Інструкція для підприємців-початківців, які хочуть вести бізнес в українській фешн-індустрії.
За останні чотири роки я бачила злети й падіння тисяч українських брендів взуття, одягу та аксесуарів. Із них 39% підприємств закрилися, змінили сферу діяльності або повернулися до того, чим займалися до рішення податися в fashion-галузь. Звідси питання: чи можна заробити, якщо ти – український бренд-початківець?
Історії молодих креативних підприємців до болю схожі одна на іншу. Ось типовий приклад: не знайшов відповідне вдягання для майбутнього події в мас-маркеті – пошив для себе в ательє і подумав, що й у інших буде на таке попит. Потім завів сторінку в Instagram, і все – бізнес готовий.
Але основні правила бізнесу в fashion такі самі, як і в інших нішах. Починати треба не з соцмереж, а з вивчення попиту та уподобань аудиторії.
Перше, що потрібно засвоїти дизайнерам-початківцям, – люди не купують плаття заради того, щоб купити плаття. Вони це роблять задля того, щоб задовольнити конкретний запит. Наприклад, щоб відповідати офісному дрес-коду, щоб здивувати кавалера на першому побаченні тощо. Усе це різні запити.
Коли дизайнер розуміє кінцеву проблему, яку він вирішить, створивши свій продукт, з'являється фокус, ніша й чітке розуміння, для кого твій бренд працює.
Друге животрепетне питання – скільки грошей потрібно для старту? Перша пошита річ для себе в ательє здається якіснішою, кращою, а іноді й дешевшою, ніж у магазині. Звичайно ж, швидкий підрахунок показує, що людина знайшла золоту жилу, здається, що саме так і буде в реальному fashion.
Першу колекцію, як правило, шиє на 30–50 одиниць. Зазвичай у розрахунки включають такі статті витрат:
- вартість тканини;
- вартість фурнітури;
- вартість розробки лекал виробів;
- відшиття тестових зразків;
- вартість пошиття;
- вартість упаковки (бирок, лейб, пакетів).
Дивлячись на собівартість витратних матеріалів, здається, що можна поставити 100%-ну націнку й спокійно заробляти. Але на ділі виявляється, що навіть якщо колекція продана, то прибутку майже не залишається, а задоволення від цього не таке масштабне, як очікувалося.
Про що забувають, коли рахують собівартість товару?
- Бізнес-план. Скільки потрібно вкласти? Скільки хочеться отримати? Які ресурси для цього є і які ще необхідні? На цьому етапі знадобиться хоча б початкова бізнес-освіта. Наприклад, є щорічні програми для підприємців креативних індустрій від Creative enterprise. Брати участь можна ще на етапі створення ідеї проекту.
- Логістика. В яку суму обійшлися поїздки за тканиною, візити до швейного цеху й пошуки потрібної фурнітури? Як здійснюватимуться відправки замовлень клієнтів? Хто за них платитиме? Адже 30–40 грн за доставку — це вже 3-4% від вартості виробу в 1000 грн. До речі, зараз Нова Пошта пропонує послугу фулфілмента – складу, зберігання й відправки товару бренда клієнту.
- Інтернет-еквайринг, або банк, з'їсть ще 1–2,5% від вартості товару. Ніби дрібниця, але копійка до копійки – і гривня вже не складається.
- Податки. Існує жарт, що український мікробізнес – це суцільна мінімізація податків, а якщо платити податки в повному обсязі з першого дня проекту, то прибутку не залишиться зовсім. І це було би смішно, якби не було так сумно. Початківці дизайнери найчастіше оформляють ФОП на другій групі, а це близько 1900 грн відрахувань на місяць на користь держави.
- Склад і/або виставковий зал. У нового бренду з Instagram ще немає лояльності клієнтів, тому, як правило, покупці хочуть помацати й приміряти речі. На старті можна домовитися з відповідним магазином або шоурумом у вашому місті про оренду або дружні візити з клієнтами для примірок (це може бути навіть безкоштовно). Також примірки та напрацювання бази клієнтів відбуваються на виставках-ярмарках, але тут точно доведеться платити організаторам.
- Пошити вироби – найпростіша складова частина при створенні нового українського бренду. А далі починається цікаве — просування. Маркетинговий бюджет.
Як правило, в первинному бізнес-плані витратами на маркетинг і не пахне. Але на старті fashion-бізнесу не доводиться розраховувати, що колекція буде сама себе продавати, а значить, потрібно закласти 20-35% на маркетинг.
Сюди увійдуть витрати на ведення соціальних мереж і таргетовану рекламу, на участь у виставках і ярмарках, на PR-акції, розіграші бренду й фотосесії. Must have для бренду – створити візуально привабливу картинку, а значить, будуть витрати на послуги моделі, візажиста, стиліста, фотографа, оренду студії.
У 2020 році клієнт купує товар очима.
А ще необхідно в собівартість колекції закласти залишки товару. Вони точно будуть, як і навчання та курси в цій сфері, аренда офісу чи вартість проведення часу в кафе, де працює креативний підприємець.
І нарешті, слід запитати себе: а якщо цю ж суму просто вкласти в банк під відсоток, що буде вигідніше?
Якщо все це підрахувати, виявляється, що не так вже й солодко бути власником українського fashion-брендц. На цьому етапі багато хто здається, адже виникає логічне запитання: де взяти гроші? І взагалі – чи є шанс заробити?
Виявляється є. Для цього необхідно зробити п'ять кроків:
- вивчити діяльність конкурентів, їхні колекції, попит та продажу – так званий бенчмаркінг;
- дізнатися потреби цільової аудиторії й запропонувати ринку те, що потрібно тут і зараз;
- прорахувати масовість, щоб мінімізувати собівартість;
- заплатити за отримання досвіду: консультації експертів зі сфери, курси, рекомендації швейних цехів. Зазвичай самостійно цей шлях проходити довше й дорожче;
- постійно вдосконалювати кожен із циклів: продукт, просування, продаж.
Хочеться, щоб бізнес був «творчим», але підприємцю потрібна перш за все системність.
Перед входженням до fashion-бізнесу потрібно чесно запитати себе, хочеться реалізувати творчий потенціал чи все ж таки заробляти гроші? Якщо відповідь «заробляти», то це дуже цікавий, але довгий і тернистий шлях.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
