Російські спецслужби вже багато років ведуть таємну боротьбу із Заходом. Вони проникають у комп'ютерні мережі, шпигують за політиками, проводять диверсії й навіть убивають неугодних Кремлю. Чому Німеччина, одна з головних мішеней ГРУ та СЗР у Європі, так пізно усвідомила небезпеку? Forbes вибрав головне з розслідування Der Spiegel.
Марія Адела К. раптово зникла на пʼять місяців, але потім також раптово зʼявилася у Facebook. В емоційному пості вона написала друзям, що має «сказати правду»: в неї рак. 32 її френди відразу відгукнулися словами співчуття і підтримки. Але потім К. знову зникла, залишивши їх у невіданні.
Пост про рак – фальшивка, як і багато чого в житті Марії Адели К. Вірніше, все в її житті. Прихованість та обман – головне в її професії. Насправді уявна підприємниця Адела К. – агент РФ у Німеччині. Спільне розслідування Der Spiegel, Bellingcat, The Insider та La Repubblica вказує на те, що вона працювала в ГРУ, шпигувала за співробітниками військових баз НАТО та ВМС США у Неаполі й, можливо, у Німеччині.
Як часто буває у справах про шпигунство, прямих доказів мало, але непрямих вистачає з надлишком. Адела К. використала паспорт серії, виданої співробітникам ГРУ. У заяві на перуанське громадянство вона вказала неправдиву інформацію та шукала контакт із співробітниками двох військових баз. Потім вигадала історію про рак і залягла на дно.
За нашими даними, її справжнє імʼя Ольга Василівна К. Вона народилася у червні 1982-го у селі на півдні Росії. Незадовго до поста в Facebook на її імʼя в Москві купили новенький Audi A3.
«Нелегали» – так називають російських шпигунів на кшталт Адели К. Це чоловіки та жінки, які багато років живуть на Заході під легендою, продуманою до дрібниць. Вони повністю інтегруються у суспільство, за яким шпигуть. У радянські часи таких на Заході працювали десятки.
Деморалізувати, розділити, посварити
Мережа «нелегалів» працює на Москву по всьому світу. Вони шпигуть, займаються саботажем і навіть вбивають. Це підпільні бійці антизахідного фронту. Путінські спецслужби впливають на політичні партії, маніпулюють виборами, контролюють Telegram-канали та розпалюють протести на Заході за допомогою дезінформації. Вони зламують обчислювальні мережі західних урядів і проникають на особливо важливі обʼєкти. Їхня мета – деморалізувати, розділити і засмутити супротивників Росії. Мало хто зі світових лідерів наділяв своїх агентів секретних служб такими повноваженнями як Путін, колишній офіцер КДБ.
Німеччина, найпотужніша економіка Європи, – одна з головних цілей Москви. Багато років німецька контррозвідка працювала неефективно, а політичні лідери країни лише зараз прокидаються від десятирічного сну. «Від кампаній з втручання у вибори до вбивств – Росія перетворила Європу на майданчик для своїх ігор», – каже Марк Полімеропулос, який керував операціями ЦРУ в Європі та Євразії з 2017 по 2019-й.
Дорогі російські друзі
24 лютого, в день вторгнення Росії в Україну, велика кількість клієнтів американського телеком-провайдера Viasat раптово втратила супутникове інтернет-зʼєднання. В ту саму мить 5800 вітряних електрогенераторів у Німеччині припинили обмінюватися даними із центральним сервером.
Справжньою метою атаки на Viasat був інший її замовник: українська армія та її система звʼязку. Використовуючи вразливість у програмному забезпеченні, зловмисники проникли на сервер Viasat і дали команду на перезапис флеш-памʼяті супутникових модемів. Компанії довелося надіслати своїм клієнтам 30 000 нових пристроїв.
Лише у липні німецький міністр закордонних справ Анналена Баєрбок заявила, що стурбована атаками на німецькі електромережі. Реакція Німеччини на московських шпигунів довгий час нагадувала її підхід до імпорту природного газу: в Берліні воліли закривати очі на бурю, що насувається.
Після падіння Берлінського муру Німеччина дуже хотіла дружити з Росією. Німецька служба зовнішньої розвідки БНД навіть згорнула контррозвідувальні операції проти Кремля. Вона вважала, що після подій 11 вересня 2001 року в США Німеччина має зосередитися на боротьбі з тероризмом. У тому ж році Путін виступив із промовою у Бундестазі, йому аплодували стоячи. Незважаючи на те, що російські солдати за кілька днів до цього перетворили на руїни столицю Чечні Грозний, Захід прагнув зближення з Путіним.
Пост про рак – фальшивка, як і багато чого в житті Марії Адели К. Вірніше, все в її житті. Прихованість та обман – головне в її професії. Насправді уявна підприємниця Адела К. – агент РФ у Німеччині. Фото зі сторінки twitter.com/EliotHiggins/Bellingcat
Спадщина СРСР
Радянський Союз розпався, але його розвідувальна мережа залишилася недоторканною. Цей факт багато хто випускав з уваги, за що потім дорого заплатили.
Першою метою стала Естонія. 2007-го російські хакери на кілька тижнів вивели з ладу її цифрову інфраструктуру. 2008-го за шпигунство на користь Росії заарештували високопосадовця міноборони Естонії Хермана Сімма. Він багато років постачав надсекретну інформацію російській Службі зовнішньої розвідки (СЗР). У секретній доповіді НАТО в 2010 році Сімма назвали «найшкідливішим шпигуном в історії Північноатлантичного альянсу».
У 2010 році США викрили Ганну Чапман і ще девʼятьох російських шпигунів. Чапман отримала прізвище та громадянство, взявши шлюб із британцем. Таблоїди охрестили її «агентом 90-60-90», за те що після викриття вона позувала в спідній білизні для глянцевих журналів.
Уявне подружжя Андреас і Хайдрун Аншлаг працювало на СЗР у Міхельбасі. Вони виступали на заходах перед військовими та бізнесменами, політиками та вченими. Як прикриття чоловік влаштувався на роботу в компанію з постачання автомобілів.
Дует завербував чиновника МЗС Нідерландів. Обтяжений фінансовими проблемами та хворобою дружини, той кілька років сотнями постачав СЗР документи про роботу Євросоюзу та НАТО. 2013-го суд засудив подружжя Хайдрун до кількох років позбавлення волі, але незабаром їх депортували до Москви.
«Нелегал» для Гааги
Росія продовжує використовувати класичну модель застосування «нелегалів». Нещодавно Кремль намагався надіслати шпигуна до одного з найвищих судів світу – Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
Віктор Мюллер Феррейра, який нібито народився в Ріо-де-Жанейро 1989-го, надіслав до Гааги рекомендаційний лист від професора з престижного Університету Джона Хопкінса. Феррейру запросили на стажування, і на початку квітня той планував вирушити до Гааги.
Під прізвищем Феррейри переховувався російський шпигун Сергій Черкасов, зʼясувала голландська служба зовнішньої розвідки AIVD. Коли в пресі стали зʼявлятися перші повідомлення про масові вбивства, зґвалтування та тортури в Бучі й інших українських містах, Росія, очевидно, спробувала впровадити інформатора до головного суду світу, який відповідає за покарання військових злочинців.
Якби впровадження вдалося, Черкасов спробував би маніпулювати доказами у Гаазі й інформувати своїх кураторів у Москві про перебіг розслідування. Але до цього справа не дійшла. На Черкасова чекали, і коли він спробував вʼїхати до Нідерландів, негайно депортували до Бразилії.
Помилка у легенді
На відміну від Феррейри, Адель К. досі не викрито, попри те, що припустилася серйозної помилки у своїй легенді.
У серпні 2005-го вона подала заявку на громадянство Перу під імʼям Марія Адела К. Вона подала свідоцтво про народження від 1 вересня 1978 року, в якому було зазначено, що її батьки – німці, які проживають у Кальяо.
Перуанців це насторожило, вони запросили додаткову інформацію. Тоді Адела К. представила свідчення про хрещення, виписане 14 вересня 1978 року в парафії Христо Ліберадор у Кальяо. Влада звʼязалася з парафією й отримала дивовижну відповідь: церкву засновано 1987 року, тому ніхто не міг бути хрещений у ній 1978-го.
Чиновники відмовилися затвердити громадянство та передали справу до прокуратури. Але кого в Європі турбує підроблення документів у Південній Америці?
З 2006-го Марія Адела К. стала зʼявлятися в різних країнах Європи. Вона світилася в Московському державному університеті як студентка факультету моди в Римі, як дівчина в бікіні на пляжі Мальти і начебто студентка в Парижі, яка мешкає в 13-му окрузі. Посольство Франції у Москві видало їй першу візу до Шенгенської зони. З того часу К. продовжувала розробляти свою легенду.
2012-го вона вийшла заміж за чоловіка, який мав три паспорти: російський, еквадорський та італійський. У жовтні того ж року вона заснувала в Парижі магазин із продажу ювелірних виробів, шкіряних аксесуарів і вина.
Її чоловік помер 2013-го в Росії, ймовірно, від аутоімунного захворювання. Це позбавило її італійського громадянства, але їй вдалося отримати посвідку на проживання в Італії.
Вперше К. вступила в контакт із людьми з НАТО та збройних сил США у 2014-му. Президент найбільшого клубу Lions у Неаполі порекомендував їй інший клуб у місті – Lions Club Napoli Monte Nuovo. Його члени є співробітниками місцевої військово-морської бази США та Обʼєднаного командування союзних сил НАТО.
Адела К. стала секретарем клубу і раптово опинилася серед потенційних інформаторів. Офіційно вона працювала у своєму паризькому магазині. Торгівля ювелірними виробами й аксесуарами йшла ні хитко ні валко, але К. ніколи не відчувала нестачі в грошах. Вона жила в одному з найкращих районів міста, на фотографіях її профілю в Instagram і Facebook видно Неаполітанську затоку.
Вона брала участь у благодійних аукціонах клубу Lions та відвідувала щорічний бал НАТО. Адела святкувала день народження з офіцерами НАТО та ВМС США. І в неї почався роман з американським військовим, який до цього дня переконаний, що її менше цікавила його професія та його країна, ніж він сам.
Як часто буває у справах про шпигунство, прямих доказів мало, але непрямих вистачає з надлишком. Адела К. використала паспорт серії, виданої співробітникам ГРУ. Фото зі сторінки twitter.com/EliotHiggins/Bellingcat
«Нелегали» – штучний товар
Підполковник збройних сил Німеччини Торстен С., який на той час обіймав керівну посаду в клубі, згадує один загадковий випадок. Коли клуб опинився на межі закриття через фінансові труднощі, Адела сплатила щорічні внески всіх бажаючих своїм коштом. «Це було досить дивно», – каже С.
Влітку 2018-го Адела раптово зникла з Неаполя і зʼявилася в Москві під імʼям Ольга К. Життя агента стало для неї надто небезпечним?
2020-го на базі НАТО в Неаполі заарештували французького підполковника, підозрюваного у шпигунстві на користь Росії. Невідомо, чи контактувала з ним Адела та яку інформацію вона могла передати своїм кураторам у Росії.
У Москві К. вела досить розкішний спосіб життя. Згідно з витоком інформації з «Яндекс», вона замовляла їжу з двох елітних московських ресторанів. Der Spiegel і його партнери порівняли фотографії Ольги К. та Адели К. за допомогою різних програм розпізнавання облич і дійшли висновку, що з великою ймовірністю це та сама людина.
Адела, мабуть, одна з агентів високого рангу. Москва створює для таких повне прикриття та відправляє до різних країн. Їм добре платять за те, що вони присвячують життя спецслужбам. За інформацією Der Spiegel, ГРУ та СЗР утримують не так вже й багато «нелегалів»: загалом до 70.
Паспорт Адели має серію, яку, за інформацією Der Spiegel та його партнерів, використовували члени засекреченого елітного підрозділу ГРУ.
«Корисні ідіоти» і не тільки
Інші агенти, яких значно більше, працюють у посольствах і консульствах Російської Федерації за кордоном. Інсайдери вважають, що СЗР має близько 3000 таких шпигунів, а ГРУ – до 1000. Більшість із них маскуються під дипломатів. На початку року західні спецслужби підрахували, що тільки в Німеччині, як і раніше, працюють понад 150 російських шпигунів з диппаспортами.
Їхні інформатори зазвичай не знають, що мають справу з агентами російської розвідки. Хто, зрештою, запідозрить, що Павло Рубцов, колишній заступник керівника торговельно-економічного відділу посольства Росії у Берліні, насправді працює у СЗР?
А хто запідозрить недобре, зіткнувшись із співвітчизником на рибальському фестивалі в Баварії після сплаву річкою з друзями?
Саме це і сталося з матеріалознавцем Ільнуром Н., російським докторантом Університету Аугсбурга. Влітку 2019-го чоловік заговорив з ним російською в черзі біля рибної кіоску. Це був Леонід Струков, заступник генерального консула Росії у Мюнхені та водночас співробітник СЗР.
Струков сказав Ільнуру Н., що часто буває в Аугсбурзі, і запросив випити пива. На зустрічі Струков розповів, що допомагає колишньому колезі у російському банку, який шукає можливості для інвестицій у аерокосмічні компанії. Він запитав Н., чи міг би той допомогти експертними знаннями з аерокосмічних технологій.
Н. погодився. Він зібрав дані з відкритих джерел і використав доступ до архіву свого університету, щоб отримати нетаємну інформацію. Але заступник генерального консула все одно платив йому – інколи 100 євро, інколи 200, а згодом до 600 євро.
Російського шпигуна особливо цікавила європейська ракета-носій Ariane 6. У якийсь момент молодий вчений почав розповідати Струкову про власні дослідження з розробки кріостату для тестування матеріалів за умов низьких температур. Струков попросив сфотографувати документацію на кріостат.
На наступній зустрічі Н. та Струкова чекала поліція. Струков предʼявив посвідчення дипломата та поїхав. Н. заарештували, дали рік увʼязнення умовно, предʼявили рахунок за судові витрати – і зруйнували карʼєру.
Н. став для росіян «корисним ідіотом», але інші допомагають російським шпигунам з марнославства чи жадібності до грошей. Одиниці діють із політичних переконань.
Переконані путіністи
Девід С., можливо, один із цих небагатьох. Слідчі виявили в його квартирі російські книги та російський прапор. Він розчарувався в рідній Великій Британії багато років тому і переїхав до Німеччини, де жив у Потсдамі й працював охоронцем у британському посольстві в Берліні. Він ділився з росіянами всім, що там бачив. Його заарештували й екстрадували до Великої Британії. За повідомленнями ЗМІ, він відкинув усі звинувачення.
Ральф Р. теж діяв із політичних мотивів. Підполковник запасу збройних сил Німеччини із серпня позивається до Вищого регіонального суду Дюссельдорфа. Згідно з обвинувальним висновком, він надавав інформацію путінському ГРУ з жовтня 2014-го по березень 2020 року. Федеральна прокуратура вважає його людиною, яка діяла через симпатію до Росії.
Г. зустрівся зі своїм майбутнім куратором із ГРУ на урочистій вечірці військово-повітряних сил у Бонні. Серед 1800 гостей з числа військових, політиків і бізнесменів був Михайло Старов, аташе ВПС у російському посольстві у Берліні.
Через кілька місяців після цього вечора Старов відвідав німецького резервіста у його будинку в Еркраті. Там Г. уперше надав росіянину внутрішню інформацію про систему німецьких резервістів.
Передбачається, що Ральф Г. передав Росії витяги з неопублікованої «білої книги» бундесверу від 2016-го, в якій викладено принципи безпекової політики німецького уряду. Цей документ зазнав значних змін після анексії Криму Москвою.
Ральф також консультував ГРУ щодо того, хто з високопосадовців бундесверу міг симпатизувати Росії.
2018-го про контакти Ральфа з ГРУ дізналася служба контррозвідки німецьких збройних сил, відома як MAD. Ральф неабияк полегшив завдання контррозвідникам, відкрито спілкуючись зі своїми контактами через пошту web.de та Gmail.
Викрадачі технологій
Готовність деяких німців допомогти путінській Росії вийшла далеко за межі надання інформації. Двоє людей із Саксонії та Баварії допомагали Москві обійти європейські експортні санкції. Вони входили до підпільної мережі закупівель, створеної російськими спецслужбами.
Коли ЄС запровадив ембарго за анексію Криму, Росії стало складніше здобувати військових технологій. У відповідь путінські поплічники зайнялися таємними покупками. За даними федеральної прокуратури Німеччини, керував ними росіянин на імʼя Сергій К. Він прагнув встановити контакти з німецькими компаніями на виставках та під час ділових поїздок.
Сергій К. видавав себе за генерального директора Центру науково-технічного розвитку (ЦНТР) у Єкатеринбурзі. Насправді за завданням ФСБ він закуповував обладнання для державних оборонних компаній.
Олександр Ш., бізнесмен з Аугсбурга, поставив ЦНТР високоточні верстати на суму €7,9 млн. Покупцем у контракті зазначено нафтогазову компанію. Насправді верстати потрапили до оборонної компанії ОКБ «Новатор», яка виробляє ракети «Іскандер».
Олександра С. з міста Маркклеберг засуджено за продаж до Єкатеринбурга лабораторного обладнання, необхідного для виробництва хімічної та біологічної зброї. На арешт Сергія К. у Німеччині виписано ордер.
Кілери ГРУ
Загін ГРУ, відомий як підрозділ 29155 та заснований у 2009 році, не займається збиранням інформації. 20 колишніх військових під керівництвом генерал-майора – команда путінських кілерів. Вони здійснюють теракти за допомогою вибухівки, вогнепальної зброї та бойових отруйних речовин на кшталт отрути «Новичок».
Серед ймовірних жертв спецназу – болгарський торговець зброєю Еміліан Гебрев. Після вечері 2015-го бізнесмен впав у кому і ледь вижив після отруєння. Розслідування цієї справи триває й досі.
Через три роки елітні члени підрозділу 29155 отруїли колишнього російського агента Сергія Скрипаля та його доньку в британському місті Солсбері.
Агенти підрозділу – люди віком від 30 до 40 років, випускники престижних вишів. Більшість мають досвід бойових дій у Чечні чи Україні. Багато хто служив у підрозділах спецназу. Дані про їхні дзвінки свідчать про те, що вони іноді отримували прямі вказівки від чиновників з близького кола Путіна.
Вважається, що підрозділ 29155 причетний до вибуху складу боєприпасів у Чехії у 2014-му, спроби путчу в Чорногорії у 2016-му та сум’яття в Каталонії.
Власний підрозділ кілерів – «Відділ V» (колишній загін КДБ «Вимпел») – має й ФСБ. Вадим Красіков, який 23 серпня 2019-го застрелив колишнього чеченського повстанця у берлінському парку, мав контакти з «Вимпелом» і неодноразово бував на базах ФСБ. Ще одного колишнього чеченського бійця агенти ФСБ вбили у Стамбулі.
У січні 2020-го агенти внутрішньої розвідки Німеччини встановили стеження за високопоставленим агентом ФСБ Ігорем Єгоровим. У Гамбурзі той зустрівся з імовірним кілером. Арешт планувався на березень, але не відбувся: українська розвідка дізналася про цю справу й опублікувала свої підозри в інтернеті. Єгоров вирішив більше не їздити до Німеччини.
«Ми були безтурботними і не звертали уваги на деталі. І тепер маємо серйозну проблему з безпекою», – вважає Костянтин фон Нотц, голова парламентської комісії з нагляду за розвідувальними службами Німеччини. Фото Getty Images
Беззахисна Німеччина
«Нелегали», шпигуни з дипломатичними паспортами, загони вбивць – прихована атака Путіна на Німеччину відбувається на різних рівнях. Як країна себе захищає?
Німеччина надто довго ігнорувала цю проблему, і тепер прогалини важко заповнити. Принаймні так вважає колишній агент ЦРУ Джон Сайфер. Його вердикт про професіоналізм німецької контррозвідки невтішний. «За час моєї роботи з різними службами захисту від російських диверсій я виявив, що німецькі служби набагато менш корисні й компетентні, ніж більшість їхніх європейських колег», – говорить Сайфер.
Після воззʼєднання Німеччина майже припинила контррозвідувальні операції. А інші країни продовжували те, що робили під час холодної війни, каже Костянтин фон Нотц, голова парламентської комісії з нагляду за розвідувальними службами Німеччини. «Ми були безтурботними і не звертали уваги на деталі. І тепер маємо серйозну проблему з безпекою», – вважає парламентар.
З 24 лютого у політиків Німеччини різко зросли побоювання з приводу загрози Росії. Німецькі чиновники вивчають сценарії, які нещодавно неможливо було собі уявити. В одному з конфіденційних документів апарату безпеки є попередження, що у Німеччині «може посилитися шпигунство за державними та парламентськими установами». Співробітники служб безпеки стурбовані можливими диверсійними операціями, спрямованими, наприклад, проти німецьких постачань зброї в Україну. Не можна виключати, кажуть чиновники, що росіяни намагатимуться влаштувати в Німеччині заворушення і навіть теракти.
Нещодавно агенти німецької військової розвідки змогли переконатися, на що здатні російські шпигуни. Щойно США та Німеччина оголосили про намір навчити українських солдатів користуватися західною зброєю, як агенти Москви почали діяти.
Німецькі чиновники раптом стали помічати підозрілі автомобілі перед двома військовими обʼєктами, де американські та німецькі солдати тренують українських новобранців. Агенти вважають, що використовували сканери для перехоплення мобільних даних українців. Над полігонами помічені міні-дрони, обладнані камерами.
Залежність від російського газу та нафти, надія на те, що економічні звʼязки приведуть до політичних змін, і романтизоване уявлення про Росію – через це Німеччина багато років заплющувала очі на очевидну ворожість Кремля. «Давайте будемо чесними: ми повністю ігнорували проблему Росії», – каже колишній високопосадовець німецької розвідки.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
