Державний діяч має бути готовий до прискіпливої критики. Але є важливий нюанс для тих, хто критикує: треба розділяти оціночні судження та факти
Бізнес скаржиться на податківців, адвокати нарікають на суддів, користувачі Facebook хейтять владу. Як співвідносяться право на свободу слова і право публічних осіб на повагу до їх честі, гідності та ділової репутації? Або, перефразовуючи класиків, чи дійсно свобода громадян розмахувати руками закінчується саме там, де починається ніс публічного діяча?
Останні тенденції в українській судовій практиці
Верховний Суд у таких справах часто відмовляє у позовах посадовцям. Він мотивує свої рішення тим, що межі критики та оцінки поведінки публічних осіб є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Одна з нещодавніх резонансних справ почалася з подій 9 листопада 2018 року. Під час прямої трансляції на телеканалі ZIK Єгор Соболєв завершив одну зі своїх фраз такими словами: «…тому що у Шокіна, все-таки як у правника, у прокурора, нехай корумпованого, нехай залежного, але було хоч якесь розуміння правил».
Ці слова обурили колишнього генпрокурора і він звернувся до суду з метою захисту своїх прав. Цікаво, що апеляційний суд підтримав Шокіна, наголосивши, що твердження про його корумпованість могло б бути достовірним, тільки якби ґрунтувалося на обвинувальному вироку або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, а в конкретному випадку такі рішення відсутні.
Справа пройшла 3 інстанції і закінчилася перемогою Соболєва. Верховний Суд дійшов висновку, що «державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю».
Загалом українські суди часто підтримують громадян, зокрема журналістів, у таких спорах. Висновки є досить схожі, проте різні колегії Верховного Суду пропонують власне обґрунтування залежно від ситуації:
- у держслужбовців вищий «поріг вразливості»
Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі 200/10088/19 за позовом депутата Верховної Ради 8-го скликання вкотре наголошує на особливому статусі публічних діячів:
«Публічні особи відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Поширена інформація щодо позивача пов`язана саме з перебуванням його на публічній службі, і відповідно до цієї категорії встановлені більш широкі межі допустимої критики та вищий «поріг вразливості».
- оціночні судження vs фактичні твердження
У Постанові від 2 червня 2021 у справі №757/47672/18 Верховний Суд звертає увагу на відмінність оціночних суджень і фактичних тверджень у фразі стосовно колишнього секретаря РНБО:
«…репліки: «Людина повідомила», «Якщо це правда», «Сподіваюсь» вказують на відсутність категоричності у поданні інформації та необхідність перевірки її правдивості. Отже, ці вислови є оціночними судженнями, думками та критикою автора».
- професійна діяльність чи приватне життя
У постанові від 2 червня 2021 року Верховний Суд у справі №369/1052/16-ц бере до уваги зміст критики стосовно народного депутата 8-го скликання, якої саме сфери його життя вона стосується:
«Інформація, поширена відповідачами, стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб».
Що каже ЄСПЛ
У всіх цих рішеннях Верховний Суд посилається на практику Європейського суду з прав людини, а саме на хрестоматійне рішення 1986 року «Лінгенс проти Австрії». Воно ґрунтується на позиції суду про те, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню.
Досить цікавою є справа ЄСПЛ «Дюльдін і Кислов проти Росії» 2007 року, де суд розмірковує над тим, що позови посадовців заважають журналістам виконувати їхню найважливішу роль в суспільстві. ЄСПЛ запевняє, що якби всім посадовцям було дозволено звертатися до суду у звʼязку з критичними висловлюваннями про їхню службу, то журналістів засипали б такими позовами. Судова тяганина не тільки накладає на ЗМІ надмірний і непропорційний тягар, а й заважає ЗМІ виконувати своє завдання watchdog’a – поширювача інформації та спостерігача за процесами в суспільстві.
Хто може бути підданий суворішій публічній критиці
З практики Верховного Суду і ЄСПЛ можна дійти висновку, хто має бути готовим до підвищеного рівня критики і прискіпливої уваги. Це передусім публічні особи і державні службовці. Перелік таких осіб визначений законами України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів…» та «Про державну службу».
Проте Верховний Суд також посилається на рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 Парламентської асамблеї Ради Європи. У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є не лише особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє роль у суспільному житті – у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті.
Висновки для публічних осіб і відвертих громадян
Публічність і державна служба – це не лише влада і вплив, а й підзвітність і вищий поріг вразливості до критики. Підзвітність полягає не тільки в антикорупційному декларуванні, а й у готовності до підвищеного рівня критики і прискіпливішої оцінки з боку громадянського суспільства. У свою чергу, громадяни мають розуміти, що скріншоти не горять, та розмежовувати фактичні твердження і оціночні судження, коли обговорюють публічних осіб.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
