гуманітарну допомогу, розмовляв з людьми, їздив у які тільки міг госпіталі. Важливо було просто сказати добре слово людям. 

У квітні ми перейшли в стадію довгої війни. Найголовніше – підіймати бойовий дух воїнів. Ми сконцентрувалися на поїздках на фронт. З початку квітня дали близько 120 виступів. 

Бійці – найсвітліші люди, яких я тільки зустрічав. Вони різні: складні, простіші, колючі, дружні. Серед них є фанати «Океану Ельзи» і ті, хто ніколи мене не слухав. Для мене вони всі брати й сестри, тому що захищають моїх дітей. 

Основне для нас – це морально-психологічна робота з військовими. Крім гітари привозимо бійцям те, що можемо. 

До війни мій благодійний фонд «Люди майбутнього» займався освітніми проєктами, зараз він допомагає бійцям і постраждалим від бойових дій. Вперше, коли потрапляєш у реанімацію і бачиш пораненого, ти боїшся туди заходити. Тобі страшно, трясуться руки. Двадцятий раз заходиш з настроєм, як лікар, дивишся на людину з травмою, питаєш у лікаря, який прогноз. Це страшне відчуття, бо це означає, що ти грубієш. 

Я хотів би написати книгу, що відбувалось після початку війни. Буду розказувати як про один великий день, який почався 24 лютого і закінчився нашою перемогою. 

Мені було морально важливо записатися до лав ЗСУ. Мене питають: «Навіщо? Ти ж не береш зброю в руки?». Розумію, що більш ефективним я є так, як це роблю. І на фронті, і виступаючи за межами держави. Відчуваю, що мене люди підтримують у цьому. 

Деякі люди йдуть на фронт у тому числі для того, щоб поговорити із собою наодинці. Деякі не йдуть на фронт, тому що бояться говорити із собою наодинці. 

Я засуджую дві речі. Перша – це зрада. Людина, що зрадила Україну, – ворог. Друге – байдужість. Це не менший гріх, ніж зрада.

Ми виступали і «на нулі», і близько до лінії фронту. Я ніколи не буду міряти, хто сміливіший, а хто ні. Не штука боятися, штука – навчитись контролювати свій страх. Якщо страх контролює тебе, це паніка. Коли ти контролюєш свій страх, то це як зчеплення в коробці передач. Ти відчуваєш, де можна підтиснути, а де краще відпустити. У кожної людини свій внутрішній пілот. 

Музика для мене – не професія, це частина мене. Є два стани, коли є бажання творити: коли дуже добре і коли дуже погано. Війна створює нерв, який сприяє творчості. Але перші тижні часу сісти за інструмент не було. 

На початку квітня Калина, заступник командира полку «Азов», попросив написати пісню для них. Вони вже були на «Азовсталі». Мене дуже вразило це прохання. У них не вистачало їжі, медикаментів, вони були поранені, їх утюжила російська артилерія і авіація, і в цей момент вони думають про пісню. 

Я вперше написав пісню на прохання – «Місто Марії». 

Воюють не зброя і руки, воює серце, а решта підпорядковані. 

Мій друг Юра Кочевенко, бойовий офіцер 95-ї бригади, сказав: «Ми тут, на фронті, для того, щоб у вас було нормальне життя. Живіть, але про нас не забувайте». 

В українців має остаточно зникнути комплекс меншовартості, нав’язаний російською імперією. Навіть після двох революцій багато хто не вірив, що українське може бути крутим на світовому рівні. Але після того, як Pink Floyd співає з Хливнюком, а Coldplay виконує наші пісні, такого вже не буде. Це не просто підтримка світових зірок, вони прямим текстом кажуть: «Ми – спільний культурний простір». 

Мене часто питали на Заході, особливо до війни, чим відрізняються українці від росіян. Я казав, фундаментальна відмінність українців – ген свободи і гідності. Це не просто слова. Свобода – це робити те, що ти вважаєш за потрібне, а гідність – не вважати себе кращим чи гіршим за когось. 

Спосіб життя, який нав’язує Росія, для українців неприйнятний. 

Telegram-канал Forbes, ультимативний гід у світі українського бізнесу. Приєднатись

Матеріали по темі
Спеціальний воєнний випуск Forbes до Дня Незалежності

Спеціальний воєнний випуск Forbes до Дня Незалежності

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні