На підсумковій пресконференції, яка пройшла 19 грудня, президент України Володимир Зеленський понад дві години відповідав на запитання українських і міжнародних ЗМІ. Зверхність, дискомфорт, агресивна налаштованість – середня температура відгуків у соцмережах щодо поведінки президента. Forbes Україна поспілкувався з віцепрезиденткою Асоціації політичних психологів України Світланою Чуніхіною про те, яким вона побачила Зеленського
Ваші враження від пресконференції? Як поводився та чи адекватно реагував президент на запитання журналістів?
Якщо проаналізувати стиль комунікації президента, наприклад, в його Telegram-каналі, можна побачити, що останні пів року він ніби втратив адресата цієї комунікації. Ніби звітується, інформує, але незрозуміло, перед ким. Таке саме враження склалося і від пресконференції: було стійке відчуття, що він говорить не із суспільством. Такого звʼязку, який має бути у лідера із суспільством під час війни, не відчувалося.
Всі звернули увагу на «самотність» президента. Він дійсно самотній. Вчора я нарешті зрозуміла, про що йшлося в статті Саймона Шустера у виданні Time: ніхто так не вірить у перемогу, як Зеленський. Він дійсно перебуває у стані «ніхто, крім мене».
Світлана Чуніхіна: «Стійкість суспільства під час війни великою мірою тримається на стосунках із лідером. А Зеленський ними знехтував, перестав докладати зусиль, щоб плекати цей зв’язок» Фото з особистого архіву
У чому проявлялася ця самотність? Це можна було зрозуміти з його відповідей?
Поставимо собі запитання: на кого опирається наразі Зеленський, хто його команда? Чи можна відповісти, що команда президента – все суспільство або ж Збройні сили України, партія «Слуга народу»? Ні, нічого з переліченого.
Команда президента – п’ять–шість осіб, його найближче оточення, яке він боїться втратити, тому що в такому випадку залишиться один.
Це дуже яскраво проявилося у відповідях на запитання про ефективність роботи парламенту, уряду, боротьбу з корупцією у владі. У нього це викликає сильну тривогу, ніби в нього заберуть чи хочуть забрати останню опору.
Але ж він сам обрав таку стратегію – оточити себе обмеженим колом людей. Чому він не розуміє, що такий підхід потрібно змінювати?
Ухвалення рішень під час війни в принципі не передбачає широкого залучення людей – треба дуже ретельно відбирати тих, хто з тобою заходить у стратегічну кімнату й допущений до ухвалення рішення.
Однак Зеленський десь проґавив момент, коли повністю обірвав звʼязок із суспільством. Але навіть якщо суспільство не приймає стратегічно важливих рішень, це не означає, що більше не потрібно з ним комунікувати. З певних питань треба дослухатися до суспільної думки.
Але навіть не в цьому проблема. А в тому, що стійкість суспільства під час війни великою мірою тримається на стосунках із лідером. А Зеленський ними знехтував, перестав докладати зусиль, щоб плекати цей зв’язок.
Можна сказати, що це його провина, а можна – що це його біда: він не готував себе бути очільником країни, а країни у війні, яка відбувається із суттєво сильнішим противником, і поготів.
Радше в нього не вистачає на все сил. На що ж їх вистачає – сяк-так підтримувати надію у суспільства на те, що партнери не залишать нас без зовнішньої допомоги. Це все, на що він зараз спроможний.
Президент України Володимир Зеленський проводить пресконференцію за підсумками року в Києві 19 грудня 2023 року Фото Getty Images
Оцінюючи поведінку президента на одному з брифінгів у кінці 2019 року, ви зазначали, що поведінка Зеленського – захист від своїх співгромадян. «Президент більше захищався, ніж розумів важливість запитань, що обговорюються», – аналізували ви. Зараз ви знову помітили цей момент. Чому Зеленський так поводиться й зараз? Чому відірваність від суспільства прослідковується з року в рік?
Був момент, коли ситуація була принципово інакшою – весь 2022 рік. Але потім все повернулося до його природного стану. Вибудовувати належним чином комунікацію із суспільством – це важлива компетенція лідера, яку потрібно розвивати. Це один із каналів політичного впливу, і причому основний.
У Зеленського цієї навички не було, і він її не встиг здобути. Не впевнена, що він до цього докладав зусиль. До того ж Зеленський – людина, яка залежить від схвалення. Але головне не в цьому, а чи можна це виправити. Адже воювати без західної зброї – пів біди, а ось воювати без лідера – це вже зовсім негарно.
Суспільство потрібно вести, особливо під час війни. Це у мирний час керованість суспільства може триматися на різних «рутинах», а у війні «рутин» немає. Керованість забезпечується лише лідером.
Чи можливо повернути Зеленського до виконання функції лідера країни? Це те, про що я думаю зі вчорашнього дня.
У контексті продовження теми лідерства. Запитання журналістів до президента стосувалися передусім теми війни: мобілізація, ППО, допомога Заходу, стосунки з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Чи відповідав Зеленський на ці запитання так, як би мав президент країни у війні? Щоб підтримати чи підняти бойовий дух, заспокоїти населення?
Ключова проблема зараз – мобілізація. Суспільство почало пручатися, психологічного ресурсу бракує, потрібно застосовувати якісь додаткові механізми: примус, переконання, мотивацію. І це завдання президента – вести діалог із суспільством на важливі теми. А якщо це питання життя і смерті, то й поготів.
На пресконференції Зеленський зауважив, що військові його мають переконати, що потрібно мобілізувати додатково 500 000 осіб. Це лукавство. Будь-кому очевидно без зайвих переконань, що фронту потрібні люди. Це президенту належить переконати суспільство, щоб за ним пішли, знову повірили йому.
А він до цього навіть близько не підійшов.
Президент України Володимир Зеленський проводить пресконференцію за підсумками року в Києві 19 грудня 2023 року Фото Getty Images
Зверхність, дискомфорт, агресивна налаштованість, поводився так, ніби у ворожому оточенні – це середня температура відгуків у соцмережах щодо реакцій Зеленського на запитання журналістів. Ви з цим погоджуєтеся? Так має поводитися лідер?
Безумовно. Все оточення, хто не належить до його референтної групи (з якою він зараз себе ідентифікує), для нього вороже. Він зайняв кругову оборону зараз. Зокрема від власного суспільства, представниками якого є українські журналісти. Він обороняється: від Росії, українських журналістів, західних скептиків. Він дійсно один проти всього світу.
Щодо зверхності у відповідях – Зеленський почувається недооціненим: я так багато всього роблю, а ви не цінуєте. Нещодавно вийшов фільм російського журналіста Андрія Захарова «Його війна» про Путіна, про те, як він розвʼязав війну на Донбасі у 2014 році. Мені здається, і Зеленський зараз почувається (хоч і в інакшому контексті) так, наче це його війна. І це проблема. Адже це не його війна, а України та українського народу.
Відповідаючи на запитання журналістки щодо закидів депутатки «Слуги народу» Марʼяни Безуглої у Facebook щодо роботи Валерія Залужного, Зеленський назвав головнокомандувача ЗСУ «Валерою». Якщо подивитися з погляду психології на таку реакцію президента, чи може вона свідчити про напругу у стосунках між ними?
Це був один із кричущих моментів цієї пресконференції, який не можна толерувати. Запитання ж стосувалося неприйнятної поведінки Безуглої, а Зеленський скористався приводом, щоб принизити Залужного. Це було маніпулятивне приниження. Очевидно, стосунки дуже непрості.
Проблема в тому, як це все можна налагодити. Погоджуся зі своїми колегами – Зеленський вигорів. Якщо це так, у нього просто немає сил бути чемним, лагодити зламане, адекватно сприймати критику, приймати складні рішення. На це все потрібні колосальні душевні ресурси. В нього їх немає.
Що б ви порадили Зеленському та його команді, як це змінити?
Дві речі – розширити коло людей, на яких він може опиратися, та змінити стиль прийняття рішень.
Передусім треба позбавлятися пасивно-захисної стратегії, нарощувати коло соратників всередині українського суспільства. Пропрацювати реакцію на незгоду. Це робота команди – робити так, щоб він чув щось для себе неприємне, і це його потім не руйнувало, а навпаки – мобілізувало на адекватні дії.
Зеленському потрібно вийти з «бункера». Що робить бункер з президентом, ми можемо побачити на прикладі Путіна. Монополія на ухвалення рішень – це недобре.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
