Аби виграти у війні, яку проти нас розпочав набагато сильніший ворог, Україна та українці повинні дійти до суспільної згоди – що для нас перемога. Перемога України над РФ – не дійти кордонів 1991-го, а ліквідувати військову здатність Росії до агресії хоча б на кілька поколінь, стверджує ветеранка російсько-української війни та засновниця проєкту Victory Drones Марія Берлінська. Та відзначає п’ять речей, які потрібно зробити українцям, аби реалізувати цю стратегію.
З часів початку повномасштабної війни Росії проти України, ЗСУ провели кілька успішних наступальних операцій. Але виграна битва – ще не виграна війна. Ми стикнулися з ворогом, який значно переважає нас по багатьох параметрах. Який вміє грати в довгу.
Так, Росія вже втратила багато своїх солдатів. Але ворог тільки розігрівається, Росія дуже ресурсна країна. Вона не переймається своїми втратами. Їй не шкода своїх людей чи військових ресурсів.
Ми вміємо бігти спринт, вони – марафони. Що Україні та українцям потрібно зробити, аби виграти в цій війні?
Ми повинні дійти до суспільної згоди – що таке для нас перемога. Зараз майже всі впевнені: перемога – це коли ЗСУ дійдуть до державних кордонів України 1991 року. Коли будуть звільнені всі окуповані РФ території. Насправді пріоритет – ліквідувати хоча б частину військової спроможності Росії до агресії. Це вже буде чимось схоже на перемогу.
Якщо ж ми сядемо за стіл перемовин з ворогом на невигідних для нас умовах й знову заморозимо війну на якийсь час, це буде поразка.
Метафорично ситуація зараз виглядає так. У ваш будинок залізли маніяки, ґвалтують вашу сімʼю, вбивають рідних. Ви можете їх вигнати разом з сусідами за межі вашого будинку. Але в них залишаються ножі, пістолети й раніше чи пізніше вони повернуться. Навіть якщо й вийшли за межі двору.
Тому зробити так, щоб в них не було зброї, щоб їх увʼязнили за скоєні злочини або знищили – це і є перемога України. Щоб цей маніяк ніколи не повернувся. Кордони 1991-го – ще не перемога.
Адже Росія зі своєю армією знову прийде на наші землі. Ліквідація військової здатності Росії до агресії хоча б на кілька поколінь – це і є перемога.
П’ять речей, які потрібно зробити, аби реалізувати цю стратегію
1. Позбутися ілюзії щодо Росії
Колись українські політики перебували в ілюзіях, що з Росією можна домовитись. Позбавлення цих ілюзій коштувало нам занадто дорого. Міжнародні політики досі вірять в можливість цивілізованого діалогу з країною-терористом.
Щобільше, ніхто у світі не розуміє, що робити з Росією, якщо вона розвалиться. Всі бояться ображеного президента РФ Володимира Путіна, який може застосувати ядерну зброю. Саме тому нам не дають достатню кількість зброї.
Ми маємо донести до людей вільного світу чіткий сигнал: ми знаємо, як зробити цю величезну територію безпечною для всього світу.
2. Вирватися з інформаційної бульбашки щодо ситуації на фронті
Перевага ворога в авіації – не у два чи три рази, а як мінімум в 10 разів. За різними оцінками, в російської армії зараз є біля 1500 різних бортів військової авіації: штурмовиків, бомбардувальників, гелікоптерів.
Частину з них, до речі, Україна сама Росії віддала свого часу. Ми повірили, що з РФ можна жити мирно, ми не вірили, що вона на нас нападе. Тому й віддали свої Ту-22М, з яких нас зараз накривають ракетами.
Російська армія дуже швидко навчилася на своїх помилках перших місяців вторгнення. Російський ВПК працює в три зміни. Вони зібрали інженерів, які розробляють технології, необхідні для війни. Посадили їх в підприємства в Новосибірську, Петербурзі, Хабаровську, Москві.
На липень 2023-го росіяни виробляють понад 50 000 різних типів БПЛА щомісяця. Деякі ділянки фронту в них забезпечені дронами дуже щільно – вже до 65–70%. Бо вони значно раніше почали шлях розвитку ВПК, і в першу чергу військових технологій. Задовго до 2014 року.
Навіть у перший рік війни – в тому самому 2014-му – в російської армії вже були дуже непогані системи. Не лише БПЛА, але й засоби радіоелектронної боротьби, радіоелектронна розвідка. Це навіть якщо не казати що в них є супутники та авіакосмічна підтримка.
Вони замінували десятки тисяч квадратних метрів території на Півдні, збудували по три-чотири лінії оборони в Запорізьких степах. Як тільки ЗСУ починають просуватися, ворог накриває їх авіацією, яка навіть не заходить в зону дії української ППО. Тому що в російської армії є так звані КАБи — керовані авіабомби, які вона може запускати з відстані 50–60 км.
Тобто в армії РФ є дрони, авіація, космічна розвідка й радіоелектронна боротьба. Ще й перевага в артилерії, танках та снарядах.
Чи можливо Україні перемогти в такому випадку? Для цього треба перевага в повітрі. Літаки, яких нам не дають.
Все, що ми отримуємо, це в першу чергу завдяки підтримці простих людей з Канади, Франції, Польщі, США, Великої Британії, Швеції. Вони бачать нашу катастрофу, як росіяни щодня вбивають нас лише тому, що ми українці. Тому, що відчуваємо себе частиною сімʼї західних народів, частиною демократичного вільного світу.
Ці люди тиснуть на своїх політиків, просять про зброю для України. Ми не хочемо ні сантиметра російської території. Лише щоб вони пішли з нашого дому. Ми не хочемо, щоб солдати інших країн вмирали в боротьбі за нашу спільну свободу. Ми готові захисти себе і весь світ від агресивної ядерної диктатури.
3. Говорити з партнерами із позиції субʼєктності, а не обʼєктності
Пригадаймо 2022 рік. Ми допросилися зброї в західних політиків лише на четвертий місяць повномасштабного вторгнення РФ. І в дуже обмежених кількостях. Якщо говорити чесно, велику частину зброї передали в дуже поганому, неробочому стані.
Зараз для політичної еліти український контрнаступ – як новий серіал на Netflix. Своїм виборцям вони розказують казки, що Україна отримала достатньо зброї, достатньо всього, щоб успішного йти вперед.
Це абсолютна неправда.
Нещодавно з фронту приїжджав мій побратим. Він хоче проаналізувати, яка зі зброї, що нам надають країни НАТО, працює, а яка ні. Її треба якісно перевірити й ці аналітичні матеріали використовувати під час перемовин із партнерами.
Зараз наша комунікаційна позиція із союзниками – ми кланяємося, дякуємо, що нам хоч щось дали зі зброї. А повинні виходити з іншого.
Україна дає виробникам зброї полігон для її тестування. Ми можемо давати зворотний звʼязок її використання, професійну оцінку: що працює, а що ні, що потрібно покращити.
Це позиція субʼєктності, а не обʼєктності. Не того, хто постійно приймає. У нас є найсильніша військова експертиза і найактуальніший бойовий досвід. У нас є, що дати на заміну. Це змінює правила гри.
4. Ті, хто зробив країну слабшою, мають понести за це відповідальність
Ми зараз засіваємо свою землю своїми ж дітьми. Тому що ніхто свого часу не поніс відповідальність за помилкові рішення в минулому. Під тиском політиків Росії, США та Великої Британії ми віддали не лише ядерну зброю, хоча Україна володіла третім ядерним потенціалом у світі.
Ми повірили, що в сучасному світі, де стільки розмов про демократію і права людини, ніхто на нас не нападе. Адже це нечесно, несправедливо й абсурдно. Тому добровільно віддали багато з чого зі свого військового озброєння, яке зараз використовується проти нас.
Хтось несе за це відповідальність? На жаль, ні. Колишні президенти, міністри оборони, керівники комітетів оборони, всі колишні чиновники на почесних пенсіях. Таке враження, що в нас немає памʼяті.
Саме з відповідей на наступні питання починається розуміння, чому в нас немає галузі безпілотних технологій. Де українські заводи по виробництву чипів чи іншої електроніки? Чому ми залежні від Китаю та змушені закуповувати компоненти для дронів й завозити їх через якісь десяті країни?
Державна служба експортного контролю виграла час для Росії. Кожен виробник змушений був витрачати два-три місяці аби отримати дозвіл та завезти в Україну обладнання для БПЛА. Невже її очільника Олександра Павліченка звільнили з посади, чи, може, він поніс політичну відповідальність?
5. Розвивати власний ВПК, перш за все будівництво БПЛА
Україна має своє виробництво мін для мінометів, броньованих авто та багато іншого. Але цього недостатньо.
Я фахівець не у всьому ВПК, а саме у сфері безпілотних технологій.
Україна зараз виробляє дрони. Але повноцінна галузь БПЛА – коли хоча б понад 50 виробників можуть виробляти хоча б кілька тисяч «пташок» в місяць. До початку вторгнення РФ в Україні «вижило» буквально пʼять виробників з виробничими потужностями в кілька десятків дронів.
Зараз виробництво дронів в Україні – дитяча пісочниця, не галузь. Якби на початок вторгнення в нас було хоча б 50 виробників БПЛА із виробничими потужностями в 100 дронів на місяць, ми б зберегли життя кілька десятків тисяч людей. Але це не було зроблено.
Маємо тепер це змінити – зробити велике державне замовлення на виробництво десятків тисяч БПЛА.
Усвідомлення суспільством цих п’яти факторів, зміни в державній політиці з урахуванням цих факторів – це і буде шлях до перемоги. А не існування в інформаційній бульбашці пропаганди, де ми швидко перемагаємо й війна вже майже закінчилася. Але ця війна надовго, росіяни прагнуть знищити всіх українців.
Коли ж ми переможемо, це буде перемога над тоталітарною диктатурою, спільна перемога людяності України та її союзників.
Перемога – це участь кожного з нас в цій боротьбі. Зберегти зараз життя українцям – велика відповідальність та ризик. Але люди, які допомагали євреям під час Другої світової війни, робили найпочеснішу справу свого життя.
Бо рятуючи іншого, сам будеш врятований.
Україні дуже потрібні літаки та інша зброя. Ми просимо про милосердя й відповідальність. Бо ми всі разом – люди вільного світу і є найстаршим дорослим на Землі.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
