Науковці відповіли на скандальний матеріал New York Times про війну в Україні: повний текст відкритого листа

Невиправдана і жорстока війна Росії проти України підкреслила важливість якісної журналістської роботи. І ньюзрум видання New York Times чудово висвітлює події, повʼязані із війною, від самого її початку. Лише два дні тому журналісти видання випустили нове відео страти у Бучі, надавши дуже важливі докази воєнних злочинів Росії.

Саме тому нещодавня стаття, в якій редакційна колегія New York Times ставить під сумнів готовність Сполучених Штатів підтримати боротьбу України за перемогу, настільки привертає до себе увагу. Здається, що редакційна колегія New York Times підриває власну аналітичну журналістську роботу безвідповідальною, некомпетентною статтею зі слабкими аргументами, яка демонструє що завгодно, але не знання про Україну і колоніальну жорстокість Росії в регіоні.

Ця стаття стверджує, що «саме Україна повинна приймати складні рішення». На жаль, далі автори підривають цей заклик до самовизначення ідеєю про те, що саме повинна вирішити Україна – віддати частину території Росії, щоб закінчити війну. Ця ідея заснована на хибній думці про те, що Росія поважатиме будь-які гарантії припинення вогню чи безпеки і більше не чинитиме звірства на підконтрольних їй територіях. Позаяк редколегія вважає прийнятним жахливе, злочинне ставлення до українців, геноцид українського народу, що відбуватимуться на окупованих Росією територіях України, в обмін на «домовленості про мир». Враховуючи відверті порушення Росією Мінських домовленостей, з таким «миром» Україна насправді буде приречена на нескінченну війну. Редколегія стверджує, що підтримує меседж про те, що Україна буде вільною, хай скільки б часу на це не пішло. Та якщо всі території України не вільні, то й Україна не вільна.

Зіткнувшись із дволиким диктатором, який не поважає дипломатичні зусилля, а також із армією, яка продовжує тероризувати, вбивати і ґвалтувати цивільних будь-якого віку, українці вже прийняли «складне рішення». Вони вирішили боротися та захищати батьківщину і цінності, які ми на Заході вважаємо нашим правом від народження. Залишається загадкою, на чому ґрунтуються умовиводи редколегії про можливість перемовин про мир із деспотом, воєнним злочинцем, фашистом і «різником» (так його описала сама редколегія), який регулярно піддає сумнівам правомірність існування Української Держави. (NYT від 21/2/22). Неодноразові натяки на те, що Україні доведеться приймати «складні рішення» і піти на «болючі територіальні» поступки, збивають з пантелику. Редколегія у цій же статті влучно називає Путіна «ображеним на увесь світ, непередбачуваним деспотом, який виявляє незначний ентузіазм відносно перемовин про нові домовленості».

Отож, якщо ми дослухаємося до зверхніх закликів редколегії «відкинути ейфорію» і припинити «гонитву» за перемогою, як це виглядатиме для мільйонів українців, які живуть і житимуть під жорстокою російською окупацією, що має на меті геноцид українського народу?

У статті повно слабких аргументів і суперечностей. Але особливої шкоди завдають ганебні натяки. Тривала підтримка України несе за собою «надзвичайні втрати і серйозні небезпеки», але ці ж перераховані небезпеки – розлючена Росія, яка хапається за соломинку, – не зникнуть і продовжать нести загрозу світу, якщо Захід не вирішить допомогти Україні захистити себе. Будь-які спроби утихомирення, які називали по-різному, за всіма ознаками фашистський режим (NYT від 19/5/2022), несуть за собою «надзвичайні втрати і серйозні загрози». На жаль, ми зібрали великий «набір даних» про те, що відбувається, коли Захід намагається домовитися із агресивним путінським режимом. Все і завжди веде до війни. Кожен приклад демонструє серйозніше, більш відверте насилля, а війна нікуди не зникає.

Редколегія позиціонує себе як групу журналістів, чиї погляди засновані на знаннях і досвіді. Але українцям добре відомі люди, які називають себе експертами в українському питанні завдяки рокам роботи в московських бюро і дипломам, які видали за вивчення російської держави. Надто багато експертів, які вивчали Росію і тепер називають себе знавцями України, вважають Україну підрозділом свого поля дослідження. Вони стверджують, що знають Україну, бо знають Росію. В цьому і прихований корінь проблеми. З Москви Україну не видно.

Називаючи перемогу України нереалістичною, а великі успіхи України – «приголомшливими», редколегія демонструє свою недостатню обізнаність. Для тих, хто слідкує за Москвою і лише краєм ока бачив Україну, українська рішучість, тотальна перемога у війні і постійний успіх у протистоянні нападу, якого не бачили з часів Другої світової, будуть дивиною і чимось неймовірним. Але українців і західних аналітиків, які вивчали колоніальну й імперіалістичну політику, щоб зрозуміти Східну Європу і тих, хто був під ярмом СРСР, хто вважає Україну дійсно незалежною державою із гідним народом, а не просто вектором російської політики, український успіх не дивує. І ми знаємо, що з необхідною підтримкою США, Європи і міжнародної спільноти Україна переможе у цій війні.

Україна вже прийняла «складне рішення» виступити проти знищення свого народу на окупованих Росією територіях і боротися за свою повну свободу та за своїх людей. Американська підтримка, тривала чи ні, не завадить Україні вести перемовини про мир, якщо це колись стане можливим. Але вона визначить те, чи буде в України все необхідне, щоб продовжити боротьбу за те, на що Україна заслуговує й у що ми віримо. Нам тепер треба показати, що ми підтримуємо українців у цьому.

Київська школа економіки

Razom