Медсестра під час масового маршу від Майдану Маулалі Рамліла в Калькутті на знак протесту проти нерівності в оплаті праці в Калькутті, Індія, 25 серпня 2022 року /Getty Images
Категорія
Гроші
Дата

10% найбагатших мають 70% активів світу. Як нерівність доходів впливає на розвиток держав. Лекція економіста та письменника Тома Пікетті

Медсестра під час масового маршу від Майдану Маулалі Рамліла в Калькутті на знак протесту проти нерівності в оплаті праці в Калькутті, Індія, 25 серпня 2022 року Фото Getty Images

У Європі «середні» 40% населення зараз володіють вагомою часткою загального багатства – це величезний прогрес. Століття тому вони мали лише 10%. Але найдраматичнішим є те, що інші 50% все ще мають тільки 5% і менше від загального багатства

Forbes Україна випустив новий номер друкованого журналу. В ньому майже два десятки ексклюзивних матеріалів. Придбати журнал з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.

Тома Пікетті

Французький економіст, автор бестселера «Капітал у ХХІ столітті», керівник досліджень у Школі вищих досліджень у галузі соціальних наук (EHESS), професор Паризької школи економіки та почесний професор Лондонської школи економіки.

#GlobalMinds4Ukraine – проєкт KSE та UGU з культурної дипломатії. У межах проєкту найвпливовіші інтелектуали світу виступають з лекціями на підтримку України.

Модератор – Ph.D., професор KSE University Максим Обрізан.

Нерівність доходів

Частка загального національного доходу країни, яку отримують 10% населення з найбільшими доходами, коливається від 20% до майже 70%. У Північній Європі 25–30% загального доходу припадає на 10% найбагатших. У Південній Африці цей показник становить майже 70%. У Бразилії, Мексиці або Чилі – 65%. 

Він дуже змінюється з часом. Зараз нерівність за доходами в найбагатших країнах світу, що знаходяться в Західній Європі, Північній Америці та Японії, здебільшого менша, ніж у країнах Латинської Америки, Африки на південь від Сахари та Індії. 

Але так було не завжди. Століття тому Західна Європа була близькою до Латинської Америки сьогодення. Європа стала більш рівною у ХХ столітті частково внаслідок Першої та Другої світових війн, але в основному – завдяки розвитку нових інститутів, держави загального добробуту, соціального забезпечення та прогресивного оподаткування.

За часткою, що надходить до найбідніших 50%, найбільш рівними є країни Північної Європи – 25%. У Південній Африці цей показник становить 5%, у Латинській Америці – 5–10%. 

Але Аргентина, яка сформувала щось ближче до соціальної держави європейського типу, має значно вищу частку. Коли до найбідніших 50% надходить 25% загального доходу, це означає, що середній дохід бідних становить приблизно половину середнього доходу всього населення. 

Якщо частка доходу становить лише 5%, середній дохід бідних становить одну десяту від середнього доходу. У довгостроковій перспективі відбувається рух у бік більшої рівності, але між країнами все ще існують величезні відмінності.

Нерівність багатства

У розподілі багатства нерівність є надзвичайною будь-де. Навіть у Європі частка найбідніших 50% у багатстві становить 4%. Це все одно краще, ніж у Латинській Америці чи Африці на південь від Сахари (1–2%). У довгостроковій перспективі тут також спостерігається прогрес. «Середні» 40% населення зараз володіють вагомою часткою загального багатства в Європі, тоді як століття тому вони мали лише 10%. Але найбагатші 10% у будь-якому разі утримують 60–80% активів у всіх регіонах світу, а інші 50% мають 5% і менше.

Гендерна нерівність

Погляньмо на частку загального доходу з праці, що припадає на жінок. Відповідно до гендерного паритету, вона має становити 50%. Якщо ж враховувати неоплачувану хатню роботу, то жінки працюють більше 50% загального робочого часу. До гендерного паритету нам досить далеко. У колишніх комуністичних країнах частка жінок дещо вища. Але з падінням комунізму та лібералізацією ринку в Китаї вона зменшилася. У Північній Америці та Західній Європі вона зростає, але досі є дуже далекою від 50%.

Екологічна нерівність

Багаті країни так званої Глобальної Півночі мають набагато більші викиди, ніж країни Глобального Півдня, які зазнають від них більшої шкоди. Існує також велика нерівність всередині країн Глобальної Півночі та Півдня. 

Нині середній викид вуглекислого газу, що припадає на найбідніших 50% європейців, становить приблизно 5,1 т на душу населення. На найбагатших 10% припадає 29,2 т викидів на душу населення, а в Північній Америці взагалі понад 70 т. Буде важко зменшити глобальні вуглецеві викиди, якщо одночасно не скорочувати нерівність. 

Якщо єдиним рішенням є пропорційне скорочення викидів для всіх через гігантський податок на викиди вуглецю або підвищення цін на енергоносії, це спричинить великий спротив середнього класу та нижчих соціально-економічних груп. Ми повинні запровадити прогресивний податок на викиди вуглецю.

Еволюція розподілу багатства

Частка верхніх 10% населення в багатстві Франції у ХХ столітті становила 80–90%, а зараз – 50–60%. З 1980-х років вона дещо зросла, але в довгостроковій перспективі все ще набагато менша, ніж була. Спостерігаємо зростання частки 40% посередині, які раніше мали дуже небагато, але зараз володіють приблизно 40% загального багатства.

Середній статок у Франції сьогодні – близько €200 000 на дорослу особу (враховується також нерухомість). Це люди, які не дуже багаті, але водночас дуже далекі від злиднів. В останні десятиліття частка середнього класу в загальному багатстві дещо зменшилася. У США відбувся ще більший спад, а верхні 10% стали володіти більшою часткою. У будь-якому випадку, і в Європі, і в США частка найбідніших у загальному багатстві неймовірно мала – 4–5%.

Багатство є мірилом вашої переговорної сили в суспільстві. Якщо у вас немає статків, але про сім’ю потрібно піклуватися, ви погодитеся на будь-які умови праці та зарплати. Якщо у вас є хоча б €100 000–200 000, з’являється можливість поторгуватися з рештою світу. Кращим є суспільство, у якому кожен має трохи багатства, адже з’являється більше ініціативи та динамізму. Той факт, що зараз існує середній клас зі значною часткою багатства, свідчить про величезний прогрес.

До Першої світової війни всі країни Європи були неймовірно нерівними. Велика Британія була навіть більш нерівною за Францію, а Швеція перебувала десь між Францією та Великою Британією. Надзвичайна нерівність того часу сприяла соціальній і націоналістичній напруженості, яка призвела до Першої світової війни. Європа досягла прогресу між 1913 і 2020 роками. 

США у 2020 році перебувають між Європою 1913-го і Європою 2020-го за концентрацією багатства і регресують ще більше. 40 років тому США були ближче до Європи, ніж сьогодні. Це формує сильне розчарування в американській економіці, тому деякі політики намагаються цим скористатися.

10% найбагатших мають 70% активів світу. Як нерівність доходів впливає на розвиток держав. Лекція економіста та письменника Тома Пікетті /Фото 1

У понеділок, 28 квітня 2014 року у Вашингтоні, округ Колумбія, біля Капітолію США протестують проти нерівності доходів, мінімальної заробітної плати та скасування податкових пільг для багатих корпорацій

Становлення соціальної держави в Європі

До Першої світової війни загальні податкові надходження в середньому по країнах Європи становили менше 10% ВВП. Здебільшого вони йшли на фінансування армії, поліції та колоніальних завоювань. 

Соціальні витрати, зокрема на освіту, були дуже малими – менше 0,5% ВВП. Вони зросли у 10 разів і зараз становлять 5–6%. Саме це дозволило перейти до значно інклюзивнішої системи освіти, що сприяло підвищенню продуктивності. 

Загальні інвестиції в освіту в останні десятиліття перестали зростати, оскільки загальні податкові надходження стабілізувалися, а витрати на охорону здоров’я та пенсії зросли. Частка молоді, яка отримує вищу освіту, також значно зросла.

Утворилися цілі галузі поза ринковою економікою: освіта, охорона здоров’я, транспорт, інфраструктура, енергетика та культура. Цю довгострокову тенденцію слід продовжувати. 

Сьогодні в країнах із домінуванням приватного сектора в охороні здоров’я, як-от США, показники громадського здоров’я є не дуже втішними. Це потребує більшої соціальної та фіскальної справедливості. 

Зростання соціальної держави стало можливим також завдяки тому, що у 1910–1980 роках відбулося зростання прогресивного оподаткування. Якщо ви хочете, щоб середній клас погодився платити високі податки, ви мусите переконати їх, що багатші за них платять принаймні стільки ж, скільки й вони.

Винахід прогресивного оподаткування

У 1910–1980 роках існувало дуже прогресивне оподаткування. Найвища ставка податку на прибуток в США для найбагатших становила 90%, а в середньому – 81% у 1930–1980 роках. Йдеться про верхню податкову ставку, яка застосовувалася тільки для винятково високих доходів. Наприклад, ставкою 90% могли оподатковуватися лише ті доходи, які перевищують $1 млн на місяць. 

Це не знищило американський капіталізм. Це був період максимального процвітання економіки США та економічного прогресу в решті світу. У середині ХХ століття США досягли величезних успіхів у сфері освіти порівняно з рештою світу. У 1950-х роках 90% дітей ходили до середньої школи. Водночас у Франції, Німеччині та Японії – лише 20–30%. Це пояснення високої продуктивності США на той час.

Зростання і прогресивне оподаткування у США

Коли в 1910–1990-х роках було запроваджено дуже високе прогресивне оподаткування, темпи економічного зростання залишилися на тому ж рівні. Єдиний раз за останні 30 років вони зменшувалися після величезного зниження верхньої податкової ставки Рейганом. Важливо змінити погляди на це. Історичний досвід із дуже високим прогресивним оподаткуванням доходу, включно з 80–90% верхньої ставки податку на прибуток, є дуже позитивним.

Перерозподіл спадщини

Якщо кожен у віці 25 років отримуватиме еквівалент мінімальної спадщини, що дорівнює 60% від середнього доходу. У Франції сьогодні це становитиме близько €120 000. Це буде оплачуватися шляхом прогресивного оподаткування та щорічного прогресивного податку на багатство. Люди з найбагатших 10%, які сьогодні отримують 1 млн, отримуватимуть лише 600 000. Проте все одно існуватиме величезна нерівність можливостей між найбіднішими 50% і найбагатшими 10% дітей.

Розподіл влади

Зі збільшенням кількості працівників у компанії частка прав голосу, яку може мати один акціонер, буде зменшуватися. Якщо ви єдиний акціонер невеликої компанії, у вас є більше 50% прав голосу. Коли компанія розростається, ви втрачаєте більшість у голосуванні, оскільки вам потрібно переконати принаймні частину працівників у тому, що ви збираєтеся робити. Технічно це є розширенням того, що вже існує. 

Є кілька країн, зокрема Німеччина та Швеція, у яких делегати від працівників мають до 50% прав голосу. Це означає, що вони можуть переконати частину акціонерів стати на їхній бік на противагу більшості. Це дозволило залучити працівників до довгострокової стратегії компанії. Моя додаткова пропозиція полягає в тому, що максимальна частка одного акціонера буде обмеженою залежно від розміру компанії.

Повне відео інтерв’ю, присвяченого новій праці автора «Коротка історія рівності», що відбулося за підтримки Київської школи економіки (KSE) в межах проєкту #GlobalMinds4Ukraine та UGU, дивіться тут.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні