Видання The Wall Street Journal побувало у Вовчанську, який нещодавно звільнили в ході контрнаступу українських сил у Харківській області. Там журналісти відвідали катівню разом із її колишніми вʼязнями, які із жахом згадують проведені тут дні. Це їхні історії, які переклав Forbes.
6 жовтня. Онлайн-конференція Forbes «Без рожевих окулярів»
Що ви дізнаєтесь: Правила розвитку бізнесу в умовах абсолютної невизначеності; Як отримати в клієнти й співпрацювати з Міноборони – найбільшим замовником у країні; Як «воєнні» інновації можуть допомогти вашому бізнесу; 2023-й у цифрах від Мінфіну й НБУ.
Квитки на конференцію за посиланням
20 спікерів: Олексій Резніков, Сергій Марченко, Михайло Федоров, Олександр Конотопський, Алекс Ліссітса, Сергій Ніколайчук, Юлія Бадрітдінова, Тарас Чмут та інші.
Коли: 6 жовтня, з 10:00 до 16:00
Зсередини будівля, з якої зробили катівню, справляє гнітюче враження: гумові кийки, якими били увʼязнених по спині; деревʼяні палиці, якими затриманих лупцювали по ногам; панель із електричними дротами, які прикладали до різних частин тіла людей, що мали нещастя потрапити у це пекло; а Z, V і радянські постери часів Другої світової доповнюють антураж психологічного пригнічення.
«Вони били нас, катували, вивозили у ліс і стріляли у нас над головами. І кожного дня об 11 ранку вони приводили мене для катування струмом», – розповів Дмитро Зленко, 26-річний колишній вʼязень, який повернувся у катівню разом із журналістами.
«Коли я був тут, мені не хотілося жити», – пробурмотів він.
Катівня у Вовчанську лише одна із принаймні 18, які українські військові та правоохоронці знайшли на звільнених від російської окупації територіях. Усі ці установи були частиною репресивної машини Росії, яку країна-агресор створила для придушення опору.
Українські правоохоронці стверджують, що табір у Вовчанську був під керівництвом ФСБ. Росія заперечує катування затриманих і докази звірств у Бучі, Ізюмі та інших звільнених територіях.
Цей табір став відображенням жорстокості та корупції російської державної системи безпеки, яка не лише намагалася задушити опір, а й, за словами колишніх вʼязнів і українських слідчих, заробити на затриманих чималі гроші.
Гроші або катування
За раз у таборі утримували не більше 50 людей, а за шість місяців роботи катівні там побували 300 вʼязнів. Ті, хто потрапляв сюди, могли відкупитися за $20 000 з людини, якщо, звісно, могли знайти гроші після того, як їх вже пограбували російські війська.
Зленко, який минулого року пішов з української армії і якого затримали після того, як голова місцевого Союзу ветеранів віддав окупантам список членів організації, не мав таких грошей. «Все, що у мене є, це два пса, – розповів чоловік. – Де б я взяв такі гроші?».
Він каже, що за 17 днів увʼязнення російські слідчі намагалися змусити його визнати, що він все ще служить в армії, але він це заперечував навіть попри побиття і катування струмом. Камеру він ділив із 33 іншими чоловіками.
Сучасне рабство
Шістьома з них були студенти і робочі зі Шрі-Ланки, які, за їхніми словами, були для росіян рабами і виконували брудну роботу у таборі. На стінах катівні все ще видно нашкрябаний календар, на якому вели відлік перебування тут, а також молитви.
Шість шріланкійців-чоловіків і одна шріланкійка, яку тримали в окремій камері, жили у Купʼянську, коли почалася повномасштабна війна. Російські війська зайшли у місто у перші дні війни, й у іноземців не вийшло виїхати у підконтрольний Україні Харків.
Коли громадяни Шрі-Ланки намагалися пройти перший блокпост за Купʼянськом, їх затримали, завʼязали очі й відправили у Вовчанськ. Вони не знають української чи російської і лише кілька з них трохи говорили англійською.
Один зі шріланкійців, Роберт Клайв Ділукшан, 25, розповів, що вони зрозуміли одне слово, яке сказали загарбники – «гроші». Коли іноземці сказали, що у них немає грошей, почалися катування і тортури.
Після цього шріланкійців змусили прибирати туалети і камери для допитів, а також інші кімнати, в яких російські офіцери часто влаштовували пʼяні застілля.
Побиття були звичною справою: не раз було так, що їхні голови ставили біля одвірків і чимдуж били дверима. Під час пресконференції, яку влаштувала українська поліція, один зі шріланкійців, Джокентіран Тінес, 34, зняв шкарпетки, щоб показати відсутність нігтів, які вирвали росіяни.
Єдина жінка в групі співвітчизників, Марі Едід Према, 50, сиділа і мовчки розкачувалася зі сторони в сторону. Після того, що вона пережила в увʼязненні, вона часто втрачає свідомість, розповів Ділукшан.
«Щодня ми переживали психологічні тортури. Щодня ми плакали», – сказав він.
«Росіяни не годували нас нормально. Митися давали раз на пʼять днів, – розповів Ганесваран Саруджан, 25. – В туалет пускали раз на день на одну-дві хвилини».
Прокляте місце
Коли українські сили наблизилися до Вовчанська, росіяни покинули табір і випустили шріланкійців та ще декого, а когось забрали із собою в Росію. За словами українських слідчих, перед тим, як втекти, росіяни облили підлогу в катівні гасом, щоб знищити сліди крові й інші докази.
На території навколо будівлі не знайшли могил. Українські слідчі кажуть, що наразі перевіряють, чи не використовували печі, що знаходяться неподалік від російського кордону, для спалення тіл.
Місцеві знали, що будівлю, яку огородили колючим дротом, краще обходити десятою дорогою.
«Всіх, кого вони вважали противниками Росії, вони забирали туди на тиждень, два, на місяць, – розповів Віталій Пилипець, поліцейський на пенсії, який залишився у Вовчанську.
Його друг, успішний пасічник, змушений був кілька місяців переховуватися після того, як росіяни пограбували його будинок і хотіли затримати його, щоб потім вимагати викуп.
«Коли тут були росіяни, всі ховали свої машини, адже коли окупанти бачили машину, вони її забирали», – розповів він.
Окрім автомобілів, росіяни також забирали насіння і обладнання у фермерів і навіть зняли підлогу на одній із баз відпочинку за Вовчанськом. Про це розповіла місцева пенсіонерка. «Треба було бачити, як вони нарешті тікали, – каже жінка. – Вони навіть дивани тягнули із собою».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.