Російське командування зробило цілу низку помилок, що дало змогу українській армії провести унікальний за своєю швидкістю та потужністю контрнаступ. Як будуть далі розвиватися події на фронті
6 червня 1944 року союзні війська провели одну з найяскравіших операцій із висадки військ на територію окупованої Франції. Саме ця операція відкрила західний фронт у Другій світовій війні. Після цього доля нацистської Німеччини була вирішена. Вже через три місяці німецькі війська були затиснуті між двох фронтів, і лише неготовність Гітлера капітулювати змушувала продовжувати війну ще пів року.
Операція висадки союзних військ отримала назву Overlord. Вона потребувала блискавичного планування й реалізації. На той момент Німеччина створила укріплену берегову лінію. Для її прориву були задіяні авіація, повітряний десант, морський десант і прикриття з моря військовими кораблями. Удар мав бути блискавичним і неочікуваним для ворога.
Підготувати масштабну атакувальну операцію із залученням десятків різних підрозділів, які діють як єдиний механізм, і зберегти всі ці приготування в секреті від ворога – прояв вищої військової майстерності.
Минуло майже 80 років, і Збройні Сили України продемонстрували не гіршу якість планування, раптовість і ефективність.
Поки що зарано оцінювати результати цієї атаки, але однозначно вона змінить темп і стратегію цієї війни.
Передумови для контрнаступу ЗСУ
На початку битви за Донбас ізюмський напрямок вважався ледь не головною загрозою для Слов’янська–Краматорська. Там знаходилося найбільше угрупування російських військ, яке оцінювали в 35–40 БТГ.
Тоді ще Росія планувала здійснити прорив із запорізького й харківського фронтів назустріч один одному і взяти в оточення українські сили на Донеччині.
Але ворог зазнав поразки під час наступу під Барвінковим, бої за Довгеньке були важкими й тривалими. Не вийшло й наступу із запорізького фронту. Російські плани масштабного оточення згорнулися.
Після витіснення ворожих сил на північ від Харкова зникла й загроза його оточення. Отже, напрямок удару на Чугуїв також перестав бути цікавим для росіян. Ізюм усе ще сприймався як потенційна загроза Слов’янську, але для окупантів він перестав бути першочерговим напрямком для зосередження сил.
Далі російське військове командування зробило цілу серію помилок, які стали підґрунтям для майбутньої атаки.
Через недостатню кількість сил на інших фронтах ізюмське угрупування почали використовувати як «донора» для інших напрямків. Зокрема, для атаки на Попасну, Лиман і Лисичанськ.
Велика концентрація військ поступово «танула», але Росія це проґавила і не зробила нічого, аби укріпити цей напрямок фронту.
На відміну від Херсону, де росіяни зрозуміли, що в них не вистачає ресурсів для наступу і треба будувати оборону, тут ворог просто «забув» про майже 200 км лінії фронту, з яких вивів більшість своїх сил. Та й ті сили, які залишили на цьому напрямку, були зосереджені на південь від Ізюму. Адже до останнього росіяни намагалися наступати на Слов’янськ, виконуючи накази командування.
Карта Мilitaryland станом на початок контрнаступу ЗСУ
Всі поповнення і нові резерви російське командування направляло в першу чергу для наступу на Донбасі. А після тривалих анонсів контратаки на Херсонщині – також на південний напрямок.
Але ділянка фронту на північ від Ізюму і до самого Печенізького водосховища мало цікавила росіян. Очевидно, Росія сподівалася, що якщо ЗСУ й атакують у цьому напрямку, то невеликими силами, так як це було на північ від Харкова. Тоді цей наступ можна буде швидко зупинити перекиданням сил з інших ділянок фронту.
Куп’янськ, здавалося, в глибокому тилу на відстані 50 км від лінії фронту, і тому оборону цього міста ніхто не готував. Інших важливих міст для Росії тут просто немає. Та й інтенсивність військових дій на цьому напрямку була мінімальною. В щоденних зведеннях ми навряд чи згадаємо випадки, коли раніше згадувалася Балаклія, Шевченкове, Чкалове.
ЗСУ блискавично скористалися цією ахіллесовою п’ятою.
План ЗСУ
Розробити стратегічний план, який передбачає залучення великої кількості різних підрозділів, і при цьому зберегти все це приготування в таємниці для ворога – це унікальна задача.
Російське вторгнення в лютому обернулося провалом саме тому, що російські генерали не змогли реалізувати всі необхідні умови для наступу: узгодження дій різних родів військ, вчасне забезпечення паливом і боєприпасами, захист логістичних маршрутів, прикриття ППО й артилерією підрозділів на вістрі атаки.
Це призвело до найбільшого розгрому російських військ із часів Другої світової війни.
ЗСУ створили схожий за задумом план, але реалізували його бездоганно.
В перший день українські війська прорвали лінію оборони, а далі мобільні групи проникли вглиб території, перерізаючи шляхи постачання між нечисельними підрозділами російських сил, які базувалися в окупованих населених пунктах.
За мобільними групами йшли важкі сили другої хвилі атаки, які приймали безпосередній бій і подавляли сили ворога.
Весь цей наступ супроводжувався чисельними ударами української артилерії по колонах, які йшли на допомогу або, навпаки, втікали.
Принаймні так описують український наступ російські «воєнкори», які вперше з початку війни почали говорити про провал військової стратегії РФ.
Генштаб ЗСУ поки що ніяк не коментує контратаку на Харківщині, але, очевидно, згодом ми дізнаємося багато яскравих і неймовірно важливих подій, які розгортаються прямо зараз.
Хлопчик з українським прапором на звільненій території в Донецькій області. Фото Getty Images
Хаос у російських лавах
Перші години та дні атаки були найважливішими. Адже необхідно було прорвати лінію оборони, зайти в тил окупованої території й забезпечити підтримку атаки.
Оскільки ЗСУ використали складну тактику, коли одні підрозділи прориваються вглиб території та блокують ворога, а інші наносять потужний удар, росіяни були дезорієнтовані. Почали з’являтися повідомлення про те, що українські сили визволяють один населений пункт за іншим. Розуміючи ризик бути оточеними, росіяни почали неузгоджений відступ, який швидко переріс у панічну втечу.
Будь-які спроби перекинути резерви й підкріплення виявилися марними, адже українські сили йшли на крок попереду планів Кремля. Підкріплення часто потрапляло під артилерійський вогонь, адже й українська розвідка також на крок випереджала російську.
Російське командування опинилося в ситуації, коли побудувати нову лінію оборони не виходить, бо яку б лінію вони не обирали, ЗСУ опинялися за нею ще до моменту формування підрозділів.
Логічними для Росії були б перекидання сил до Куп’янська, Борової й Осколу та побудова нової лінії захисту вздовж Оскільського водосховища. Але росіяни не встигли це зробити. Наскільки відомо на цей момент, Україна прорвалася далі на лівий берег водосховища.
10 000 солдат, які розміщувалися в районі Ізюму, довелося екстрено відводити в тил під загрозою повного оточення. Тікаючи, ворог залишив десятки одиниць бронетехніки й потужні склади боєприпасів. Такої кількості трофеїв ЗСУ не бачили з березня.
Що намагатиметься зробити Росія
Для ворога найважливіше стабілізувати фронт. Навіть не настільки важливо, де. Головне – просування має зупинитись, адже саме неймовірні темпи просування ЗСУ і є джерелом цієї паніки.
Вже є повідомлення про те, що російські війська починають тікати навіть із віддалених населених пунктів, таких як Сватове. Ризик опинитися в оточенні надто великий, а російські солдати знають, що рятувати їх ніхто не прийде.
Росіяни намагатимуться відтіснити українські сили до Осколу, аби не допустити просування за лінію адмінкордону Луганської області. Адже відступ із Кремінної, Рубіжного й потенційно Лисичанська–Сєвєродонецька стане фатальним військовим фіаско. Якщо за Балаклію й Куп’янськ особливих боїв не було, то під час багатомісячного штурму цих міст загинули тисячі росіян.
Воювати кілька місяців, покласти життя тисяч солдат, щоб втратити ці населені пункти за лічені дні – така перспектива знищить мотивацію більшості російських солдат. Тисячі смертей у боях за ці міста виявляться нічого не вартими.
Чи вдасться ворогу побудувати лінію оборони, ми побачимо протягом найближчих днів.
Які цілі українського контрнаступу
По-перше, це стратегічна ціль – змінити хід війни.
До моменту контрнаступу на Харківщині ситуація на фронті виглядала наступним чином: українські війська переважали за чисельністю, російські – за кількістю зброї та боєприпасів.
Але російське командування найменше берегло найдефіцитніший для себе ресурс – солдат. Воно спалювало цей ресурс у постійних і часто безглуздих атаках на укріплені українські позиції.
Якщо на початку війни Росія мала 190 000 солдат на кордонах з Україною і декілька десятків тисяч резерву в підрозділах, які не були залучені до вторгнення (Північ, Далекий Схід, частково Кавказ). То на кінець літа вся боєздатна армія Росії оцінювалася в близько 100 000 військових.
Навіть за умови великої кількості важкого озброєння й насиченості артилерією росіянам бракувало живої сили, аби закривати всю лінію фронту. Саме тому для цього часто використовували мобілізованих з ОРДЛО та сили Росгвардії.
Росія почала перекидати війська туди-сюди, намагаючись посилити той чи інший напрямок.
Успішний контрнаступ України може вибити значні сили ворога з боєздатного стану.
Ті підрозділи, які відступають, потребуватимуть відновлення й поповнення. Тобто у Росії стане ще менше ресурсу живої сили. А значить, ворог поступово втратить можливість наступати, і війна перейде в інший режим. Тепер уже ЗСУ буде наступати, а російська армія оборонятися.
Не варто очікувати, що наш контрнаступ завжди і всюди буде легким. Це демонструє Херсонщина, де з укріплених позицій ворога вибити не так просто. Хоч він має значні логістичні проблеми з переправою на правий берег Дніпра.
Але втрата Херсона тепер для росіян буде ще більш драматичною. Це буде поразка фактично на половині лінії фронту.
Окрім цього росіяни почали істерично боятися атак на інших напрямках. Російські телеграм-канали переповненні панічною інформацію про те, що вже готується наступна атака ЗСУ, і є багато різних версій, де саме: то на вугледарському напрямку, то від Гуляйполя, то прямо на Донецьк.
По-друге, ЗСУ досягли важливої військової цілі – ліквідували загрозу атаки на Слов’янськ із півночі. Ізюмське угрупування втекло, і, найімовірніше, ворог не повернеться на ці позиції. Відповідно, лінія фронту значно відсунеться від Слов’янська й Краматорська.
Тепер істотна загроза вільній частині Донеччини є лише з боку Бахмута–Донецька. А це значно спрощує оборону.
По-третє, в цієї атаки є політичні цілі. Довести партнерам, що військова допомога діє і що Україна здатна перемагати Путіна на полі бою.
Нещодавно стало відомо, що президент Байден рекомендував Зеленському повернутися до перемовин із Росією. Очевидно, що перспектива важкої статичної війни в умовах енергетичної кризи лякає західних партнерів. Свої пропозиції стати «посланцем миру» уже почали висловлювати деякі європейські політики.
Набуває все більшої популярності ідея, що війна на довгі роки нікому не потрібна і нічого не вирішить. Буквально за кілька днів до контрнаступу на Харківщині популярний американський телеведучий каналу FOX NEWS Такер Карлсон заявляв, що Путін переможе у війні і Україна не має жодних шансів.
Десятки й тисячі інших адептів примирення і територіальних поступок, ті, хто розповідав про передану Україні зброю, яка може опинитися в Сирії, тепер змушені замовкнути.
Захід більше не казатиме Україні, що Росію неможливо перемогти.
Telegram-канал Forbes, ультимативний гід у світі українського бізнесу. Приєднатись
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
