Відмова від російського газу змінює майбутнє німецької промисловості. Чи готова економіка Німеччини до реформ – розбір FT /Getty Images
Категорія
Світ
Дата

Відмова від російського газу змінює майбутнє німецької промисловості. Чи готова економіка Німеччини до реформ – розбір FT

Getty Images

Газова залежність від Кремля дорого коштувала економіці Німеччини. Щоб позбутися її та зберегти промислове виробництво, країні потрібні масштабні реформи законодавства у сфері імміграції, фінансів та розвитку інфраструктури, пише FT. Forbes вибрав головне.

Forbes Україна випустив новий номер друкованого журналу. В ньому майже два десятки ексклюзивних матеріалів. Придбати журнал з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.

У Людвігсхафені розташоване найбільше хімічне підприємство світу, яке належить компанії BASF. Цей комплекс, розміром з невелике місто, має найбільшу в Європі станцію очищення стічних вод, власну лікарню та пожежну частину. Головна життєва сила Людвігсхафена – природний газ. Його використовують як паливо для електростанцій і як сировину для хімічного виробництва. Агресія Росії проти України позбавила Людвігсхафен головного постачальника газу.

Спочатку BASF відреагувала на зростання цін закриттям заводу з виробництва аміаку та скороченням випуску ацетилену – двох найважливіших компонентів, які використовуються для виготовлення різних продуктів. До жовтня компанія дійшла висновку, що підвищення вартості енергії настільки підірвало конкурентоспроможність ЄС, що їй доведеться трансформувати весь бізнес.

Гендиректор BASF Мартін Брудермюллер оголосив, що швидко й назавжди скоротить робочі місця на заводах у Європі. Більшість скорочень буде проведено на підприємстві в Людвігсхафені.

Без дешевого газу

З літа 2022-го компанії всієї Німеччини намагаються пристосуватися до майже повного зникнення російського газу. Вони заощаджують енергію, перейшли на нафту – і скорочують виробництво. Дехто навіть подумує про його перенесення до країн, де енергія дешевша. Це ставить під питання майбутнє німецької промисловості – і загалом німецької бізнес-моделі, яка довго ґрунтувалася на дешевому російському газі.

Констанца Штельценмюллер, директорка Центру США та Європи при Інституті Брукінгса, вважає, що Німеччина є прикладом західної держави, яка зробила стратегічну ставку на глобалізацію, а нині страждає від наслідків. «В обороні та безпеці вона залежить від США, у розвитку експорту – від Китаю, в енергетиці – від Росії. Вона здавалася в болісно залежною від союзників та противників».

Ситуація у BASF – чудова ілюстрація правоти Штельценмюллер. З роками компанія потрапила в залежність від російського трубопровідного газу, а її експорт дедалі більше завʼязаний на Китай, на який нині припадає €12 млрд її виторгу. Крім того, BASF будує хімічний комплекс вартістю €10 млрд у Гуандуні на північному сході Китаю. Багато хто вважає, що це частина плану щодо закриття комплексу в Людвігсхафені та перенесення всього виробництва в КНР. BASF це заперечує, але закликає німців поставитися до себе «самокритичніше».

Деякі саме так і чинять – і закликають до серйозного перегляду економічної парадигми країни. «Німецька бізнес-модель має змінитись, – заявив в інтервʼю Financial Times міністр фінансів країни Крістіан Лінднер. Вона базувалася на низьких цінах на енергоносії. На розмаїтті кваліфікованої робочої сили. На ринках, відкритих для високотехнологічної продукції Німеччини. Але ця модель більше не працює».

Згідно з державною статистикою, за листопад виробництво в енергомістких галузях, на які припадає 23% робочих місць у німецькій промисловості, скоротилося з початку року на 10%. Найбільше постраждали металургія, виробництво скла, кераміки, паперу й текстилю.

KPM, один із найстаріших у Європі виробників порцеляни, обпалює посуд у печах, нагрітих до 1600 градусів, і немає альтернативи газу. Компанії вдалося скоротити споживання енергії на 10-15% завдяки відключенню у вихідні світла й опалення, а також більш щільному розміщенню посуду в печах. Компанія не скоротила виробництво, та її витрати різко зросли. До того ж не лише на енергію, а й на всю сировину та матеріали.

Виробник скла Heinz-Glas із Баварії у 2019-му заплатив за енергію близько €11 млн, а цього року сума досягне €32 млн, розповідає СЕО компанії Карлетта Хайнц. На відміну від KPM, Heinz-Glas уже не може скоротити споживання газу, оскільки завжди сильно економила. Компанія сподівається на державні дотації.

Державна допомога вже надається. У вересні канцлер Олаф Шольц оголосив про створення «щита» в обсязі €200 млрд євро для помʼякшення наслідків подорожчання енергії. Хайнц сподівається, що це лише початок. «Уряд зробить усе потрібне, щоб зберегти промисловість Німеччини, – каже вона. – Без промисловості наша країна нічого не варта».

Втеча з Німеччини

Багато німецьких компаній розглядає можливість перенесення виробництва до інших країн. Опитування, проведене промисловою асоціацією BDI, показує, що майже кожна четверта компанія малого та середнього бізнесу (а вони – основа німецької економіки) аналізувала цей варіант. Здебільшого причиною стали витрати на енергію.

Але її дорожнеча – не єдиний негативний чинник. Умови ведення бізнесу в Німеччині – і в Європі загалом – «погіршилися», заявив у жовтні гендиректор BASF Брудермюллер. Жорстке регулювання в ЄС створює «велику невизначеність», вважає він.

Інвестиційний клімат в інших країнах стає привабливішим. Закон США про зниження інфляції (IRA) передбачає виділення $369 млрд субсидій на «зелені» технології. Ці гроші здатні переманити до США десятки німецьких підприємств.

За новим законом, субсидії на придбання електромобілів поширюватимуться лише на авто, вироблені з використанням деталей із Північної Америки та зібрані там. Такий режим, на думку ЄС, завдасть збитків промисловості Європи й порушить правила Світової організації торгівлі. Деякі аналітики вже кажуть, що через сукупність негативних чинників Німеччина втратить виробничу базу.

Німецький уряд налаштований менш песимістично. Міністр економіки Роберт Хабек заявив, що ті, хто вважає, «що ми дозволимо Німеччині як промисловій державі зазнати краху, не бере до уваги винахідливості німецьких промисловців та рішучості німецького уряду».

Його оптимізм поділяють деякі економісти. Професор міжнародної економіки Дюссельдорфського університету Генріха Гейне Єнс Зюдекум вказує, що боротьба зі зростанням цін на газ, яку веде уряд, усунула ризик деіндустріалізації.

Зюдекум також підкреслює сильні сторони німецької промисловості: розвинені ланцюжки створення вартості, високу продуктивність праці та якість продукції. «Ці переваги накопичувалися десятиліттями й не зникнуть за один день», – каже він.

Реформи як спосіб виживання

Німеччина вже успішно змінювала бізнес-модель у лихоліття. Приклад – масштабна лібералізація системи соціального забезпечення та ринку праці, проведена 2003-го. Реформа сприяла поверненню на роботу десятків тисяч людей та скороченню довгострокового безробіття.

Багато хто в Берліні вважає, що нинішня криза може стати таким самим поштовхом до реформ, як високе безробіття та стагнація початку 2000-х. Але для цього доведеться багато зробити. Щоб до Німеччини приїжджало більше кваліфікованих працівників, потрібно реформувати імміграційне законодавство. Щоб інфраструктурні проєкти просувалися швидше, потрібно прискорити процедури планування. Щоб інвестори могли фінансувати стартапи, потрібні лібералізація ринків капіталу, диджиталізація економіки та державного управління.

Міністри, керівники компаній та економісти сходяться на думці, що майбутнє німецької промисловості залежить ще й від того, як швидко вона зможе знайти нові джерела постачання енергоносіїв. Країна докладає чималих зусиль щодо пошуку альтернатив російським енергоносіям: будує термінали для імпорту ЗПГ, повертає до роботи законсервовані вугільні електростанції та продовжує термін служби ядерних реакторів.

Великі зусилля направлені на впровадження вітряної та сонячної енергетики. До 2030 року країна планує отримувати 80% електроенергії з відновлюваних джерел. Але BASF бентежить, що реалізація цього плану йде надто повільно. Щоб досягти мети до 2030-го, Німеччині доведеться вводити в дію 30 ГВт потужності щорічно та монтувати по шість вітряних турбін на день. «Поки ми вводили в середньому лише 6,5 ГВт і встановлюємо менш як одну турбіну на день», – каже керівник акселератора BASF Net Zero Accelerator Ларс Кіссау.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні