Категорія
Життя
Дата

Як суспільства стають «добрими» та виживають в агресивному середовищі. Лекція соціолога-біолога з Єльського університету

Який «соціальний комплект» генетично закладений у людині? Що таке «заборонений експеримент» і до чого тут 9000 кораблетрощ? Чим насправді є соціальні мережі, що існували від зародження людства? Про це розповів у лекції для українців греко-американський соціолог, біолог, професор Єльського університету Ніколас Крістакіс. У 2009 році журнал TIME включив Крістакіса до свого щорічного списку 100 найвпливовіших людей світу. У 2009 і 2010 роках журнал Foreign Policy включав його в щорічний список 100 найкращих мислителів світу.

Forbes запустив YouTube-проєкт «Країна героїв». Дивіться новий епізод про "Нову пошту".

Еволюції доброго суспільства присвячено книжку Ніколаса Крістакіса «Проєкт: еволюційні витоки доброго суспільства». Ключові тези своєї праці про те, як працює суспільство, Крістакіс виклав їх у своїй лекції.

#GlobalMinds4Ukraine – проєкт KSE та UGU з культурної дипломатії. В рамках проєкту найвпливовіші інтелектуали світу виступають з лекціями на підтримку України.

Повне відео інтерв’ю, що відбулося за підтримки Київської школи економіки (KSE) в рамках проєкту #GlobalMinds4Ukraine та UGU дивіться тут. Автор конспекту — Олексій Петюх.

Світове наукове співтовариство досі концентрується на вивченні «темної сторони» еволюційного спадку людства — ненависті, брехні, егоїзму, жорстокості, насильства. Однак наш вид також еволюціонував, щоб втілювати добро, позаяк існують любов, дружба, співпраця. Добрі якості мусили переважувати погані, інакше ми б не мали розвинених соціальних стосунків і жили б по-самітницьки, як це заведено в багатьох інших видів.

Існують глибинні фундаментальні принципи, через які для нас є лише один спосіб бути соціальними. Такого висновку професор Крістакіс дійшов, вивчаючи сотні різних громад, які існували протягом історії людства, та ставлячи експеримент зі створення штучних громад за допомогою тисяч добровольців і спеціального софту.

Який же тип суспільства є природним для людини? Якби ви були божевільним вченим і бажали це зрозуміти, то найлогічніше було б взяти групу малюків і залишити їх самих рости на віддаленому острові, щоб мати змогу побачити, яке суспільство вони створять. Але ми не можемо так зробити. Цей жорстокий неетичний дослід називають «заборонений експеримент». 

Які можуть бути альтернативні «експерименти»? Та хоча б кораблетрощі: люди проти своєї волі збираються разом і творять суспільство наново. Із майже 9000 кораблетрощ, які сталися в 1500-1900 роках, професор Крістакіс проаналізував 20 таких, де близько двох десятків людей були ізольовані від світу протягом не менш як пари місяців.

Особливо промовистими були випадки двох екіпажів, викинутих на берег 1864 року окремо один від одного на різні кінці острова Окленд, що лежить між Новою Зеландією і Антарктидою. Команда шхуни «Ґрафтон» із пʼяти людей опинилася на південній частині острова, а 19 із 25 членів екіпажу судна «Інверколд» змогли дістатися його північної частини. Ці дві групи не знали про існування одна одної. В першому випадку вижили й врятувалися всі люди, а в другому — лише троє. Звідки така різниця?

Варто придивитися до обставин кораблетрощ. На «Ґрафтоні» біда трапилася тоді, коли капітан лежав хворим. Четверо членів екіпажу успішно дісталися берега й, попри смертельний ризик, організували успішну операцію з порятунку капітана, який залишився на судні, що йшло під воду. Тобто тут все почалося зі злагодженої роботи групи задля порятунку життя.

Під час кораблетрощі «Інверколда» екіпаж викинуло біля підніжжя скель. Один із 19 людей, що дісталися берега, був поранений. Через кілька днів 18 здорових моряків залізли на скелі, залишивши свого товариша помирати. Тут члени екіпажу почали з того, що пожертвували життям колеги.

На думку професора Крістакіса, саме через такі принципово різні підходи ці два екіпажі мали настільки різні долі. 

Чому можливе поле існування успішного суспільства таке вузьке? Відповідь: природний відбір. Він сформував не лише структуру й призначення нашого тіла, не лише структуру й призначення нашої психіки, але й структуру й призначення наших суспільств.

«Соціальний комплект»

Існує «соціальний комплект» — вісім сформованих природним відбором генетично закладених у нас атрибутів, що їх потребують людські суспільства для того, щоб справно функціонувати. Жодний з них неможливий у рамках окремого індивіда — потрібен колектив. Ось вони:

  • Ідентичність,
  • Любов,
  • Дружба,
  • Мережі,
  • Співпраця,
  • груповий фаворитизм,
  • мʼяка ієрархія,
  • здатність навчати.

Всі ці добрі властивості можуть бути використані як на добро, так і на зло. Це як зі зброєю, яка може бути засобом як оборони, так і агресії. Приклад: група може бути дружелюбною всередині, але вкрай войовничою щодо інших.

Умова державного успіху

Для успішного державного будівництва важливо памʼятати: в довготривалій перспективі будь-який аспект соціального ладу, який йде врозріз із атрибутами «соціального комплекту», приречений на поразку. Влада може докладати неймовірних зусиль, щоб навʼязати певні практики, але ці зусилля будуть марними, якщо самі практики суперечать «соціальному комплекту». 

Свого часу комуністичний Китай намагався притлумити людську ідентичність, навʼязуючи всім мешканцям абсолютно однаковий одяг, але ця політика зазнала краху. Так само, попри неймовірні зусилля Штазі, яка десятиліттями намагалася змусити людей не довіряти своїм близьким, комуністичному режиму в Східній Німеччині так і не вдалося перемогти схильність людей до дружби й любові. 

Існують певні виключення, але вони рідкісні й недостатньо тривкі. Наприклад, у народу в китайській провінції Юньнань заведено ігнорувати любов, педалюючи лише сексуальний бік стосунків між чоловіками й жінками. Але навіть там постійно зустрічаються пари, які бунтують проти навʼязаного своєю культурою проміскуїтету, захищаючи право на довготривалі романтичні стосунки. 

Модерне громадянське суспільство добре поєднується з цими вісьмома генетично закладеним в нас атрибутами. Наприклад, свобода зібрань і обʼєднань — це фактично можливість дружити з ким сам захочеш, а свобода слова й вільне поширення інформації — фактично свобода навчати.

Розглянемо деякі з цих атрибутів докладніше. 

Ідентичність

Один із найбільших парадоксів у соціальному житті ссавців — це те, що здатність бути окремим індивідом є необхідною передумовою для соціального життя. 

Спроможність виражати й розпізнавати індивідуальність розвивається лише тоді, коли вона є корисною. На неї витрачається багато мозкових зусиль і енергії, це дуже рідко зустрічається серед тварин. Щоб сигналізувати про нашу ідентичність ми в першу чергу використовуємо обличчя. Також люди розвинули здатність зчитувати його. 

Чому еволюція обдарувала нас такими здібностями? Якщо вам не хочеться, щоб інші помилково напали на вас, або забули, що займалися з вами сексом, або забули відплатити вам добром за добро, тоді успішно сигналізувати «це — я, а не хтось інший» — вигідно. Іншими словами, соціальна взаємодія вимагає здатності доносити й розпізнавати індивідуальність.

Значною мірою ця лицьова унікальність стала можливою через те, що на нашому обличчі якась одна риса (ширина носа, висота носа, форма вух, ширина вилиць тощо) абсолютно незалежна від інших рис. Всі ці різні параметри наших облич, які не взаємоповʼязані, здатні утворювати найрізноманітніші комбінації: маємо унікальні обличчя.

Сучасні дослідження засвідчують, що в основі фенотипічного різноманіття наших облич лежить неймовірне генетичне різноманіття. Іншими словами, тоді як нирки загалом мають всі працювати однаково, ваші обличчя мають бути неоднаковими.

Любов

Любов — ще одна універсальна риса. Для нашого виду характерно, що ми не лише займаємося сексом з нашими партнерами, але й формуємо міцну емоційну привʼязаність — любимо їх. Любов — не обовʼязкова для парування, але ми схильні любити партнерів. Почасти через те, що це допомагає нам вирощувати дітей. 

Любов — неуникна навіть у часи війни. Нині в мережі є багато світлин, на яких видно, як українські військові одружуються просто на фронті. Все це — яскраві свідчення того, що любов є принципово важливою для людського соціального ладу завжди. Різноманітність шлюбних систем (моногамія, полігінія, поліандрія) не касує фундаментальну важливість любовних стосунків.

Дружба

Втім, ми не лише шлюбимося, але й просто дружимо. Люди — незвичайний вид, представники якого формують довготривалі нерепродуктивні союзи неспоріднених індивідів. Здатність дружити характерна для будь-якого суспільства, але вона вельми незвична серед інших тварин. Ключові атрибути дружби вельми подібні по всьому світу: взаємодопомога, позитивні емоції тощо. Ці природні схильності особливо корисні в часи війни, коли потрібно працювати разом задля перемогти.

Соціальні мережі дружби дуже схожі в представників різних культур. Лабораторія професора Крістакіса по всьому світу займалася складанням мап соціальних мереж, що їх породжують дружні стосунки. В тому числі — в Гондурасі, Індії та Уганді. Вчені констатували приголомшливу універсальність структури цих мереж.

В рамках одного дослідження вчені зробили фото-опитування всіх дорослих членів малочисельного народу хадза в Танзанії. Науковці попросили кожного опитаного хадза вказати своїх друзів на зроблених дослідниками фотографіях всіх дорослих представників цього народу. І виявилося, що їхні патерни дружби такі ж, як у модерних суспільствах. 

Тобто за останні 10 тисяч років люди винайшли сільське господарство, міста, телекомунікації, але соціальні — міжособистісні — мережі в нас залишилися такими ж, як були в давнину.

Науковці з лабораторії Крістакіса також вивчали генетику й еволюційну біологію дружби: як і чому ми еволюціонували так, що маємо можливість дружити? Крім людей дружба також існує серед деяких інших приматів, слонів і низки китоподібних. І з математичної точки зору, мережі слонів і дельфінів дуже подібні до наших. При цьому наш спільний предок зі слонами існував 85 мільйонів років тому. Та все одно вони заводять друзів у спосіб, подібний до нашого. Бо природний відбір незалежно сформував цю рідкісну практику — дружбу. 

Таке явище називається конвергентна еволюція — формування подібних ознак у неспоріднених видів, коли організми відповідають схожим чином на схожі виклики довкілля. Спільний предок єхидни і їжака жив 200 мільйонів років тому, він взагалі не був схожим на них, однак уже значно пізніше ці два види незалежно один від одного еволюціонували дуже подібним чином. Зазвичай цей процес згадується в контексті фізичних параметрів організмів, але, як бачимо, конвергентна еволюція цим не обмежується.

Якщо ми можемо розділяти здатність до дружби зі слонами, то вже точно можемо розділяти її з усіма людьми.

Груповий фаворитизм

Груповий фаворитизм — відданість людей власній групі та дискримінаційне ставлення до людей, що не є членами групи. Основне пояснення групового фаворитизму повʼязане з конкуренцією між групами за обмежені ресурси (землю, їжу, гроші, престиж). 

Яскравою ілюстрацією цього явища є експеримент, що його влітку 1954 року поставив турецько-американський соціальний психолог Музафер Шеріф. Науковці відправили 22 незнайомих між собою 10-річних хлопчиків в ізольований табір у парку Робберс-Кейв, штат Оклагома. 

На першій стадії експерименту з хлопців сформували дві окремо розселені групи, члени яких не знали про існування іншої групи. Дослідники заохочували формування групової солідарності — діти вигадували назви своїх груп, їхні символи, разом працювали й розважалися. 

На другому етапі науковці звели дві групи й влаштували цілу низку змагань між ними. В результаті групи ненавиділи одна одну. 

Під час третьої стадії вчені спробували перевірити, чи можна притлумити неприязнь членів однієї групи до членів іншої завдяки співпраці. Дослідники організували проблему системи водопостачання табору, яку можна було вирішити виключно спільними зусиллями обох груп. Діти почали співпрацювати та спілкуватися — міжгрупова ворожість фактично зникла. 

Це нагадує ситуацію, коли під час повномасштабного вторгнення Росії поділи всередині України почали зникати. Необхідність боротися зі спільним ворогом зробила старі суперечки між групами українців вже не такими важливим.

Здатність навчати

Саме здатність навчати лежить в основі нашої спроможності творити культуру. 

Більшість тварин вміють вчитися через взаємодію з довкіллям. Це — індивідуальне навчання. Приклад: ви засовуєте руку у вогонь і розумієте, що він обпікає. Деякі тварини також здатні вчитися соціально, спостерігаючи за іншими. Якщо ви засовуєте руку у вогонь, а я дивлюсь на це, то теж можу зрозуміти, що вогонь обпікає. При цьому типі навчання мені не доводиться самому розплачуватися за гіркий досвід. 

Але люди вміють ще й навчати одне одного. Ця здібність є надзвичайно рідкісною серед тварин. Спроможність навчати дозволяє створювати й накопичувати дуже багато знань і передавати їх через мережеві звʼязки, час і простір.

Але виявляється, що ця здатність творити культуру відіграє ще важливішу роль у нашому формуванні, бо гени впливають на нашу здатність навчати й творити культуру, а культура впливає на гени. Найкращий приклад того, як культурні інновації можуть впливати на наші гени, — це розвиток можливості перетравлювати лактозу (цукор, який міститься в молоці й перетравлюється за допомогою ферменту лактази). 

Всі немовлята виробляють лактазу, щоб могти розщеплювати лактозу в молоці матері. Зараз у світі багато дорослих виробляють лактазу, але понад 10 000 років тому після відлучення від грудей люди втрачали цей фермент, бо тоді молоко бувало лише материнське. 

Здатність розщеплювати лактозу дає еволюційні переваги лише тоді, коли зʼявляється стабільний доступ до молока протягом усього життя. Це сталося лише близько 9000 років тому після одомашнення молочних тварин. В ті часи невелика частина людей, які через мутації і в дорослому віці продовжували виробляти лактазу, отримали еволюційну перевагу, тож із часом все більше людей й у дорослому віці могли перетравлювати молоко. Так здатність навчати змінює напрямок еволюції людства. Наші гени й культура постійно спілкуються.

Мережі

Структура мереж, які ми формуємо, грає велику роль: міжособистісні звʼязки роблять колективне ціле чимось більшим за суму його складових.

Структура — дуже важлива річ. Щоб краще усвідомити це треба вдатися до аналогії. Два мінерали — графіт і алмаз — складаються з однієї речовини — вуглецю, але мають дуже різні властивості. Графіт — темний і мʼякий, а алмаз — прозорий і твердий. Все вирішує структура — те, як саме організовані атоми вуглецю. 

Тут треба звернути увагу на дві важливі ідеї. 

Перша: ці якості не властиві окремим частинкам речовини, це якості лише групи частинок. 

Друга: якості дуже відмінні й залежать від того, як саме зʼєднати між собою окремі частинки цієї речовини. 

Однією з характерних рис нинішнього українського спротиву є специфічний звʼязок між українцями, який дає їм особливу хоробрість і витривалість. Без нього українці б не мали цих переваг. Насправді нові властивості на кшталт співпраці можуть виникати завдяки звʼязкам між людьми, а не обовʼязково завдяки самим людям. Тобто колективні соціальні структури можуть мати емерджентні властивості — такі, що їх має сама система, але не мають її окремі складові. Тож соціальний лад (певний паттерн мереж) має велике значення.

Те, в який саме спосіб люди поєднані між собою, впливає на те, що вони спроможні зробити. Гарний приклад того, як структура мережі може впливати на властивості групи, можна побачити в роботах Брайана Утсі та його колег. Ці науковці зацікавилися успіхом або провалом бродвейських мюзиклів. Зробити великий бродвейський мюзикл — ризикована річ, бо одна така постановка може коштувати сотні мільйонів доларів. 

Одне з пояснень успіху чи невдачі мюзиклу лежить у площині мереж творців вистав. Група дослідників порахувала таку властивість цих мереж, як скупченість. Якщо розглянути структуру у вигляді одного з творців шоу й пʼяти його колег, то між цими пʼятьма людьми є десять можливих звʼязків. Коли жодного з цих потенційних звʼязків не існує, маємо 0% скупченості. Якщо існують чотири з десяти можливих звʼязків, маємо 40% скупченості, а коли присутні десять із десяти — скупченість 100%. 

Проаналізувавши 326 компаній з виробництва мюзиклів, Утсі створив графік, на якому вісь X відповідала за скупченість колективу (від 0 до 100%), а вісь Y — рівень успіху мюзиклу (з урахуванням зароблених грошей і добрих відгуків критиків). Графік вийшов параболічним: якщо серед людей, що працювали над виставою, ніхто не був знайомий між собою раніше, то шоу виходило провальним; якщо всі знали одне одного, то результат так само був провальний; але якщо скупченість була середньою, коли деякі люди були знайомими й вміли співпрацювати, а деякі були новачками зі свіжими ідеями, то ймовірність успіху шоу була найвищою.

Наша можливість створювати й розривати дружні звʼязки принципово важлива для здатності підтримувати адекватний рівень співпраці. Це добре демонструє експеримент, поставлений в лабораторії професора Крістакіса. За допомогою спеціального софту вчені зібрали людей онлайн у групи, в яких створили певні мережі. Учасників познайомили із сусідами в рамках мережі, дали певну кількість грошей і організували класичну економічну гру під назвою «суспільне благо», в рамках якої люди можуть або добре ставитися до сусідів, бути щедрими й співпрацювати в рамках спільноти, або погано ставитися до сусідів, бути зрадливими й не співпрацювати. 

Одна група піддослідних мала незмінних сусідів (фіксована мережа), а іншій дозволили розривати одні звʼязки й формувати нові (плинна мережа). Початково всюди близько двох третин людей були добрими й бажали співпрацювати. Але після 10 раундів в групі з фіксованою мережею майже всі гравці були зрадливими щодо інших і відмовлялися від групової співпраці, а в групі з можливістю змінювати звʼязки абсолютна більшість учасників були добрими й успішно співпрацювали. 

Там де люди не могли полишити егоїстичного й не схильного до співпраці сусіда, їм врешті набридало бути добрими й вони починали дурити інших. Але маючи можливість розривати звʼязки зі злими контактами й формувати нові — з добрими й конструктивними, люди були схильні зберігати добрі наміри й продовжувати групову співпрацю. 

Тобто ставлення більшості людей одне до одного дуже залежить від набору правил, які діють у певній соціальній структурі: за певних умов люди схильні ставати добрими, а за інших умов — злими. Доброзичливість чи підлість людей залежить не лише від внутрішніх властивостей індивідів, але й від властивостей колектива. 

В наступному експерименті співробітники лабораторії професора Крістакіса оцінили вплив різних рівнів соціальної плинності на схильність людей до співпраці. Результати вони виразили за допомогою графіку, де вісь X відповідає за ступінь плинності: 0% плинності — фіксована мережа без можливостей змінити соціальні звʼязки, а 100% плинності, коли всі соціальні звʼязки постійно змінюються. На осі Y — ступінь схильності до співпраці цих груп людей. І знову, як і у випадку з експериментом Утсі, графік мав параболічну форму. В дуже жорстких, фіксованих мережах, де люди привʼязані одне до одного, рівень співпраці — низький, в надто плинних мережах, де щодня довкола нові люди, — так само. А ось посередині, де є баланс між жорсткістю й плинністю соціальних мереж, рівень співпраці — максимальний.

Соціальний капітал

Ключова причина того, чому ми живемо в групах, чітко повʼязана з таким феноменом, як соціальний капітал. Яким чином співжиття допомагає нам як індивідам і як виду? Виявляється, що мережі є тим ресурсом, який всі ми можемо використовувати. Міжособистісні мережі — це соціальний капітал. 

Капітал — це будь-який запас ресурсів, який можна продуктивно використати. Щоб створити капітал, треба: 1) вкласти навички й зусилля; 2) змінити якусь субстанцію так, щоб вона стала більш продуктивною, ніж була до того.

Як фізичний капітал створюється завдяки змінам у матеріальному світі, а людський капітал — завдяки змінам в людях, так соціальний капітал формується завдяки змінам у стосунках між людьми, змінам, що роблять групу продуктивнішою й здатною робити те, чого вона не могла раніше. 

На думку професора Крістакіса, зараз в Україні на страшних випробувань відбувається активне формування соціального капіталу. Українці змінюють себе, навчають одне одного, створюють соціальні звʼязки. 

Це — найкраще пояснення того, яку роль у нашому житті відіграють соціальні мережі й чому ми можемо їх використовувати, щоб зробити світ кращим. 

Соціодицея

Більшість людських чеснот — соціальні, вони постають під час взаємодії з іншими. Для людей не так важливо, любите ви себе чи ні, справедливі до себе чи ні, людям важливо, щоб ви проявляли ці якості до інших. 

Як нам усвідомити добрі якості соціального світу, попри його вади? В богословʼї подібне питання називається проблемою теодицеї: як може всемогутній добрий Бог існувати поряд із несправедливістю світу? Ніколас Крістакіс пропонує зосередитися на «соціодицеї» — питанні виправдання блага суспільства, попри його численні недоліки. Тут може стати в пригоді японська філософія прийняття недосконалості вабі-сабі, в рамках якої підкреслюється краса небездоганних речей. Надщерблена керамічна миска є красивою попри її вади, а можливо навіть — завдяки своїй недовершеності. Аналогічно — із суспільством.

Матеріали по темі
Новий випуск Forbes Ukraine

Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні