Світова економіка зростає після ковідної кризи. Як Україні не товктися серед аутсайдерів

Економіка ніколи не росте однаково, і додатковий продукт формується у специфічних галузях і регіонах. Попередні прогнози МВФ і Світового Банку тільки підтверджують цю тезу. Основним бенефіціаром зростання стане група промислово-розвинених країн — США, Канада, Японія, країни ЄС. Це економіки з низьким показником граничної норми заощадження і вони можуть очікувати різкого економічного зростання завдяки відкладеному попиту і величезному внутрішньому споживанню.

Китай, як друга економіка світу, крім гігантського внутрішнього ринку значно виграє завдяки високій частці експорту. Нехай КНР за оцінками МВФ провели не таку успішну фіскальну політику, як США і ЄС, але експортні потужності дозволяють країні впевнено себе почувати в сенсі економічного зростання.

Низка країн навіть виграла під час пандемії, так, наприклад, Бразилія — традиційний товарний експортер, значно поліпшила свій зовнішньоторговельний баланс за рахунок світового скорочення експорту послуг. Світовий Банк відзвітував за структурою експортних операцій за минулі два роки й основне просідання сталося в секторі послуг, тому товарні експортери помітно поліпшили свої позиції. У наступні роки послуги відіграють назад свої позиції, а це традиційно сфера промислово розвинених країн.

Окремо від регіонального зростання варто оцінити галузі, які забезпечать найбільший підйом. Якщо підсумувати популярні прогнози, то серед найактивніших напрямків виділяються: HR-tech — переведення рекрутингу на цифрові платформи для підвищення якості відбору персоналу або карʼєрного розвитку, вантажні перевезення, авіа- і автомобільне будування, логістичні послуги, туризм і енергетика.

Це традиційні індустрії, які були обмежені локдауном і зараз вони очікують сплеск нереалізованого попиту минулих років. Всі ці індустрії — строго зарегульовані і знаходяться під надійним захистом від сторонніх ринкових гравців. Країни з великими споживчими ринками будуть активно захищати своїх національних виробників від зовнішньої конкуренції використовуючи найрізноманітніші види обмежень: тарифи, ліцензії, сертифікати та інші.

Найяскравішим прикладом є, звичайно ж, агросектор, який у всіх розвинених країнах надійно забарикадувався від імпортних конкурентів. Тому експортери країн, що розвиваються не можуть сподіватися на частку ринкового пирога в країнах з великим споживчим попитом. Як би красиво не звучали ідеї про вільний і глобальному ринку, економічно для США і ЄС дешевше закрити від умовних українців і вʼєтнамців цілі галузі, чим годувати бюджетними дотаціями своїх фермерів, які програють конкуренцію.

Місце України

Прогнози для України помітно поступаються світлим очікуванням для розвинутих економік. Внутрішній ринок для стабільного зростання дуже малий, а в традиційні галузі український бізнес просто не пустять. Конкуренція й доступ до ринків можуть відбуватися лише у відкритих галузях. Найпривабливішими будуть сфери з високою додатковою вартістю і низьким регулюванням — високотехнологічні індустрії.

По-перше, інновації завжди випереджають адміністративне регулювання і державний апарат просто не встигає вносити дискримінаційні обмеження.

По-друге, відносна молодість продукту і його висока додана вартість гарантує активну конкуренцію і не дозволяє учасникам монополізувати ринок.

По-третє, технологічні товари — прерогатива транснаціональних корпорацій, які в гонитві за ефективністю вибудовують виробничі ланцюжки на глобальному рівні, а це означає, що вони не обмежують бізнес державними кордонами.

З першого погляду здається, що український бізнес не готовий йти в лобову конкуренцію з глобальними корпораціями, але я спробую змінити вашу точку зору. Порівняйте дві перспективи економіки країни, державну і приватну. З погляду державної машини економіка розглядається через бюджет, а її ефективність оцінюється через податкові відрахування, стабільність валютного курсу, зайнятість і такі спірні показники, як ВВП на душу населення й середня заробітна плата. Такі категорії не здатні оцінювати нові можливості, всі ініціативи націлені на оптимізацію наявної системи.

Друга перспектива — бізнес-погляд, це споживчі ринки, де ви шукаєте можливості створити потрібний продукт, проникнути на ринок, знайти свого клієнта і задовольнити його потреби краще, ніж це роблять конкуренти, за допомогою ваших інженерних і підприємницьких талантів.

Технологічні ринки часто захищені ще сильніше, ніж традиційні сфери економіки. За рахунок своїх обсягів ТНК можуть встановлювати високий поріг входу — накопичена клієнтська база, гігантські витрати на R&D, економія на масштабі і вертикальна інтеграція компанії, де інновації тісно вплетені у виробничі ланцюжки бізнесу, не дозволяють новим гравцям прямо конкурувати з Google, Boeing або Amazon.

Водночас, Україна вже займає помітне місце у світових виробничих ланцюжках за рахунок аутсорсу IT-розробки. Автопілоти для машин Audi, системи безпеки найбільших банків та інші передові продукти пишуться українськими розробниками в Luxsoft, EPAM та інших компаніях. Але як би не хотілося ними пишатися, основна додана вартість і прибуток потрапляє до рук продавця кінцевого товару і складно очікувати значного економічного зростання завдяки продажу робочої сили.

Домінуюче число українських IT-компаній — це аутсорс, водночас, найуспішніші IT-компанії, які мають помітний успіх — це якраз продуктові компанії.

Стратегії розвитку

Вимальовується очевидна стратегія розвитку бізнесу — необхідно шукати можливості інтеграції в існуючі виробничі ланцюжки з більш високою доданою вартістю. На поточному етапі українська економіка інтегрується через сировинну стратегію, на базовий рівень конкуренції. Складніша інтеграція має відбуватися на більш тісних рівнях взаємодії.

Найбільш очевидними типами інтеграції можуть бути:

— спільний дослідницький процес і науково-технічна розробка,

— фінансова інтеграція (залучення іноземного капіталу до локальних компаній),

— організаційна та кадрова інтеграція — обмін співробітниками та формування змішаних дослідних і виробничих команд.

Подібну інтеграцію, яку правильно називати «мережевим технонаціоналізмом» здійснювали азіатські країни із 70-х років минулого століття. Китайська діаспора, а також активний приплив прямих іноземних інвестицій, сформували міжнародні конкурентні бізнес-мережі, через які відбувався як технічний, так і економічний обмін. Поступово китайська економіка інтегрувалася у світові виробничі ланцюги. Згодом, із зростанням внутрішнього споживчого ринку, ця інтеграція привернула топові технологічні фірми на свій ринок і взаємна конкуренція вивела китайських бізнес на світовий рівень.

України завжди має свій шлях, але здорова економічна система не може розвиватися самостійно й у відриві від глобальної економіки. Сучасна інтеграція відбувається не за принципом «купи-продай», а через тісну співпрацю на всіх рівнях.

Перспективи є тільки у високотехнологічних сферах і саме там створюється майбутнє країни, через інноваційні стартапи, через практичні конференції, через обмін знаннями та продажі українських підприємств іноземним компаніям.