Більшість західних аналітиків вважає новий наступ на Київ малоймовірним, адже перспективи його успіху - мінімальні. Проте досвід говорить — Росія здатна на бездумні криваві рішення. Чи достатньо в неї людей та техніки?
«Росія зараз на спині. Російські військові надзвичайно страждають», — сказав головний військовий США, генерал Міллі під час прес-конференції разом із міністром оборони Ллойдом Остіном. «Ви можете вести переговори в той час, коли ви сильні, а ваш опонент слабкий».
За місяць ніхто не згадує ці слова. Запеклі бої за Бахмут показали світу, що Росія не планує зупинятися. А Україна відступати від своєї мети – звільнення всіх територій.
Росія втретє змінює військову тактику
Росіяни адаптуються до війни. Вони навчилися переоцінювати свої ресурси і можливості.
Битва за Бахмут — приклад третьої очевидної зміни їхньої військової тактики. Спочатку російські війська робили ставку на стрімкий прорив важких підрозділів бронетехніки та танкових груп. Ця тактика нагадувала часи ІІ Світової війни, коли механізовані колони вклинювалися в позиції оборони, проривали її, і формували плацдарм для розвитку атаки.
Така тактика виявилася недієздатною. Супутники, дрони та українці з мобільними телефонами перетворили броньовані колони на легку ціль для артилерії. Остання така операція відбулася при форсуванні Сіверського Донця під Білогорівкою, коли росіяни за день втратили близько 100 одиниць бронетехніки і понад 400 солдат.
З травня РФ перейшла до сучаснішої моделі наступу, коли штурмова група складалася з кількох одиниць бронетехніки і піхотної підтримки.
Задачею штурмових груп стало не прорізання оборони, а виявлення слабких місць. Ця тактика передбачає високу підготовку підрозділів, але й вона вона — не запорука успіху. Це доводять важкі втрати російських морпіхів під Павлівкою. Під час штурму росіяни втратили близько 75% штурмової групи з числа 155-ї бригади Тихоокеанського морського флоту.
Бронетехніка, навіть у кількості 5-10 одиниць є помітною ціллю. А втрати підготовлених бійців механізованих підрозділів дорогі — в усіх сенсах.
Штурм Бахмута повертає нас в часи І Світової, коли армії не мали розвинених механізованих підрозділів, а війна трималася на двох стовпах: піхоті і артилерії.
Ці дві сили відіграють зараз основну роль. Стратегія в тому аби виснажити сили оборони за рахунок «дешевої» піхоти і неточної масованої артилерії. Після втрати танка потрібен час і ресурси, аби відновити його. Втрата мобілізованого солдата або колишнього в’язня має значно менші обтяження для російської держави.
Але і для України ця тактика небезпечна. Невеликі штурмові загони по 10-20 мобілізованих або вагнерівців — менш помітна ціль, ніж колона бронетехніки. Навіть якщо із десяти штурмів одному вдасться непомітно наблизитися на відстань атаки — це вже загроза. А Росія проводить десятки штурмів щодня.
Малі групи викривають українські позиції, після цього їх обстрілює артилерія. Штурми і артилерійські обстріли можуть чергуватися без зупину по кілька діб. Зберігати пильність в таких умовах важко. Ситуацію ускладнює негода, болотистий вологий грунт, сирі окопи і купа траншейних хвороб.
Остаточно Росія не відмовилася від своєї переваги у кількості бронетехніки. Але скоріше за все протягом зими основний акцент в атаці буде саме на штурмових групах піхоти. За цей час росіяни спробують підготувати більше злагоджених механізованих підрозділів в тилу.
Графіті, на якому зображено Головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного під час артилерійських боїв 20 грудня 2022 року в Бахмуті, Україна.
Новий наступ на Київ або на західні області
Переважна більшість західних аналітиків вважає новий наступ на Київ малоймовірним. Інститут вивчення війни ISW взагалі не бачить перспективи повторного нападу на столицю, навіть якщо в Білорусі збереться достатньо велике угрупування.
Проте досвід говорить — Росія здатна на радикальні кроки, які призведуть до значних втрат, але не матимуть реальних перспектив.
Росія не має того потенціалу в кількості важкого озброєння, який був 24 лютого. Але не варто виключати, що росіяни спробують відкрити другий фронт значно меншими силами легкої піхоти, використовуючи лісисту місцевість північної Київщини.
Під час першого штурму столиці Росія використала до 60 000 солдатів, більше 1000 танків і кілька тисяч одиниць бронетехніки. Зараз російське командування не зможе зібрати таку кількість наступальної техніки, але може зібрати стільки ж або навіть більше солдатів.
З 300 000 мобілізованих восени новобранців, в резерві залишається близько 200 000, за інформацією генерала Залужного. Також Росія вивела частину підрозділів з Херсонщини — вони мають особливе значення, адже вже штурмували Київ в перші дні.
Теоретично, для наступу на столицю Росія може створити угруповання до 100 000 солдатів, але переважно піхоти.
Якщо Росії вдасться перекинути зі сходу достатньо артилерії, це буде повільний масований наступ, який поступово знищуватиме населені пункти. Бій точитеметься за кожне село.
З точки зору втрат — ця операція позбавлена здорового глузду. Тому, ймовірно, кінцевою метою росіян буде не захоплення Києва, а просування настільки близько, аби шантажувати перемовинами. Інша мета — відтягнути сили ЗСУ від основних напрямків на фронті.
Російська пропаганда пішла далі Києва і пропонує військовому командуванню наступ на захід України, аби перерізати логістику з Польщи — там проходить основний потік західної військової і гуманітарної допомоги.
Це означає, що російській армії потрібно дійти практично до Львова — що майже нереально. Але Росія може спробувати зайти вглиб української території на 50-100 кілометрів з півночі аби поставити під загрозу ці маршрути і обстрілювати частину з них.
Сили для цього потрібні аналогічні, що і для наступу на Київ — щонайменше 100 000 солдатів. Втрати росіян у цьому випадку будуть ще більш драматичні, місцевість там більше придатна для оборони, ніж для наступу.
Ймовірність відкриття будь-якого нового фронту залежатиме від того, чи зможе Кремль мобілізувати ще 300-500 000 нових солдатів. Якщо так — ризик нового наступу різко зростає, бо наразі лінія фронту надто коротка для таких значних сил.
Посилення наступу на Донбасі
Відсутність значних успіхів на полі бою змушує Кремль акцентувати увагу на отриманих «здобутках». Путін почав говорити про те, що Азовське море стало «внутрішнім» морем РФ, а головною ціллю «спецоперації» завжди було «звільнення» Донбасу.
Ймовірно, російська військова стратегія найближчих місяців буде будуватись довкола цих двох політичних цілей: збереження контролю сухопутного коридору в Крим і захоплення решти території Донецької області.
Також, ймовірно, Путін готовий прийняти те, що на даному етапі російська армія не здатна захопити повністю Запорізьку і Херсонську області.
Тому у Кремля є дві основні стратегії:
- Намагатися затягти або заморозити війну на кілька років, щоб відновити сили;
- Або оголосити масштабнішу мобілізацію і готувати новий потужний наступ тим озброєнням і технікою, що є.
У будь-якому з цих варіантів Донеччина залишиться основним центром зусиль для російського угрупування на найближчі місяці. Захопивши всю Донеччину, можна оголосити, що цілі «СВО» виконані.
Український контрнаступ на Мелітополь і на півночі Луганщини
Після звільнення Херсону ключом на мапі бойових дій став Мелітополь, який відчиняє шлях в Крим.
За останні тижні ЗСУ провели декілька масштабних атак довкола Мелітополя. Розбили військову базу росіян та підірвали міст південніше міста.
Такі удари можуть стати передумовою для контрнаступу. Але підготовка до нього може тривати тижні, або навіть місяці.
Щоб створити складну ситуацію для підрозділів РФ, необхідно відрізати або істотно ускладнити основні шляхи забезпечення. Це залізниця з Криму і Токмака, автомобільні дороги з напрямку Криму, Токмака і Бердянська. Багато з цих логістичних коридорів зараз знаходиться поза межами дії снарядів для HIMARS.
«Щоб дістатися до кордонів Криму, потрібно подолати 84 км до Мелітополя, — сказав Залужний щодо перспективи звільнення півострова. — Цього достатньо. З Мелітополя ми можемо обстрілювати Кримський перешийок».
Ситуацію змінило б постачання далекобійних ракет ATACMS або інших систем великої дальності. Але питання їх передачі обговорюється в кабінетах Білого дому більше ніж пів року.
Контрнаступ на Мелітополь може бути схожим на операцію по звільненню правобережжя Херсонщини. Адже тут так само переважно відкрита місцевість і ворог окопався багато місяців тому. Швидке просування за таких обставин неможливо, якщо тільки ситуація із забезпеченням сил РФ не стане критичною.
Українські військові також продовжують контрнаступ на півночі Луганщини. Але надто сильне просування військ вглиб області створює загрозу — ворог буде знаходитися з трьох боків.
Хоча звільнення Рубіжного, Сєвєродонецька і Лисичанська матиме стратегічне значення — ускладнить наступ на Бахмут. Російські війська повернуться в ситуацію, яка була наприкінці квітня.
Скоріш за все, Генштаб ЗСУ вигадає більш витончену тактику, ніж просто велика лобова атака на Мелітополь і продовження контрнаступу на напрямку Рубіжне-Сватово.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
