Джон Спенсер, завідувач кафедри Інституту сучасної війни /з особистого архіву
Категорія
Війна
Дата

Путін продовжить воювати, доки його армію не буде знищено повністю. Американський військовий експерт Джон Спенсер про війну в Україні

5 хв читання

Джон Спенсер, завідувач кафедри Інституту сучасної війни Фото з особистого архіву

Завідувач кафедри Інституту сучасної війни у Вест-Пойнті Джон Спенсер розповів Forbes про те, чим українська війна відрізняється від конфліктів останніх десятиліть, як мобілізація в Росії вплине на перебіг воєнних дій та яку зброю союзники мають поставити Україні.

Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?

Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!

Джон Спенсер

Джон Спенсер – один з найкращих у світі експертів із ведення бойових дій у міських умовах. Колишній військовий, ветеран війни в Іраку, який прослужив в американській армії 25 років, Спенсер очолює кафедру вивчення міських війн Інституту сучасної війни у Вест-Пойнті.

Він написав кілька книг про тактику міських боїв, зокрема «Коротке керівництво для захисника міста» та «Підключений солдат», консультував найвище військове керівництво США, а з початком війни – захисників українських міст.

Спенсер поділився з Forbes своїм баченням того, що відбувається на фронтах російсько-української війни. Розмову скорочено та відредаговано для ясності.

Чи вірили ви у можливість війни? Чи думали, що Україна зможе протистояти Росії?

Так, вірив. Я читав статті Путіна, в яких він відмовляв Україні у праві бути країною, а українцям – народом. Чув його заяви з явними ознаками закликів до геноциду, а як військовий експерт бачив, що сили, які Росія збирає біля кордону, – це сили вторгнення, а не війська на навчаннях.

Я вважав, що Путін спробує атакувати, але не знав коли. І не був упевнений у тому, чи готові українці чинити опір.

Я фахівець із міських боїв, прослужив в армії 25 років. Я можу відрізнити солдата, який готовий битися до кінця, від того, хто злякається. Я не належав до табору тих, хто вважав, що українці здадуться за 72 години, і з 2014 року входив до невеликої групи радників, які допомагали українським військовим. Українська армія проводила реформи, намагалася запроваджувати західні стандарти. Але вона була невеликою.

Все залежало від того, чи будуть українці готові битися. І вони з честю витримали випробування. Саме тому Росія зазнала поразки під Києвом, Харковом, Черніговом та Сумами на першому етапі війни.

Що ви відчули у перший день вторгнення?

Я був дуже схвильований. Російська армія – одна з найбільших у світі. І, на відміну від війни 2008-го в Грузії та 2014-го в Криму та на Донбасі, цього разу Росія збиралася захопити всю країну. Мене це злило. І я дуже хвилювався, що Україна впаде у перші ж дні.

Я розумів, що Росії необовʼязково брати під контроль всю українську територію. Їй достатньо було вдертися до столиці, підняти там свої прапори, а потім роками придушувати партизанський рух. Тому я був радий побачити, що російський план почав розвалюватись. Українці піднялися на захист столиці, і я вважав за свій обовʼязок допомогти їм, чим можу – писав для захисників Києва невеликі інструкції про те, як чинити збройний опір в умовах міста.

Чим війна Росії з Україною відрізняється від війн останніх десятиліть?

Різниця величезна. Це війна за виживання цілого народу, а не просто за збереження влади політичного керівництва. Держава, яка має ядерну зброю, хоче повністю знищити цілу країну. У памʼяті спливають картини Другої світової. Такого не було навіть під час великих воєнних конфліктів. Наприклад, у Сирії, де насправді триває громадянська війна. Або, наприклад, під час операції «Свобода Іраку», в якій я брав участь. Тоді стояла мета повалити Саддама Хусейна, і коли її було досягнуто, владу негайно передали іракцям.

Тому світ прийшов на допомогу Україні: союзники сказали, що не дозволять злочинному режиму захопити чужу країну силою.

У цій війні було багато важливих міських битв. Битва за Маріуполь. Битва за Сєвєродонецьк. Наразі триває битва за Бахмут. Яка роль боїв за міста у цій війні?

Міста – це економічні, політичні та логістичні центри. Тому вони стають метою російської армії і тому Україні потрібно буде їх звільняти. Кожне місто унікальне, і кожна міська битва теж. Кожне місто має власну історію, рельєф місцевості, населення. Найважливішою битвою за місто нашої епохи стала битва за Київ: саме він спочатку був головною метою росіян. Битви за українські міста увійдуть в історію.

Частиною національної ідентичності українців, безумовно, стане битва за Маріуполь, під час якої нечисленний гарнізон сковував сили 20-тисячного угруповання ворога понад 80 днів. Кожна така битва впливає і на перебіг війни, і на національну свідомість. Оборона Маріуполя стане важливою віхою в історії України, як в американській історії нею стали, наприклад, битви під Аламо та Геттісбургом.

Як би ви оцінили військове командування України та українських військових?

Вони мене вразили. Я закінчив військову академію Вест-Пойнт і викладаю тактику. Тому знаю, що з війни в Україні можна дістати безліч уроків. У багатьох країнах поширена ідея тотальної боротьби з агресором, тотального опору. Але вони не знають, як цю ідею здійснити. З воєнного погляду українці нагадують усьому світові про те, що головне – це воля до опору, воля до перемоги.

Технології, озброєння, логістика, розвідка – це дуже важливо. Але глибинна запорука успіху в будь-якій війні – це бажання народу та його армії завзято боротися.

У Росії оголосили про завершення першої хвилі мобілізації. Як, на вашу думку, вона може вплинути на подальший перебіг війни?

Важливим є вже сам факт того, що Росії довелося вдатися до мобілізації. Що людей буквально відловлювали на вулицях. Що від 400 000 до 700 000 російських чоловіків тікали з країни, ховаючись від повісток. Путін так і не зміг переконати своє населення, що ця війна є чимось більшим, ніж його персональна помста. Він не має резервів.

Нарощування армії за рахунок ненавчених та погано оснащених солдатів нічого не змінить. Загинуть ще десятки тисяч російських військових. Думаю, це жест розпачу. Але це ще й ознака того, що, попри поразки, Путін воюватиме доти, доки його армію не буде знищено повністю. Українці можуть її знищити та зроблять це.

Це не війна 2008-го в Грузії і не 2014-й. Українці бачили, що росіяни робили в Бучі, Ізюмі й інших містах. Вони розуміють, що борються за своє право жити. А росіяни не розуміють, за що борються. Це означає, що Росія вже програла війну.

Ми бачимо значну військову підтримку з боку США. Але у США існують різні думки щодо того, чи варто надавати зброю Україні та яку саме. Як гадаєте, чому у США немає одностайності з цього питання?

Гарне питання. Йдеться не про Україну як таку. Це просто політика. У кожній країні, зокрема у США, знайдуться люди, які виступають проти всеосяжної підтримки України. Не тому, що у таких людей інші цінності або вони не знають фактів. Вони просто перебувають в опозиції до чинної влади. Україна має двопартійну підтримку США, але в кожній партії є свої вкрай праві чи вкрай ліві.

Звісно, є побоювання, що Путін піде на ескалацію. Але сам факт того, військову допомогу Україні надсилають 50 країн, причому не лише країни НАТО, свідчить про те, що всі розуміють: йдеться про війну добра зі злом, з країною, яка не хоче, щоб біля її кордонів зʼявилася процвітаюча демократія.

Яку, на вашу думку, зброю ще міг би дати Україні Захід? І чи допомогло б це швидше завершити війну?

Особисто я думаю, що Захід, зокрема США, міг би дати Україні ракети далекої дії, сучасні танки, літаки. Ми могли б дати багато чого з того, що не давали з політичних мотивів або з огляду на оцінку ризиків, яку роблять США та інші країни.

Якби Україна отримала цю зброю, то змогла б закінчити війну скоріше, а світ швидше повернувся б до процвітання. Ця війна впливає на всіх – на світову економіку, глобальні ланцюжки поставок продовольства, політичний клімат. Якщо ми хочемо, щоб війна закінчилася швидше, ми маємо давати більше зброї.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Попередній слайд
Наступний слайд