Категорія
Життя
Дата

Розквіт української мови та культури в імперії Габсбургів. Дванадцята лекція Тімоті Снайдера з історії України

Forbes продовжує публікувати головне з лекцій історика та викладача Єльського університету Тімоті Снайдера. У дванадцятій він розповідає про зародження імперії Габсбургів та становлення в ній української ідеї.

Forbes Україна випустив новий номер друкованого журналу. В ньому майже два десятки ексклюзивних матеріалів. Придбати журнал з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.

Про династію Габсбургів найчастіше згадують жителі заходу України, причому згадують із любов’ю. Імперія Габсбургів відіграє дуже важливу роль в історії України.

Коли одна з представниць династії Габсбургів, Марія Терезія, під час першого поділу Речі Посполитої у 1772-му приєднала крихітну територію, де більшість людей розмовляє українською, вона точно не думала про Україну та її майбутнє. Але ця невелика частина імперії під назвою Галичина, де говорили українською, виявиться дуже важливою для історії української нації. Приблизно протягом сторіччя, з 1880-х по 1980-ті, Галичина буде найважливішою частиною України.

Досі ми говорили про морські та сухопутні імперії. Імперія Габсбургів – щось середнє з-поміж них. Габсбурги вийшли у «великий світ» набагато ефектніше, ніж будь-яка інша королівська династія.

Становлення імперії Габсбургів

Габсбурги – древній рід, історія якого сягає 1020 року. Тоді вони збудували замок під назвою Хабіхтсбург. По суті, їхня поява співпадає із заснуванням Київської Русі у тому вигляді, в якому ми її знаємо (988 рік).

Спочатку Габсбурги заробляли поборами за проїзд мостами та митами з мандрівників на території нинішніх Австрії та Швейцарії. Найвидатнішим австрійським воєначальником Габсбургів був Рудольф фон Габсбург, який народився 1218 року і був обраний імператором Священної Римської імперії у 1273-му. Цей титул німецько-римських королів у ті часи був виборним, а у виборах брала участь жменька аристократії.

Титул імператора одразу ж оскаржив король чехів Пржемисл Отакар II – один із найбагатших і наймогутніших монархів того часу. Починається велика війна, у якій перемагає Рудольф фон Габсбург, а Пржемисл Отакар II помирає.

Правління Габсбургів перервалося в 1346-му, коли інший видатний чеський король Карл IV Люксембурзький, на честь якого названий університет і міст у Празі, обирається імператором Священної Римської імперії. Карл видає «Золоту буллу» – статут імперського правління, який упорядковує виборчі процедури.

Правління Люксембургів триває до 1437 року, а потім престол Священної Римської імперії повертається до Габсбургів. Початок цього поклала криза – епідемія чуми, яка знищує третину населення Європи. Одночасно відбувається духовна криза – криза інституту папства (у ХІV столітті пап стало кілька). Коли чорна смерть вщухла, на 1414–1415 роки було скликано собор у Констанці. Його мета – навести лад у християнській церкві та побороти єретиків під проводом Яна Гуса. Його ідеї передували зародженню протестантизму: проповіді національною мовою та повернення багатства церкви народу.

6 липня 1415 року Яна Гуса спалили на багатті після суду, який він визнав несправедливим. Але багато чехів продовжують вірити в його версію християнства і повстають проти короля з династії Люксембургів. Очолює боротьбу Ян Жижка – військовий геній, який винайшов безліч нових тактичних прийомів, зокрема широке використання вогнепальної зброї.

Габсбурги добровільно виступають за Люксембургів, і їм вдається укласти з ними вигідний династичний шлюб. У 1422 році Альберт фон Габсбург одружується з дочкою короля з династії Люксембургів і стає спадкоємцем престолу. З того часу вдалі династичні шлюби будуть основним інструментом розширення імперії Габсбургів. 1437-го Альберт стає імператором Священної Римської імперії, і Габсбурги утримують цей титул наступні три століття.

Наступний виклик Габсбургам кидає найвеличніший з угорських королів Матьяш Корвін. Він на деякий час виганяє Габсбургів із їх власних австрійських земель і з 1484 року живе у Відні, але помирає в 1490 році. Новий угорський король з династії Ягеллонів, на щастя для Габсбургів, гине у битві з османами у 1526 році. Габсбурги укладають шлюбний договір, у результаті якого стають претендентами на угорський престол, хоча більшою частиною Угорщини до 1699 року правлять османи.

Потім Габсбурги укладають ще незвичайніший шлюб: син імператора Максиміліана I одружується з дочкою Фердинанда та Ізабелли – королівського подружжя, що обʼєднало Іспанію. У результаті під владою Габсбургів опинилася Іспанська, а незабаром і Португальська імперії, а також Нідерланди і всі землі, що їм належали.

Австро-Угорська імперія після Карловицького договору

У 1699 році у результаті Карловицького договору Габсбурги стають великою європейською імперською династією. Але вони не мають доступу до земель Нового Світу, тому що іспанська гілка Габсбургів вимирає 1700-го.

За Карловицьким договором Габсбурги отримують контроль над Балканами, чеськими землями та Угорщиною. Їхня імперія набуває чіткої центрально- та східноєвропейської форми, яку зберігатиме до 1918 року.

До 1740-го у роді Габсбургів більше не залишається спадкоємців-чоловіків. Тоді сімʼя змінює правила престолонаслідування, і в 1740 році імператрицею стає Марія Терезія. Їй одразу кидає виклик Фрідріх Прусський, який оголошує їй війну. Габсбурзька монархія успішно захищається, але втрачає територію, яку Марія Терезія завжди хотітиме повернути – Сілезію. У 1741 році у Марії Терезії народжується син, родоначальник нового дому Габсбургів-Лотарингів, цей дім правитиме до 1918 року.

Галичина у складі Австро-Угорської імперії

У 1772-му Габсбурги разом із Пруссією та Росією візьмуть участь у першому поділі Речі Посполитої та отримають територію, яку називають Галичиною від латинської назви міста Галич.

Усього було три поділи Речі Посполитої: у 1772, 1793 та 1795 роках. У результаті майже вся територія нинішньої України перейшла під владу Російської імперії. Дуже важливим винятком стала Галичина, що увійшла до імперії Габсбургів. У ході третього поділу Речі Посполитої вона була розширена: до неї увійшли території південної та центральної Польщі. У цій провінції розмовляють польською, ідишем, українською.

Австро-Угорська імперія у ХІХ столітті

Перша частина історії Австрії ХІХ століття повʼязана з історією постнаполеонівської Європи. 1820-ті та 1830-ті роки – часи Меттерніха, коли Австрія винаходить поліцейську державу та системну цензуру. Вона закінчується революцією 1848 року – широким європейським повстанням від Бельгії до Австрії. Це час, коли Карл Маркс написав «Комуністичний маніфест». Наприкінці 1848 року в Австрії відбулася важлива подія: до влади приходить Франц Йосип, який правитиме Австрією з 1848 по 1916 роки.

Революція 1848 року розкриває важливу австрійську тактику національного будівництва. У 1848-му занепокоєння австрійців викликають поляки. В імперії їх більше, аніж українців.

До 1795 року поляки мали власну державу, у них збереглося дворянство, є багатство. Деякі поляки служать в австрійській державній машині. І що ж роблять Габсбурги 1848 року в Галичині? Вони підтримують українців, заохочують створення так званої Української національної ради, яка висуває політичні вимоги – розділити Галичину навпіл на західну та східну частини, яка буде українською.

В Австрії українці не були національною меншиною у тому сенсі, що цей термін носив у міжвоєнній Польщі. У монархії Габсбургів українці – це скоріше група мешканців Галичини, яка протистоїть полякам. І коли вони заперечують щось, вони мають куди піти зі скаргою, не вдаючись до насильства чи прямої конфронтації: до монарха у Відень. Монарх займає позицію верховного арбітра, який знаходить компроміс. Компроміс як форма національної політики у 1867 році стає в Австрії основною.

Політика національного компромісу

Програвши австро-прусську війну у 1867-му, Габсбурги змушені піти на компроміс із найважливішою національною групою у своїх межах – угорцями. Укладено знаменитий австро-угорський компроміс (Ausgleich) 1867 року. Угорське дворянство отримало право стати державою в державі Габсбургів і робити все, що їм заманеться зі словаками, хорватами, румунами.

Решта Австрії – від Галичини через Моравію, Богемію, власне Австрію, на південь до Адріатичного узбережжя (нинішні Словенія та Хорватія) управлялася певною подобою конституційного закону, який обіцяв свободу слова, рівні права для окремих громадян і цілих народів. Саме в неугорській частині імперії відбувається становлення української національності.

Після 1867 року Австрія рухатиметься у напрямі великих свобод, доки до 1907 року там не зʼявиться загальне виборче право для чоловіків, якого на той час не було навіть у Сполучених Штатах. З цим правом виникають політичні партії – і політичні вимоги. А зі свободою слова – політичні газети. Зокрема й українські газети, політичні партії та політичні вимоги, які хоч і не виконуються, але транслюються.

Період із 1867 по 1914 рік – момент, коли починають розвиватися українська культура та політика, яких не могло бути в Російській імперії.

Розквіт української політичної думки

Після 1867-го провідні українські мислителі з Російської імперії, коли їм спочатку Валуєвським циркуляром, а потім Емським указом забороняють використовувати українську мову, їдуть до Галичини. Імперія Габсбургів стає місцем, де можна займатись українською політикою, а Російська імперія – місцем, де не можна займатися ні нею, ні де-факто українською культурою.

До Галичини приїжджають люди, які можуть вивчати східноєвропейську історію. Наприклад, найвідоміший історик України Михайло Грушевський, який пише повну історію України від Середніх віків, отримує можливість викладати її на кафедрі у Львові.

Відомі мислителі, такі як Куліш і Драгоманов, переїжджають зі Сходу на Захід і приносять радикальні політичні ідеї. Наприклад, фундаментальну думку, що носієм політики є народ. У Російській імперії скасування кріпосного права в 1861 році породило течію народництва.

Українські мислителі теж «пішли в народ» і займалися етнографічними дослідженнями. Так вони зʼясували, що українці – окремий народ зі своєю історією, культурою та мовою. А якщо є культура та мова, то є і нація.

Це етнографічне визначення нації на Галичині було спрямоване не проти росіян (яких там майже не було), а проти поляків. Тому що на Галичині українці були національною меншістю, яка бореться проти більшості. Поляки як історична нація стали бенефіціарами «компромісу 1867 року». А українці отримали мету, за яку можна боротися. Наприклад, контроль над шкільною освітою. У монархії Габсбургів із її політичними свободами ця боротьба виявилася можливою.

Але яку інтелектуальну чи ідеологічну зброю збиралися використати українці? Аргументація поляків: «Ми нація, бо завжди були нею». Вони виходили з того, що нація – це люди, котрі раніше могли голосувати в Речі Посполитій, тобто шляхта.

В українців аргументи інші: «Можливо, ми й не були політичним класом 100 років тому в Речі Посполитій, але на певних частинах територій ми маємо національну більшість і культуру. А це і є нація». І це дуже сильний аргумент. Ця версія визначення нації й перемогла. Сьогодні, говорячи про націю, ніхто не говорить про знать чи еліту. Зазвичай мають на увазі велику групу людей, обʼєднаних мовою, історією та культурою.

Завдяки цьому аргументу, але насамперед завдяки дуже специфічній політичній системі монархії Габсбургів, період між 1867 та 1914 роками стає періодом розквіту української політики. Ця політика стає масовою. Зненацька зʼявляються українські націоналісти, українські соціалісти, українські ліберали та інші течії. Українські газети. Українське суспільне життя. Інакше кажучи, життя громадянського суспільства. Це відіграє неймовірно важливу роль у період розпаду імперій, який розпочався з Першої світової.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні