7 грудня видання The Information розповіло, що Apple ще у 2016 році непублічно уклала договір з китайською владою. В обмін на лояльність місцевих регуляторів Apple – в особі свого CEO Тіма Кука – погодилася більше інвестувати у китайську економіку. Економічний ефект п'ятирічного плану оцінюють у $275 млрд. Чим це обернулося?
Хронологія сутички: як посварилися та мирилися Apple та КНР
Традиційно у Apple було два ключові ринки продажу своєї техніки та сервісів: США та Європа. Після приходу Тіма Кука на пост CEO у 2011 році компанія почала зміцнювати позиції у Китаї. У 2015 році Apple зафіксувала майже дворазове річне збільшення виручки у КНР, яка досягла $58,7 млрд. Країна стала другою після США за обсягом продажів. Бум припав на зростання доходів та збільшення частки середнього класу, а також розвиток стільникових мереж.
Обстановка швидко змінилася. У квітні 2016 року китайські регулятори змусили Apple заблокувати продажі книг та фільмів у магазині iTunes. Компанія відреагувала на загрозу десантом із топменеджерів, які приїхали зустрічатися з китайськими чиновниками.
У травні гендиректор Apple Тім Кук оголосив, що Apple інвестує $1 млрд у китайський таксі-сервіс Didi Global – на той момент найдорожчий стартап країни. Це нетиповий крок – Apple не займається венчурними вкладеннями. Навряд чи він виявився вдалим: у вересні 2021 року Didi вийшла на біржу і її капіталізація вже скоротилася вдвічі, до $33 млрд.
За п'ять днів після угоди з Didi Кук особисто прилетів до Пекіна на зустріч із високопосадовцями з КНР. Країна саме оголосила план 13-ї «п'ятирічки».
Підсумком поїздки став меморандум, за яким Apple погодилася витратити в Китаї понад $275 млрд протягом п'яти років. Йшлося про інвестиції в інфраструктуру та замовлення у постачальників, навчання місцевих фахівців, співпрацю з китайськими університетами та подальші інвестиції в китайські стартапи на кшталт Didi. За умовами договору він автоматично продовжувався ще на рік, до травня 2022 року, якщо обидві сторони не були проти.
Чому Apple пішла на угоду
Такі угоди – не новинка для американських компаній, які хочуть зберегти присутність на китайському ринку. Але у випадку Apple йдеться про безпрецедентний масштаб. У 2006 році Microsoft погодилася витратити на виробництво в Китаї $3,7 млрд, а Cisco заявила про $10 млрд інвестицій у 2015-му.
Меморандум Apple зобов'язував не тільки щедро витрачати, а й «суворо дотримуватися китайського законодавства та регуляцій». Це швидко обернулося складнощами. Вже у листопаді 2016 року в КНР підписали закон, який зобов'язував зберігати всю персональну інформацію громадян на території країни, – сьогодні аналогічний діє в Росії. Це інші регуляторні вимоги означали, що під загрозою робота інших цифрових сервісів: хмарного сховища iCloud, карт Apple Maps, платіжної системи Apple Pay.
Щоб убезпечити компанію, Кук регулярно зустрічався з високопосадовцями, включно з главою уряду Лі Кецана – «другою людиною» в Китаї. Доступ до перших осіб допоміг компанії обійти низку умов.
Наприклад, Apple дозволили не надавати доступу до вихідного коду своїх операційних систем. Також компанія продавила зміну закону, який вимагав зробити встановлені програми, що видаляються.
Повоювати довелося і за iCloud – компанія розмістила дата-центри для зберігання інформації в Китаї, але побудувала їх у провінціях Гуйчжоу та Внутрішній Монголії, де легше було домовитись із місцевою владою. Стратегія спрацювала: Apple дозволили відкрити дата-центри самостійно, не залучати китайських партнерів та зберегти повний контроль за обладнанням. Натомість довелося погодитись на цензуру: Apple видаляє з App Store та інших магазинів небажаний контент. Наприклад, додатки для ЛГБТ-дейтингу.
Невідомий бік Кука
У чому головна переговорна сила Apple? Це особисто Тім Кук. Він прийшов у компанію в 1998 році, наступного року після повернення Джобса. Його першим завданням було перебудувати виробничий ланцюжок. За розпорядженням Джобса Apple скоротила модельний ряд до чотирьох комп'ютерів, а Кук з такою самою рішучістю викреслював зі списку контрагентів неефективних постачальників.
Він зробив ставку на аутсорс виробництва за кордон і вибрав Китай, зокрема компанію Foxconn. «Вважається, що Apple збирають усе в Китаї через дешеву робочу силу, – пише в книзі про Кука журналіст Ліндер Кані. – Але сила Foxconn – у гнучкості. Вона може призвати армію працівників день у день».
Кук зіграв у цьому переході вирішальну роль і провів багато часу в Китаї. «Для Кука було типово відлетіти до Китаю, пропрацювати там три дні, не звертаючи уваги на шістнадцятигодинну різницю в часі, повернутися о сьомій ранку і вже о 8:30 бути на нараді», – пише Кані. Якщо Кук покине пост CEO, компанія може залишитися без сильного переговорника. Його контракт триває до 2025 року, профільні засоби масової інформації вже називають наступника – це операційний директор Джефф Вільямс. Він супроводжував Кука під час підписання доленосного момерандуму.
The Information не розкриває, чи справді Apple витратила заявлені $275 млрд у Китаї. Але вказує, що після численних суперечок та розглядів компанія виконала обіцянки: відкрила R&D-центри, призначила регіонального топменеджера, інвестувала у чисту енергетику, почала щільніше працювати з університетами.
Все це на тлі безпрецедентного тиску США на головного китайського виробника електроніки – Huawei. Компанії відрізали як доступ до ринку збуту, так і заборонили користуватися американськими комплектуючими та ОС.
У Apple у Китаї – зворотна ситуація. У жовтні 2021 року iPhone став найбільш продаваним смартфоном у країні. У фінансовому звіті за вересень 2021-го зазначено, що Apple заробила у Великому Китаї (КНР, Гонконг, Тайвань та Мака) близько $68 млрд, або 19% від сукупного продажу. Для порівняння, виручка сотні найбільших приватних компаній України, за версією Forbes, у 2020 році склала близько $85 млрд, а ВВП країни досяг $155 млрд.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
